Справа 2156-2010 Суддя 1 інстанції: Реутова В.І.
Категорія 6 Доповідач: Новосядла В.М.
12 травня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: судді Новосядлої В.М.,
суддів: Троценко Л.І., Алексєєва А.В.,
при секретарі Крівцові В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Центрально-міського району м. Горлівки на рішення Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 28 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Горлівської міської ради про визнання права власності,
Рішенням Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 28 листопада 2008 року був задоволений позов ОСОБА_1 до Горлівської міської ради про визнання права власності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор Центрально-міського району м. Горлівки подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції був грубо порушений процесуальний закон і неправильно застосований матеріальний закон, а саме: поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивачкою не була надано даних про те, що:
- виконавчим комітетом Горлівської міської ради оспорюється право власності позивачки на зроблені нею прибудови і що їй було відмовлено у наданні дозволу та виконання будівельних робіт,
- оскільки згідно із частиною 2 статті 311 ЦК України право власності на будівлі виникає з моменту звершення будівництва та прийняття будівлі в експлуатацію, то у суду першої інстанції не було підстав для визнання права власності на об*єкти, які не введені в експлуатацію,
- спірний об*єкт розташований в охоронній зоні електричних мереж,
- судом не було залучено до участі у справі державну архітектурно-будівельну інспекцію, яка є урядовим органом та уповноважена здійснювати державний контроль у сфері будівництва.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Горлівської міської ради, перевіривши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню із ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Із матеріалів цивільної справи вбачається:
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 29 вересня 2004 року приватним нотаріусом Горлівського міського нотаріального округу за реєстровим номером 3899, ОСОБА_1 є власником будинку, розташованого під номером АДРЕСА_1 загальною площею 93.6 кв.м.
Згідно із технічним паспортом вказаний будинок є магазином (а.с.17-23).
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею земельна ділянка у розмірі 0.0235 га надана у постійне користування ТОВ «Жемчуг» для обслуговування магазину (а.с.9-10).
Після купівлі ОСОБА_1 будинку, право користування земельною ділянкою товариством «Жемчуг» було припинено і 3 липня 2006 року між Горлівською міською радою і ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно із яким ОСОБА_1 надавалась у платне користування строком на п*ятнадцять років земельна ділянка у розмірі 0.0302 га за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування крамниці і літнього майданчика (а.с.6-8).
Задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на самочинно побудовані прибудови до будинку площею 39.5 кв.м. (в2) і площею 27.1 кв.м (в3), тамбур площею 3.9 кв.м. (в4), розташовані у АДРЕСА_1, суд першої інстанції посилався на статті 376 і 392 ЦК України.
Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 4 і 5 статі 24 Закону України «Про планування та забудову територій» від 20 квітня 2000 року фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, які належать їм на праві власності або користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Після отримання дозволу на будівництво позивачка мала отримати у Державній архітектурно-будівельній інспекції відповідний дозвіл на будівництво.
Дозвіл на будівництво Державної архітектурно-будівельної інспекції отриманий не був.
Крім того, самовільно зведені надвірні побудови є приналежною річчю по відношенню до будинку і визнання додаткового права власності на них і видача окремого правовстановлюючого документу на ці споруди не передбачено законом.
Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів і вимог закону, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову позивачці у задоволенні позову, оскільки її позовні вимоги не ґрунтуються на законі.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, Апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Центрально-міського району м. Горлівки задовольнити частково.
Рішення Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 28 листопада 2008 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Горлівської міської ради про визнання права власності відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: