11 травня 2021 року справа №360/3649/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Старовойтова Олександра Вікторовича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (повний текст складено 08 лютого 2021 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/3649/20 (суддя І інстанції - Смішлива Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради, Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
01 жовтня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сєвєродонецької міської ради (далі - відповідач) в якій просив суд: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Сєвєродонецької міської ради №227/1 від 31 липня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради"; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради з 03 вересня 2020 року; - стягнути з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2020 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 21119,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розпорядженням міського голови " 278-К" від 13 липня 2018 року "Про прийняття на роботу ОСОБА_1 " позивача прийнято на роботу з 16 липня 2018 року на посаду начальника відділу молоді та спорту міської ради, за підсумками конкурсу.
Розпорядженням № " 294-В" від 27 липня 2020 року "Про надання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки" позивачу надано щорічну основну відпустку за період з 16 липня 2019 року по 15 липня 2020 року на 30 календарних днів, з 03 серпня 2020 року по 02 вересня 2020 року.
Розпорядженням Сєвєродонецької міської ради № 227/1 від 31 липня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради" керуючись Указом Президента України від 28 липня 2020 року № 297/2020 року "Про утворення військово-цивільної адміністрації", Законами України "Про військово-цивільні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", Кодексом законів про працю України, рішенням 69-ї сесії Сєвєродонецької міської ради VII скликання від 05 вересня 2019 року № 4100 "Про затвердження розподілу обов'язків між міським головою, його заступниками, секретарем ради та керуючи справами виконкому в новій редакції", позивача звільнено з займаної посади 02 вересня 2020 року, у зв'язку з утворенням військово - цивільної адміністрації міста Сєверодонецьк Луганської області та припиненням повноважень посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування за пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень посадових осіб).
Оскільки за розпорядженням № 294-В позивач перебував у відпустці з 03 серпня 2020 року по 02 вересня 2020 року, та звільнення позивача 02 вересня 2020 року відбулось під час його перебування у щорічній основній відпустці, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
З посиланням на норми Конституції України, Кодексу законів про працю України та Закону України, "Про військово-цивільні адміністрації", позивач вважає спірне розпорядження протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
11 листопада 2020 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача Циби Д.М. про збільшення позовних вимог, у якій крім раніше заявлених вимог заявлено вимогу про стягнення з Сєвєродонецької міської ради на користь позивача моральної шкоди у сумі 100000,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу (арк. спр. 83-92).
24 грудня 2020 року представником позивача Старовойтовим О.В. подано уточнений позов (арк. спр. 144-153), в якому він просив суд: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Сєвєродонецької міської ради № 227/1 від 31 липня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради"; - Військово-цивільній адміністрації міста Сєвєродонецька Луганської області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради з 03 вересня 2020 року; - стягнути з Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2020 року по день постановлення рішення по справі; - стягнути з Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька Луганської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану внаслідок незаконного звільнення у розмірі 100000,00 грн; - стягнути з Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн та судовий збір у розмірі 1681,60 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 360/3649/20 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано розпорядження в.о. міського голови Сєвєродонецької міської ради № 227/1 від 31 липня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради". В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.
Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , розпорядженням міського голови № 278-к від 13 липня 2018 року призначений на посаду начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради з 16 липня 2018 року, за підсумками конкурсу (арк. спр.11-12).
Згідно з записом № 2 у трудовій книжці на ім'я позивача серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 16 липня 2018 року склав присягу посадової особи місцевого самоврядування (арк. спр. 12).
Розпорядженням міського голови № 294-в від 27 липня 2020 року ОСОБА_1 , начальнику відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, надано щорічну основну відпустку 30 календарних днів з 03 серпня 2020 року по 02 вересня 2020 року (арк. спр. 14).
Розпорядженням міського голови № 227/1 від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 , начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, звільнено з займаної посади 02 вересня 2020 року у зв'язку з утворенням Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області та припиненням повноважень посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України (арк. спр. 15).
З довідки ВЦА м. Сєвєродонецьк від 25 вересня 2020 року № 31 ОСОБА_1 працював у Відділі молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради на посаді начальника відділу та за два місяці, що передували місяцю звільнення зі служби отримав заробітну плату, а саме за липень 2020 року нараховано заробітна плата у сумі 20639,86 грн, у серпні 2020 року перебував у щорічній відпустці. Середньогодинна заробітна плата склала 112,17 грн (арк. спр. 42).
Указом Президента України від 28 липня 2020 року № 297/2020 "Про утворення військово-цивільної адміністрації" утворено військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецьк Луганської області.
Зазначений Указ опубліковано 29 липня 2020 року в газеті "Урядовий кур'єр" № 144, відповідно з цієї дати Указ набрав чинності.
Командувачем об'єднаних сил 07 серпня 2020 року затверджено структуру Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області, в якій передбачено утворення Відділу молоді та спорту ВЦА м. Сєвєродолнецьк у складі 2 осіб (арк. спр. 115).
Розпорядженням керівника ВЦА м. Сєвєродолнецьк № 5 від 10 серпня 2020 року введено в дію структуру і штатний розпис Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області, яким передбачено відділ молоді та спорту ВЦА м. Сєвєродолнецьк зі штатною кількістю 2 одиниці (арк. спр. 173-175).
Розпорядженням керівника ВЦА м. Сєвєродолнецьк № 42 від 20 серпня 2020 року вирішено перейменувати відділ молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради у відділ молоді та спорту Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області та затверджено Положення про відділ (арк. спр. 23-34).
Розпорядженням керівника ВЦА м. Сєвєродолнецьк № 64 від 26 серпня 2020 року затверджено штатний розпис відділу молоді та спорту Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області (арк. спр. 114).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус в відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР).
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування регулює Закон України від 07.06.2001 № 2493-ІІІ "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі - Закон № 2493-ІІІ), який визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 3 Закону № 2493-ІІІ передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2493-ІІІ правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних голів", цим та іншими законами України.
Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 10 Закону № 2493-ІІІ прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України (частина перша статті 26 Закону № 2493-ІІІ).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Пунктами 3, 5 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.
Частиною третьою статті 51 Закону № 280/97-ВР визначено, що виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.
Отже, ОСОБА_1 будучи начальником відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради входив до складу виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради за посадою як керівник відділу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 78 Закону № 280/97-ВР повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, передбачених законами України "Про військово-цивільні адміністрації", "Про правовий режим воєнного стану".
Частиною п'ятою статті 78 Закону № 280/97-ВР визначено, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 03 лютого 2015 року № 141-VIII "Про військово-цивільні адміністрації" (далі - Закон № 141-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження сільських, селищних, міських рад, районних у містах рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад та голів та інші повноваження, визначені цим Законом.
Частиною другою статті 1 Закону № 141-VIII визначено, що військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов'язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до абзаців другого, п'ятого частини першої статті 3 Закону № 141-VIII у день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, - у разі утворення військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів).
З вищевказаних положень законодавства слідує, що в день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації населеного пункту автоматично припиняються повноваження відповідної ради, її виконавчих органів, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування.
Так, Указом Президента України від 27 липня 2020 року № 297/2020 "Про утворення військово-цивільної адміністрації", який набрав чинності з 29 липня 2020 року, утворено військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецьк Луганської області.
Відповідно, з 29 липня 2020 року припинені повноваження Сєвєродонецької міської ради Луганської області, її виконавчих органів, міського голови та всіх посадових осіб.
Дослідженням інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 04 серпня 2020 року внесений запис про реєстрацію Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 43748368, тому з цього дня вказана юридична особа набула правосуб'єктності та до неї перейшли повноваження Сєвєродонецької міської ради Луганської області, її виконавчих органів, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування.
Суд також зауважує, що Закон № 141-VIII не містить механізму реалізації "припинення повноважень" органу місцевого самоврядування, його виконавчих органів та посадових осіб.
Однак, повноваження посадових осіб органу місцевого самоврядування припиняються достроково в силу прямої норми Закону № 280/97-ВР - пункту 3 частини першої статті 78 та пункту 3-1 частини одинадцятої статті 79 цього Закону, тому не потребують та не залежать від видання будь-яких додаткових рішень (локальних актів) про їх припинення.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 805/4702/18 та постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 812/676/17.
В постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 812/676/17 Верховний Суд зазначив, що з аналізу положень частин одинадцятої, дванадцятої статті 3 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" вбачається, що з моменту утворення Військово-цивільної адміністрації (державної реєстрації як юридичної особи) до останніх переходять повноваження відповідних органів місцевого самоврядування, а відтак органи місцевого самоврядування припиняють виконувати свої повноваження, закріплені в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що з 29 липня 2020 року припинені повноваження всіх посадових осіб Сєвєродонецької міської ради та її виконавчих органів, у тому числі і повноваження ОСОБА_1 , достроково що має наслідком звільнення позивача з посади без видання будь-яких додаткових рішень (локальних актів) про припинення повноважень.
Отже, починаючи з 29 липня 2020 року міський голова або особа, на яку тимчасово покладено виконання його обов'язків, втратили повноваження щодо видання будь-яких організаційно-розпорядчих актів, у тому числі й щодо звільнення інших посадових осіб з займаних ними посад, та вжиття будь-яких заходів щодо звільнення посадових осіб із органу місцевого самоврядування.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що саме до відання керівника військово-цивільної адміністрації або уповноваженої ним особи, перейшов й обов'язок щодо здійснення (завершення) процедури звільнення посадових осіб органу місцевого самоврядування через припинення їх повноважень за Законом № 280/97-ВР у випадку, передбаченому Законом України "Про військово-цивільні адміністрації".
З вищевикладених підстав відхиляються як необґрунтовані твердження представника відповідача щодо відсутності в ВЦА м. Сєвєродонецьк та її керівника повноважень по звільненню працівників Сєвєродонецької міської ради.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що розпорядження Сєвєродонецького міського голови від 31 липня 2020 року № 227/1 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради" не відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, через відсутність повноважень щодо його видання у виконуючого обов'язки міського голови ОСОБА_3 та як наслідок, вказане розпорядження визнано судом протиправним та скасовано.
Що стосується вимог позивача про поновлення його на посаді начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то у задоволенні цих вимог суд вважає за необхідне відмовити з нижченаведених підстав.
Частинами першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З огляду на наведені положення суд дійшов висновку, що поновлення на попередній роботі та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законодавчо визначеними способами захисту права особи на працю від порушень з боку роботодавця щодо незаконного звільнення з роботи.
Однак, в даному випадку судом таких обставин не встановлено.
Більш того, як зазначалось судом раніше, звільнення позивача не залежало від волевиявлення роботодавця, а відбулося в силу імперативних приписів закону, тому визначений статтею 235 Кодексу законів про працю України спосіб захисту прав незаконно звільненого працівника в даному випадку є незастосовним.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Суд зазначає, що позивач просить суд зобов'язати Військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецьк Луганської області поновити позивача на посаді начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради.
Однак, подібний спосіб захисту взагалі неможливий, оскільки ВЦА м. Сєвєродонецьк є самостійною юридичною особою та не має жодних повноважень на поновлення осіб на посадах в Сєвєродонецькій міській раді.
Судом також встановлено, що на час звільнення позивача з посади керівником ВЦА м. Сєвєродонецьк вже було створено відділ молоді та спорту ВЦА м. Сєвєродонецьк зі штатом у 2 особи - начальник відділу та його заступник.
Крім того, станом на час розгляду справи на посаду начальника відділу молоді та спорту ВЦА м. Сєвєродонецьк призначено особу Командувачем об'єднаних сил за поданням керівника ВЦА м. Сєвєродонецьк, а на посаду заступника начальника відділу молоді та спорту ВЦА м. Сєвєродонецьк призначено особу за результатами конкурсу.
При цьому, ОСОБА_1 із заявами про переведення його з Сєвєродонецької міської ради на посади у Військово-цивільній адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області або щодо участі у конкурсі не звертався (арк. спр. 130-131).
Позовні вимоги про стягнення з Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 10000,00 грн в рахунок компенсації завданої моральної шкоди слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 5 цієї постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Оскільки суд за результатами розгляду справи не встановив, що другим відповідачем - ВЦА м. Сєвєродонецьк вчинено стосовно позивача протиправні дії, а вимога про стягнення коштів в рахунок компенсації завданої моральної шкоди є похідною від заподіяння шкоди протиправними діями, відповідно у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Вимога про скасування розпорядження в.о. міського голови Сєвєродонецької міської ради № 227/1 від 31 липня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради" є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому позивач звільнений від сплати за вказану позовну вимогу, у зв'язку з чим судом не вирішується питання про розподіл судового збору щодо вказаної позовної вимоги.
В іншій частині позовних вимог суд прийшов до висновку про їх необґрунтованість, у зв'язку з чим витрати зі сплати судового збору за вказаними вимогами покладаються на позивача.
Щодо вимоги стягнути з Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн суд виходить з такого.
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Матеріали справи містять договір № 100920/т від 14 вересня 20 року про надання правової допомоги, укладений між позивачем (далі - замовник) та ТОВ юридична компанія АВЦ "Альянс" в особі директора товариства Воронкіна В.А. (арк. спр. 44-46).
Предметом договору є надання правової допомоги клієнта-замовника у статусі позивача або відповідача, третьої особи та ін.
Тобто, предмет договору не конкретизовано.
Розділом 3 Договору визначено, що гонорар складається з суми вартості послуг; складання та направлення адвокатського запиту - 500 грн; складання та подача до суду адміністративного позову -5000 грн; участь залученого адвоката в судовому засіданні - 2000 грн за кожне судове засідання; складання та направлення апеляційної скарги - 5000 грн; участь у розгляді скарги залученого адвоката в апеляційній інстанції - 2000 грн за кожне судове засідання.
Пунктом 6 розділу 3 Договору передбачено, що гонорар сплачується у безготівковому порядку на рахунок юридичної компанії до першого судового засідання з урахуванням складання адвокатського запиту, складання та направлення адміністративного позову та оплати за два судових засідання, що складає 9500 грн.
На підтвердження факту оплати надано до суду фіскальний чек від 10.11.2020 про перерахування коштів у сумі 9500,00 грн на рахунок ЮК АВЦ АЛЬЯНС (арк. спр. 99).
Однак, вказані документи суд вважає неналежними, оскільки договір про надання правової допомоги не містить чіткого предмету, а акт виконаних робіт суду не надано.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази виконання таких робіт як складання адвокатського запиту, а оплата гонорару у розмірі 30000,00 грн договором взакалі не передбачена.
Суд зазначає, що за результатами розгляду справи жодної вимоги до Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області судом не задоволено, а тому вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу саме з другого відповідача є безпідставними.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача - Старовойтова Олександра Вікторовича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 360/3649/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 360/3649/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 11 травня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко