23 квітня 2021 року справа № 580/1020/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шрамківської сільської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
02.03.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шрамківської сільської ради (далі - відповідач) в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову Шрамківської сільської ради Золотоніського району викладену у рішенні від 26.01.2021р. №4-18-VIIІ, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради, Драбівського району Черкаської області, із земель комунальної власності;
- зобов'язати Шрамківську сільську раду Золотоніського району надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари за рахунок земель сільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради, Драбівського району Черкаської області, із земель комунальної власності;
- встановити судивий контроль за виконанням рішення суду;
- зобов'язати Шрамківську сільську раду Золотоніського району подати протягом десяти днів з дня виконання рішення суду у даній справі звіт про виконання рішення суду в частині розгляду клопотання позивача від 21.12.2020р. про надання дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність;
- стягнути судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель запасу у межах населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області із земель комунальної власності, кадастровий номер земельної ділянки на частину якої подано клопотання про відведення 7120682100:03:001:0870, однак отримала відмову, викладену у оскаржуваному рішенні з підстав того, що земельна ділянка кадастровий номер 7120682100:03:001:0870 зарезервована для створення громадського пасовища для жителів села Бирлівка за рішенням Шрамківської сільської ради Золотоніського району від 24.12.2020 року №3-39/VIII. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що не відповідає вичерпному переліку підстав встановленому ст. 118 ЗК України для відмови в наданні такого дозволу та звертає увагу, що згідно відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажає отримати у власність 2,0 га належить до земель запасу.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.03.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
29.03.2021р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши при цьому, що відповідач, як власник земельної ділянки комунальної форми власності має повноваження на створення громадських пасовищ. При цьому, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для громадських пасовищ законом не вимагається, оскільки сільська рада має повноваження самостійно ініціювати створення громадських пасовищ на землях комунальної власності шляхом прийняття відповідного рішення. Відтак, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем правомірно враховано ту обставину, що щодо земельної ділянки 7120682100:03:001:0870 було прийнято рішення про її резервування (фактично - початок створення) для громадських пасовищ для задоволення потреб громади села Бирлівка.
Крім того, вказано, що такий вид угідь, як пасовища, має на меті сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства, тому передача вищезазначеної земельної ділянки у власність позивачеві буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, зазначено, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.6 ст. 79-1 ЗК України, та звернуто увагу, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання ділянок, однак позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не з технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що суперечить вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України. Також, звернув увагу, що подане клопотання було підписане позивачем, яка є особою, яка не наділена належним обсягом цивільної дієздатності для реалізації права, передбаченого ст. 118 ЗК України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.12.2020 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель запасу у межах Бирлівської сільської ради, на території Шрамківської сільської громади, Драбівського району Черкаської області.
До заяви додано наступні документи:
- Графічний матеріал на якому зазначене бажане розташування земельної ділянки, роздруковане з публічної кадастрової карти України http ://www. шар .land, gov .ua/kadastrova-karta (кадастровий номер 7120682100:03:001:0870);
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 ;
- копія паспорту ОСОБА_2 ;
- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_2 .
Рішенням Шрамківської сільської ради від 26.01.2021р. №4-18-VIIІ "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель Шрамківської сільської територіальної громади", відмовлено ОСОБА_1 в особі батька ОСОБА_2 які проживають м. Київ, в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2.0000 га., в с. Бирлівка в адміністративних межах Шрамківської сільської ради тому, що дана земельна ділянка кадастровий номер 7120682100:03:001:0870 зарезервована для створення громадського пасовища для жителів села Бирлівка за рішенням Шрамківської сільської ради від 24 грудня 2020 року № 3-39/VІІІ.
Позивач, вважаючи вказану відмову протиправною, звернулась з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 83 Земельного Кодексу України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України), землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012р.№5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 27.05.1997р. №280/97-ВР, Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з п. «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом «а» ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно із ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма повністю кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17 та від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
Як уже встановлено судом, 21.12.2020 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель запасу у межах Бирлівської сільської ради, на території Шрамківської сільської громади, Драбівського району Черкаської області.
До заяви додано наступні документи: Графічний матеріал на якому зазначене бажане розташування земельної ділянки, роздруковане з публічної кадастрової карти України http ://www. шар .land, gov .ua/kadastrova-karta (кадастровий номер 7120682100:03:001:0870); копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 ; копія паспорту ОСОБА_2 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що згідно інформації Державного земельного кадастру (наявна в матеріалах справи), земельна ділянка (за рахунок якої позивач бажає отримати 2,0 га у власність) комунальної власності (землі запасу, сільськогосподарського призначення), кадастровий №7120682100:03:001:0870, площею - 9,6 га, що розташована в адміністративних межах Бирліської сільської ради Драбівського району.
Суд зазначає, що згідно частин 1,2 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Виходячи з аналізу положень частин п'ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відтак, за даних обставин справи, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 ЗК України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земельної ділянки площею 9,6 га кадастровий номер №7120682100:03:001:0870.
З урахуванням викладеного, вбачається, що для відведення земельної ділянки площею 2 га у власність, позивач мала звернутись з технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, у відповідності до вимог частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, а не із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, як вбачається із оскаржуваного рішення, обставина перебування запитуваної позивачем земельної ділянки площею 2 га у складі земельної ділянки площею 9,6 га кадастровий номер №7120682100:03:001:0870 не слугувала підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, в зв'язку із чим вказана обставина, на яку посилається представник відповідача у відзиві на позов не може бути прийнята судом в якості належної підстави при встановленні питання щодо правомірності оскаржуваного рішенняу.
Надавши оцінку правомірності оскаржуваного рішення від 26.01.2021р. №4-18-VIIІ "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель Шрамківської сільської територіальної громади", суд зазначає наступне.
Так, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Отже, рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою повинно бути мотивованим.
Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Суд зазначає, що спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з таких підстав: земельна ділянка кадастровий номер 7120682100:03:001:0870 зарезервована для створення громадського пасовища для жителів села Бирлівка за рішенням Шрамківської сільської ради від 24 грудня 2020 року №3-39/VІІІ.
Отже, фактично позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із намірами сільської ради оформити та використовувати земельну ділянку кадастровий номер 7120682100:03:001:0870 під громадські пасовища.
Разом з тим, як встановлено вище судом, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер 7120682100:03:001:0870) - 16.00 Землі запасу, землі сільськогосподарського призначення.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-VI (далі - Закон №3613-VI), Державний земельний кадастр - єдина- державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
У відповідності до ст.20 Закону №3613-VI, відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Згідно до п.п. "а", "б" ч.2 ст. 21 Закону №3613-VI, відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель: на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Таким чином, зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Судом враховано, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, а також станом на дату прийняття рішення в даній справі, докази затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 7120682100:03:001:0870), яким передбачена зміна її цільового призначення матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що названому критерію мотивованості спірне рішення відповідача не відповідає, оскільки не містить підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, вичерпний перелік підстав яких визначений в частині 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції висловленої Верховним Судом у постановах від 04.09.2020р. у справі №815/3574/16, від 27.03.2020р. у справі №352/638/17, від 27.02.2018р. у справі №545/808/17.
Суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 24.09.2020р. (справа №815/6309/16 ), згідно яких, наміри узаконити виділення земельної ділянки під громадські пасовища не є підставою для відмови особі у реалізації гарантованого конституцією права на землю.
Враховуючи вищеперелічені обставини, відповідач хоча і прийняв рішення, проте дане рішення не відповідає вимогам вмотивованості, що визначені в частині 7 ст. 118 Земельного кодексу України, що є підставою для його скасування.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Як зазначалось вище судом, позивачем виявлено бажання отримання у власність земельної ділянки площею 2,0 га за рахунок земельної ділянки (кадастровий №7120682100:03:001:0870) площею - 9,6 га.
При цьому, суд враховує, що згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
З урахуванням викладеного, вбачається, що для відведення у власність земельної ділянки площею 2 га за рахунок земельної ділянки (кадастровий №7120682100:03:001:0870) площею - 9,6 га позивач мала звернутись з технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, у відповідності до вимог частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, а не із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги є частково обгрунтованими з огляду на що належать до часткового задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Згідно частин 1,3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивачем понесено судові витрати із сплати судового збору у сумі 908,00 грн, що підтверджується оригіналом квитанції від 17.02.2021р. №70798 наявної у матеріалах справи, суд дійшов висновку про стягнення частини понесених позивачем судових витрат пропорційно частині задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 454,00 грн.
Стосовно розподілу судових витрат, у зв'язку із понесенням позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. представником позивача до позову додано: договір про надання правової допомоги від 10.02.2021р. №10-02/2021-8, додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2021р. №10-02/2021-8 із зазначенням розміру гонорару у розмірі - 10000 грн., Акт №1 приймання - передачі виконаних послуг від 09.04.2021р., квитанції до прибуткового касового ордера №9/04-1 від 09.04.2021р. на суму 10000 грн.
При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн., суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд зазначає, що заявником підтверджено повноваження як представника позивача у відповідності до положень договору про надання правової допомоги від 10.02.2021р. №10-02/2021-8, Додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2021р. №10-02/2021-8, Акт №1 приймання - передачі виконаних послуг від 09.04.2021р. обумовлюють вартість юридичних послуг у розмірі - 10000 грн., а сплата коштів за правничу допомогу адвоката підтверджується квитанції до прибуткового касового ордера №9/04-1 від 09.04.2021р. на суму 10000 грн. Вказана квитанція містить необхідні реквізити, з посиланням на відповідний договір.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п.2 ч.9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Оцінюючи співмірність заявленого адвокатом розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, а також їх обгрунтованість та пропорційність, суд враховує критерії складності справи та виконаних адвокатом робіт а також часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та зазначає, що предмет даного спору відноситься до справ незначної складності, та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правідносин, у зв'язку із чим, виходячи із критеріїв співмірності, обгрунтованості та пропорційності, а також беручи до уваги висновок суду щодо часткового задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 139, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.4 рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 26.01.2021р. №4-18-VIIІ "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель Шрамківської сільської територіальної громади", яким відмовлено ОСОБА_1 в особі батька ОСОБА_2 які проживають м. Київ, в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2.0000 га., в с. Бирлівка в адміністративних межах Щрамківської сільської ради.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (19812, Черкаська область, Драбівський район, с. Шрамківка, вул. Незалежності, буд. 16, код ЄДРПОУ - 34238355) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко