справа №380/3780/21
12 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
Відповідно до ухвали про роз'єднання позовних вимог №380/3475/21 від 17.03.2021 (а.с. 30-32) в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013 - 2017 роки;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013- 2017 роки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 повідомив, що наказом начальника 7 прикордонного загону №119-ос від 25.05.2017 року «По особовому складу» звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням контракту; відповідно до наказу начальника 7 прикордонного Карпатського загону №142-ос від 26.06.2017 з 25.06.2017 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що з отриманих від відповідача документів, на адвокатський запит його представника, дізнався, що як під час проходження військової служби так і при звільненні зі служби, у меншому ніж, визначено законодавством, йому були виплачені вихідна допомога при звільненні, матеріальна допомога на оздоровлення у 2016-2017 роках та інші додаткові види грошового забезпечення, невиплачена компенсація за додаткові відпустки. Серед іншого позивач вказує, що на час видання наказу та виключення зі списків особового складу відповідач протиправно не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 за 2013-2017 роки.
Суд ухвалою від 18.03.2021 відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та призначив таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 34-35). Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
Відповідач позов не визнає, просить в задоволенні позовних вимог відмовити з мотивів їх безпідставності (а.с.40-42). Зазначає, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткова відпустка, що не надавалася в особливий період не вважається такою, що не є використано. Крім того, зазначає, що відповідно до пункту 21 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статі, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів. Відповідача стверджує, що за час дії особливого періоду відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” право на відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 цього Закону у військовослужбовця не виникає, тому така відпустка компенсації не підлягає. Відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав відповідь на відзив (а.с. 44-45) з посиланням на судову практику Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 навів аргументи на спростування тверджень відповідача. Представник вказує, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, право на відпустку може бути реалізоване у спосіб: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, що може тривати невизначений термін чи грошової компенсації відпустки.
При прийнятті цього рішення суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду за результатом апеляційного перегляду рішення від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18 в постанові від 21.08.2019 дійшла висновку, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю: «…спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком». Велика Палата Верховного Суду вказала, що «На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки». Відтак, строк звернення позивача до суду з цим позовом не пропущений.
Суд з'ясував зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Відповідно до витягу з послужного списку в період 2012-2017 років займав посади інспектора прикордонної служби 3 категорії відділення інспекторів прикордонної служби (27.02.2012-13.06.2013), інспектора прикордонної служби 3 категорії дозиметриста відділення інспекторів прикордонної служби (13.06.2013-08.05.2014, 08.05.2014-02.10.2014), інспектора прикордонної служби 1 категорії групи прикордонного контролю відділення прикордонного контролю оперативно-бойової прикордонної комендатури (02.10.2014-05.02.2015, 05.02.2015-16.03.2015), інспектора прикордонної служби 3 категорії дозиметриста відділення інспекторів прикордонної служби (16.03.2015-27.04.2016), інспектора прикордонної служби 2 категорії контролера відділення по роботі з іноземцями та адміністративного провадження (27.04.2016-28.08.2016, 25.08.2016-26.06.2017) (а.с. 21-22).
Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України №119-ос від 25.05.2017 «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням контракту (а.с. 14); відповідно до наказу начальника 7 прикордонного Карпатського загону №142-ос від 26.06.2017 з 25.06.2017 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення (а.с. 15).
Представник ОСОБА_1 адвокат Каверін С.М. звернувся до Львівського прикордонного загону із адвокатським запитом про надання інформації та документів щодо проведення ОСОБА_1 нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби, серед іншого, виплати грошової компенсації за додаткову відпустку за період з 2013-2017 роки, передбачену ч. 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 та копії особових карток грошового забезпечення за період з 2008-2017 роки (а.с. 17,19).
Львівський прикордонний загін скерував адвокату Каверіну С.М. лист №11/9992 від 15.09.2020, зі змісту якого під час дії особливого періоду щорічні додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, виплата грошової компенсації в такій ситуації не передбачена, тому ОСОБА_1 зазначена додаткова відпустка не надавалась та в особливий період така відпустка не вважається такою, що є не використаною (а.с. 18). Листом №1822/18Ш-636 від 11.09.2020 Львівський прикордонний загін надав заявнику копії особових карток грошового забезпечення за період з 2008-2016 роки та архівні витяги за 2011-2016 роки (а.с. 20).
У цій справі спір стосується питань права, а саме - чи є правові підстави компенсувати при звільненні з військової служби невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 особі, що продовж кількох років не могла фактично отримати таку відпустку через запровадження в державі особливого періоду.
При оцінці фактичних обставин справи суд керується такими міркуваннями:
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
Додаток 4 «Переліком військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку»» містить перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку. Пунктами 4 та 5 цього Переліку передбачено, що інспектори прикордонної служби 1, 2, 3 категорії, інспектори прикордонної служби 2, 3 категорії - дозиметристи мають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів. Таким чином, позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи в 2013-2017 роках посади, передбачені Додатком 4 до Постанови №702, мав право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини четвертої статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частин 8,14,17-19 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Посилання відповідача на пункт 19 статті 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка, на його думку, виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 статті 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.
Так, норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 №702.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Львівський прикордонний загін протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2017 роки. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо спонукання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за цей період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а сторони не подали суду доказів понесення інших видів судових витрат, то підстав для вирішення питання про їх розподіл немає.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2013-2017 років.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період з 2013 по 2017 роки.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Москаль Р.М.