11 травня 2021 року справа №200/12032/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (повний текст складено 27 січня 2021 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/12032/20-а (суддя І інстанції - Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
22 грудня 2020 року ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, 5) з вимогами: визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) страхових виплат за період з червня 2015 року по січень 2020 року; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецької області (ЄДРПОУ:41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Свободи, будинок 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,) заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період з червня 2015 року по січень 2020 року; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за несвоєчасну виплату щомісячних страхових виплат; допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць в розмірі щомісячної страхової виплати.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що відповідач, як вважає позивач, припиняючи виплату щомісячних страхових внесків позивачу, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати щомісячних страхових внесків позивачу та невиплати заборгованості зі страхових внесків такими, що порушують конституційні права позивача. Враховуючи викладене, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 200/12032/20-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано постанову відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янську Донецької області від 29.05.2015 №0557/5031/5031/24 про припинення ОСОБА_1 всіх страхових виплат з 21.05.2015. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період з червня 2015 року по грудень 2019 року включно. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .
Позивачу надана довідка від 27.01.2020 №1429-5000260357 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач щомісячних страхових виплат.
З жовтня 2014 року по травень 2015 року позивач як внутрішньо переміщена особа отримував щомісячну страхову виплату у Слов'янському відділенні Фонду.
Постановою Відділення ВДФССНВВПЗ у м.Слов'янську Донецької області від 29.05.2015 №0557/5031/5031/24 ОСОБА_1 припинено всі страхові виплати з 21.05.2015, у зв'язку з закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Відділення ВДФССНВВПЗ у м.Слов'янську Донецької області від 06.12.2016 №0557/5031/26 знято з обліку потерпілого ОСОБА_1 та припинено всі страхові виплати з 21.05.2015, у зв'язку з закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Як встановлено судом, позивач з січня 2020 року перебуває на обліку у Слов'янському міському відділенні Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, виплата щомісячних страхових виплат не проводилась з червня 2015 року по грудень 2019 року у зв'язку з закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Отже, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не виплати страхових виплат позивачу за вказаний період з підстав, які не передбачені ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Припинення страхових виплат і надання соціальних послуг встановлено нормами ч.1 ст.46 зазначеного Закону, у якому передбачено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Положеннями ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII) встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до норм ст.7 Закон №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Факт внутрішнього переміщення, згідно положень ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до норм ст.12 Закону №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Разом з цим, суд зауважує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право громадянина на призначення соціальних виплат не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне місце проживання або реєстрація місця проживання, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, соціальні виплати якій призначені.
З аналізу норм ст.46 Закону №1105-XIV убачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно ч.3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, суд зауважує, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум страхових виплат, оскільки порядок та умови отримання таких виплат регулюються виключно Законом, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Відповідно до частин 5, 6 статті 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Суд зазначає, що страхові виплати призначені позивачу безстроково, тому в даному випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
Стосовно посилань відповідача на необхідність застосування ч.4 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" при розгляді даної справи, суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до зазначених норм виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, проводяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Водночас, відповідно до ч.ч.6,7 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Як встановлено судом, порушення прав позивача на отримання належних сум страхових виплат відбулося з вини органу, що призначає і виплачує страхові виплати. Тому в даному випадку на підставі ч.7 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач має право на захист порушеного права на виплату страхових за минулий час без обмеження будь-яким строком.
На необхідність застосування положень спеціальних норм законодавства неодноразово вказував Верховний Суд України, зокрема в рішенні від 25 травня 2016 року по справі №21-1249а16, а також Верховний Суд в постанові від 03 травня 2018 року по справі №805/402/18, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Також суд зазначає, що страхові виплати позивачу призначені безстроково та Законом 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат у зв'язку із закінчення терміну дії щомісячної виплати та скасуванням дії довідки ВПО.
Щодо строку звернення слід зазначити наступне.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Однак, ч.7 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Керуючись ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Щодо соціальних виплат, ст.1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, з урахуванням вимог ч.7 ст.47 Закону №1105-XIV є підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячні страхові виплати за період з червня 2015 року по грудень 2019 року включно, у своєчасній виплаті яких позивачу протиправно з вини відповідача відмовлено.
Як було раніше зазначено, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, позивач як потерпілий, який має зареєстрований страховий випадок - трудове каліцтво, мав право на отримання щомісячних страхових виплат, що передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність постанову відповідача від 29.05.2015 №0557/5031/5031/24, суд дійшов висновку про те, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем зазначених постанов, а не діями (бездіяльністю), які вчиняє відповідач.
Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною та скасування такої постанови, а також зобов'язання відповідача до вчинення певних дій.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим ч.1 ст.5 КАС України, та об'єкту порушеного права.
Відповідачем надано суду докази існування заборгованості зі сплати страхових виплат позивачу за період з червня 2015 року по грудень 2019 року включно, отже суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки судом під час розгляду справи встановлено протиправність постанов відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янську Донецької області про припинення щомісячної страхової виплати, враховуючи, що зазначене відділення є відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції на підставі ч.2 ст.9 КАС України дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним: визнати протиправною та скасувати постанову відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янську Донецької області від 29.05.2015 №0557/5031/5031/24 про припинення ОСОБА_1 всіх страхових виплат з 21.05.2015; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Свободи, будинок 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,) заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період з червня 2015 року по грудень 2019 року включно.
Одночасно суд зазначає, що задоволення позовних вимог таким чином не змінюють суті позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 200/12032/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 200/12032/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 11 травня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В.Сіваченко