суддів Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С., Григор'євої І. В., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Рогач Л. І., Ткача І. В.
у справі (провадження № 11-253сап20) за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 16 липня 2020 року № 2167/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 12 червня 2020 року № 1814/1дп/15-20
Короткий зміст вимог справи та її обґрунтування
13 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 16 липня 2020 року № 2167/0/15-20 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 червня 2020 року № 1814/1дп/15-20 про притягнення судді Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 посилався на неврахування ВРП в оспорюваному рішенні всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. У скарзі не оспорюються висновки ВРП щодо помилковості рішення її Першої Дисциплінарної палати про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), - істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків і призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду.
Водночас, на думку судді ОСОБА_1 , відповідач, кваліфікувавши його дії за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, залишив поза увагою аргументи скаржника щодо відсутності істотних негативних наслідків його дій як обов'язкової юридичної ознаки наведеного дисциплінарного проступку. ОСОБА_1 наголошує, що він у своїй ухвалі про призначення будівельно-технічної експертизи свердловини обмежив повноваження експерта відносно фізичного впливу на земельну ділянку/родовище, дозволивши повне або часткове знищення об'єкта дослідження за умови передбачення такого методикою. За доводами скарги призначена слідчим суддею експертиза проводилася з дотриманням Методичних рекомендацій «Застосування неруйнівних методів дослідження», тому фізичного впливу на саму свердловину не здійснювалося, а було розрито лише частину земельної ділянки навколо зазначеного об'єкта. Посилається скаржник і на те, що дослідження на земельній ділянці здійснювалося за добровільною згодою її власників, котрі не мають жодних претензій з цього приводу. Суддя вважає необґрунтованими висновки ВРП про порушення ним вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), статті 41 Конституції України і статті 16 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки ці норми захищають не матеріальні об'єкти, а право власності, яким володільці земельної ділянки під час надання згоди на експертизу вільно розпорядилися. На переконання ОСОБА_1 , сам по собі факт фізичного впливу на об'єкт не може прирівнюватися до втручання у майнові права і за наведених вище обставин свідчити про порушення права людини мирно володіти своїм майном.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 08 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 16 липня 2020 року № 2167/0/15-20 задовольнила, а вказане рішення ВРП скасувала на підставі пункту 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) через невмотивованість висновків ВРП про наявність підстави дисциплінарної відповідальності судді, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
На обґрунтування прийнятого рішення Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на юридичні ознаки цього проступку критерієм оцінки акта відповідача на предмет наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності й належних мотивів таких висновків є позитивні відповіді на три питання: (1) чи допущено суддею порушення закону, і якщо так, то чи було воно грубим? (2) чи настали істотні негативні наслідки? (3) якщо завдано шкоди правам і законним інтересам певних осіб, то чи перебуває вона у прямому причиновому зв'язку з допущеними суддею порушеннями?
Велика Палата Верховного Суду щодо першого питання (чи допущено суддею порушення закону, і якщо так, то чи було воно грубим?) керувалася таким.
Мотивування прийнятого суддею ОСОБА_1 рішення про призначення експертизи відповідало вимогам процесуального закону, що був чинним у період з 15 березня 2018 року до 17 жовтня 2019 року.
Клопотання слідчого про залучення експерта від 23 вересня 2019 року на підставі ухвали Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року було передано на розгляд до Хустського районного суду Закарпатської області, а 21 жовтня 2019 року надійшло до провадження слідчого судді ОСОБА_1 .
Задовольняючи клопотання, скаржник не врахував, що 17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України від 04 жовтня 2019 року № 187-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» (далі - Закон № 187-ІХ). Згідно із цим нормативно-правовим актом статті 242-244 КПК України, якими слідчий суддя керувався під час прийняття рішення про призначення експертизи, були викладені в іншій редакції. Новою редакцією закону виключено повноваження сторони обвинувачення (слідчого) звертатися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта, а слідчого судді - розглядати такі клопотання.
Проте оцінивши порушення ОСОБА_1 норм процесуального права як грубе, ВРП не навела мотивів відповідної оцінки дій судді, не врахувала всіх обставин, які мали істотне значення для цього, а відтак зазначені висновки відповідача не можуть вважатися обґрунтованими.
Від моменту набрання чинності КПК України у 2012 році до 15 березня 2018 року сторона обвинувачення мала повноваження залучати експерта самостійно. Від цього дня до 17 жовтня 2019 року компетенцією залучати експерта за клопотанням сторони обвинувачення був наділений слідчий суддя. Отже, слідчі судді протягом більш як півтора року застосовували повноваження щодо розгляду таких клопотань з метою дотримання прав, свобод та інтересів осіб під час досудового розслідування.
Клопотання слідчого про залучення експерта слідчий суддя ОСОБА_1 отримав через один робочий день після набрання чинності змінами до КПК України і розглянув його через три робочих дні після цього.
Використання скаржником повноваження, яке на момент розгляду клопотання слідчого було виключено з КПК України, є порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме частини першої статті 242 цього Кодексу. Але щоб належним чином умотивувати оцінку наведеного порушення як грубого ВРП мала аргументувати, чому тривале здійснення суддею зазначеного повноваження ще три дні тому було гарантією дотримання прав, свобод та інтересів осіб, а зі спливом цього незначного періоду набуло не лише формальних ознак незаконності, а й такого ступеня тяжкості, що зумовлює притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Таких аргументів відповідач не навів. Натомість ВРП, констатуючи грубу недбалість судді, обмежилася посиланням на очевидність і зрозумілість правових норм, що підлягали застосуванню, безспірність допущених ОСОБА_1 порушень, а також його значний досвід роботи в галузі права й на посаді судді.
Однак, по-перше, очевидність та зрозумілість правових норм не є ознакою, за якою їх порушення автоматично стає грубим.
По-друге, мотивування цієї ознаки лише безспірністю факту недотримання закону є явно недостатнім, оскільки залишається поза увагою характер порушення (тяжкість, ступінь потенційного негативного впливу на права та свободи людини тощо).
По-третє, вести мову про грубу недбалість як ознаку суб'єктивної сторони дисциплінарного проступку можна лише після встановлення ознаки об'єктивної сторони, тобто грубого порушення закону в поєднанні з його наслідками.
Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII як підставу дисциплінарної відповідальності судді передбачено два порушення, які можуть призвести до істотних негативних наслідків: (1) порушення прав людини і основоположних свобод; (2) інше грубе порушення закону. Отже, законодавець визначив, що перше з них саме по собі є грубим порушенням закону. Поняття ж «інше грубе порушення закону» в Законі № 1402-VIII не конкретизовано і грубість його має бути визначена й мотивована в рішенні про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин дисциплінарної справи.
ВРП цього не зробила, хоча достатнє мотивування грубості порушення суддею закону як обов'язкової юридичної ознаки дисциплінарного проступку в цій справі має істотне значення з огляду на функціональне призначення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Велика Палата Верховного Суду щодо другого питання (чи настали істотні негативні наслідки?) керувалася таким.
Для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII недостатньо встановлення факту формального порушення ним норм процесуального та/або матеріального права. Обов'язковим елементом об'єктивної сторони дисциплінарного проступку в такому разі мають бути також істотні негативні наслідки.
У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) зазначено, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
В оскаржуваному рішенні мотивування ВРП наявності істотних негативних наслідків дій слідчого судді вичерпується посиланням на здійснення під час експертного дослідження фізичного впливу на земельну ділянку/родовище, що призвело до порушення попереднього стану об'єкта.
Велика Палата погодилася з висновками відповідача про доведеність факту фізичного впливу на об'єкт експертного дослідження, що не заперечується й у скарзі. Але вважає, що рішення не містить переконливих мотивів оцінки ВРП самого цього факту як істотного негативного наслідку.
Суддя ОСОБА_1 дійсно надав експертам дозвіл на повне або часткове знищення об'єкта експертизи, але зробив однозначне застереження: якщо таке знищення передбачено експертною методикою. Згідно з висновком експерта від 04 лютого 2020 року під час дослідження було здійснено розриття частини земельної ділянки навколо свердловини, а саму експертизу проведено з використанням методики неруйнівних методів.
За обставин цієї справи ВРП мала пояснити у своєму рішенні, в який спосіб слідчий суддя міг одночасно доручити експертам провести судову будівельно-технічну експертизу і заборонити фізичний вплив на земельну ділянку (її розриття) за умови, що для виконання завдань кримінального провадження експертам необхідно було перевірити наявність чи відсутність на цій ділянці на глибині 3 метрів та в радіусі 3 метрів навколо свердловини інших інженерно-геологічних об'єктів.
Крім цього, поза увагою в рішенні залишилося питання про те, як негативні, на думку ВРП, наслідки будівельно-технічного дослідження співвідносяться з позитивним результатом у вигляді висновку експертизи з питань, що мають значення для виконання завдань кримінального провадження.
Велика Палата Верховного Суду щодо третього питання (якщо завдано шкоди правам і законним інтересам певних осіб, то чи перебуває вона у прямому причиновому зв'язку з допущеними суддею порушеннями?) керувалася таким.
Для кваліфікації дій судді за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII має бути причиновий зв'язок між порушенням вимог закону та його наслідком, що становить обов'язкову ознаку цього проступку. Інакше не можна виключати настання наслідків не через діяння, яке поставлено в провину судді, а в результаті іншої події чи дій інших осіб. Причиновий зв'язок між недотриманням правових норм і фактом спричинення шкоди характеризується тим, що діяння: має передувати цьому факту; повинно бути умовою, без якої настання наслідку категорично б виключалося; за своїми властивостями, як правило, має спричиняти саме такий результат, що має закономірно слідувати із вчиненої дії чи бездіяльності.
Якщо ВРП вважала, що існує факт грубого порушення закону слідчим суддею, а наслідки цього є негативними й істотними, то вона мала навести мотиви власних висновків про існування прямого, неминучого причинового зв'язку таких наслідків з недотриманням правових норм.
Процедура проведення експертизи у кримінальному провадженні включає такі етапи: прийняття рішення, безпосередньо експертне дослідження, складення висновку експерта. Діяльність на цих етапах здійснюється різними суб'єктами: слідчим суддею (стороною обвинувачення) - на першому та експертом - на другому і третьому.
Постановлення слідчим суддею ухвали про залучення експерта тягне лише проведення експертизи. А ось наслідками здійсненого дослідження можуть бути як його результати, що мають процесуальне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так і побічні наслідки у вигляді фізичного впливу різного ступеню на об'єкт експертизи. У контексті цієї дисциплінарної справи йдеться саме про побічні наслідки експертного дослідження.
Безумовно, слідчий суддя вже на етапі прийняття рішення про залучення експерта повинен передбачати, які дослідження і в який спосіб будуть проводитися на підставі його рішення, і з дотриманням вимог КПК України вживати заходів для захисту прав і законних інтересів осіб, які можуть обмежуватися у зв'язку з виконанням експертизи.
Беручи до уваги, що для експертного дослідження може знадобитися фізичний вплив на земельну ділянку/родовище, суддя ОСОБА_1 з посиланням на пункт 3 частини п'ятої статті 69 КПК України надав дозвіл на повне або часткове знищення об'єкта експертизи лише за умови, якщо це передбачено методикою дослідження. Зазначене застереження, сформульоване слідчим суддею в резолютивній частині ухвали для уникнення заподіяння невиправданої шкоди земельній ділянці/родовищу, ґрунтувалося на вимогах зазначеної вище норми процесуального права і положеннях спеціального законодавства.
Таким чином, з огляду на встановлену пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України засаду обов'язковості судових рішень і вимоги спеціального законодавства експерти в ході дослідження зобов'язані були дотриматися застереження, зазначеного в ухвалі слідчого судді.
Дискреція слідчого судді під час вирішення клопотання про залучення експерта обмежена лише встановленням обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання, аналізом належності поставлених на вирішення експерта питань до предмета доказування у кримінальному провадженні й необхідності спеціальних знань для їх з'ясування. Слідчий суддя не має ні реальної змоги, ні процесуальних повноважень перевірити майбутнє виконання експертом встановленого законом порядку дослідження.
Крім цього, з огляду на предмет перевірки органу досудового розслідування рішення про призначення будівельно-технічної експертизи в ситуації, що розглядалася ВРП, було неминучим. Слідчий, звернувшись до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта, продемонстрував свої наміри провести дослідження із застосуванням спеціальних знань, оскільки вважав його результати важливими для виконання завдань кримінального провадження. Відтак якби слідчий суддя не призначив експертизу, то слідчий на час постановлення відповідної ухвали (23 жовтня 2019 року) вправі був призначити її самостійно. Але і в цьому випадку спосіб здійснення фізичного впливу на земельну ділянку залежав би не від посадової особи, яка прийняла рішення про призначення експертизи, а від поведінки суб'єктів її безпосереднього виконання.
Відтак відповідальними за настання побічних наслідків проведення експертизи у розглядуваній ситуації були експерти.
ВРП, оцінивши порушення у зв'язку з проведенням експертизи попереднього стану земельної ділянки як істотний негативний наслідок дій ОСОБА_1 , мала аргументувати власний висновок про те, що невиконання чи неналежне виконання експертами вимог закону й ухвали слідчого судді в частині способу дослідження є необхідним, прямим і безпосереднім результатом прийняття суддею цього рішення за межами своїх визначених законом повноважень. Адже за відсутності такого зв'язку дисциплінарна відповідальність скаржника за проступок, поставлений йому за провину, виключається. Оспорюваний акт відповідних аргументів не містить, як і обґрунтування того, що за умови призначення експертизи не слідчим суддею, а слідчим у межах власної компетенції, застосований метод дослідження був би сприятливішим для збереження об'єкта, негативні наслідки для власниці земельної ділянки/родовища не настали б або гарантії захисту прав і законних інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від їх настання були б вищими.
Крім цього, якщо ВРП вважала, що відповідальним за порушення в ході експертизи прав і законних інтересів володільців земельної ділянки/родовища є також слідчий суддя ОСОБА_1 , то вона, з урахуванням істотності порушення ним закону та обов'язку експертів щодо збереження об'єкта дослідження, повинна була визначити, в якій саме частині і якою мірою відповідальність за наслідки проведення експертизи покладається на слідчого суддю.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, відповідач, констатувавши наявність підстави дисциплінарної відповідальності судді, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, не навів переконливих мотивів прийнятого рішення. Ба більше, оскаржуваний акт не містить посилань на мотиви, які би давали можливість дати позитивну відповідь хоча б на одне із зазначених вище питань щодо діяння, наслідків, причинового зв'язку між ними.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не здійснювала подальший аналіз оскаржуваного рішення (щодо встановлення суб'єкта права власності на об'єкт експертизи, суб'єктивної сторони дисциплінарного проступку, пропорційності застосованого стягнення тощо).
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду та прийнятим за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 рішенням не погоджуємося з огляду на таке.
Як установлено матеріалами справи, 03 лютого 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на дії судді Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 під час розгляду справи № 307/572/19.
У скарзі зазначалося, що слідчий суддя Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ухвалою від 23 жовтня 2019 року у справі № 307/572/19 (провадження № 1-кс/309/968/19), постановленою за межами своїх визначених КПК України повноважень, призначив будівельно-технічну експертизу належної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свердловини № 12 на Тереблянському родовищі мінеральних вод, чим порушив їх право власності. За змістом скарги, на підставі цієї ухвали всупереч установленій законом процедурі проведено експертизу на земельній ділянці, розташованій у зоні заборони проведення будь-яких земельних робіт, і в результаті застосованого способу дослідження свердловину пошкоджено на глибину близько 4-5 метрів.
Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 12 червня 2020 року № 1814/1дп/15-20 суддю Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу та обов'язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування норм КПК України для слідчих суддів і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
У цьому рішенні Перша Дисциплінарна палата ВРП при наданні оцінки діям судді та обранні міри відповідальності взяла до уваги такі обставини.
Тячівським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області розслідувалося кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 липня 2018 року за номером № 12018070160000900 за заявою ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У заяві про злочин містилися відомості про використання ОСОБА_2 підробленого паспорта на свердловину № 12 у с. Теребля на вул. Лікувальній , оскільки в цьому документі було зазначено відомості щодо розташування й технічних характеристик раніше спорудженої свердловини, тоді як за даними акта передачі цього ж об'єкта в порядку відновлення свердловини № 12, проведеного у 1999 році, на відстані 1,5 м від попередньої свердловини фактично було пробурено іншу, глибиною 110 м, з такими параметрами: 00.0-2.0 м-d 168 мм, 0.0-110 м-d 127 мм.
З метою перевірки наведеної інформації слідчий звернувся до Хустського районного суду Закарпатської області з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 23 жовтня 2019 року клопотання було задоволено й доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз провести зазначену експертизу для вирішення таких питань: 1) чи наявні на глибині 3 метрів та в радіусі 3 метрів навколо свердловини № 12 ( с. Теребля, вул. Лікувальна, 4, Тячівський р-н, Закарпатська обл. ) інші інженерно-геологічні об'єкти; 2) якщо є, то які саме і чи є серед них свердловина діаметром 168 мм.
Для забезпечення належного проведення експертизи слідчий суддя на підставі пункту 3 частини п'ятої статті 69 КПК України надав експертам дозвіл на повне або часткове знищення об'єкта експертизи за умови, якщо таке передбачено методикою.
Водночас 17 жовтня 2019 року, тобто за шість днів до постановлення ОСОБА_1 зазначеної ухвали, набрав чинності Закон № 187-ІХ, на підставі якого встановлена КПК України процедура залучення судових експертів зазнала змін. Зокрема, згідно зі статтями 243, 244 цього Кодексу в попередній редакції (положення яких фактично застосував ОСОБА_1 ) призначення експертизи за клопотанням сторін кримінального провадження належало до виключних повноважень слідчого судді чи суду. Законом № 187-IX сторонам надано право самостійно залучати експертів, а вирішення цього питання слідчим суддею законодавець передбачив як виняток лише за клопотанням сторони захисту у випадках, передбачених статтею 244 КПК України, - якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для справи, необхідне залучення експерта, проте слідчий, прокурор його не залучили, або ж існують зазначені в цій статті обставини, що можуть зашкодити повноті і правильності висновку експертизи, призначеної стороною обвинувачення.
Відтак слідчий суддя ОСОБА_1 призначив експертизу за клопотанням слідчого за межами своєї компетенції, встановленої законом, чинним на час прийняття рішення. Допущену скаржником помилку Перша Дисциплінарна палата ВРП оцінила як вчинене внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил юрисдикції. Це порушення, за висновками дисциплінарного органу, виключило можливість здійснення досудового розслідування з дотриманням визначеної законом процедури в частині реалізації прав та обов'язків учасників процесу, пов'язаних із призначенням експертизи в передбаченому КПК України порядку.
Зазначені дії ОСОБА_1 . Перша Дисциплінарна палата ВРП кваліфікувала за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків та призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду).
Крім цього, дисциплінарний орган констатував спричинення згаданим вище порушенням суддею норм процесуального права істотних негативних наслідків у виді пошкодження земельної ділянки, на якій розташована свердловина. З огляду на викладене дії скаржника кваліфіковано також за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
30 червня 2020 року адвокат Кравець Р. Ю. як представник судді ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 12 червня 2020 року № 1814/1дп/15-20.
За результатами розгляду скарги ВРП прийняла рішення від 16 липня 2020 року № 2167/0/15-20 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 червня 2020 року № 1814/1дп/15-20 про притягнення судді Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
В оскаржуваному рішенні ВРП констатувала, що призначення слідчим суддею експертизи за межами своїх визначених КПК України повноважень становило вчинене внаслідок недбалості істотне порушення вимог процесуального закону, що призвело до істотних негативних наслідків. Такі дії ОСОБА_1 , за висновками ВРП, охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а тому юридична оцінка правопорушення ще й за підпунктом «а» пункту 1 цієї ж частини статті є зайвою. Кваліфікацію дій скаржника за цією нормою закону виключено з рішення дисциплінарного органу.
Окрім наведеного, ВРП визнала непропорційно суворим накладене на суддю дисциплінарне стягнення й замінила його на більш м'яке за видом - догану з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Згідно із частиною першою статті 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Частиною третьою статті 26 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон № 187-ІХ.
Як установлено матеріалами справи, клопотання слідчого про проведення експертизи надійшло до провадження слідчого судді ОСОБА_1 21 жовтня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 242 КПК України (тут і далі - в редакції Закону № 187-ІХ) експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.
Згідно із частиною першою статті 243 КПК України експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.
Частиною першою статті 244 КПК України встановлено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо: 1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок; 2) сторона захисту не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин.
Згідно із частиною четвертою статті 244 КПК України у разі встановлення слідчим суддею, що клопотання подано без додержання вимог частини другої цієї статті, слідчий суддя повертає таке клопотання особі, яка його подала, про що постановляє ухвалу.
З аналізу положень статей 243, 244 КПК України вбачається, що право звернення до слідчого судді з клопотанням про призначення експертизи надається виключно стороні захисту, до якої згідно з § 3 глави 3 розділу І КПК України належать: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), виправданий, засуджений, їхні законні представники та захисники.
Таким чином, КПК України станом на день надходження до провадження слідчого судді ОСОБА_1 клопотання слідчого про призначення експертизи не містив норм, що регламентують порядок звернення сторони обвинувачення із таким клопотанням та його розгляд слідчим суддею. Повноваження щодо призначення експертизи було віднесено до безпосередньої компетенції слідчого, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, а до повноважень суду віднесено лише розгляд клопотання сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 КПК України. Відтак вирішення слідчим суддею вказаного клопотання не охоплюється його повноваженнями, визначеними КПК України, які мають реалізовуватися у суворій відповідності і порядку, передбаченими кримінальним процесуальним законодавством.
З огляду на викладене ВРП в оскаржуваному рішенні дійшла правильного висновку про те, що, розглянувши та задовольнивши клопотання органу досудового розслідування про призначення експертизи, що не належить до повноважень слідчого судді відповідно до статті 242 КПК України, не повернувши його відповідно до вимог статті 244 цього Кодексу, слідчий суддя ОСОБА_1 вийшов за межі наданих йому повноважень, чим допустив істотне порушення норм процесуального права.
При цьому ВРП погодилася з висновком її Першої Дисциплінарної палати про те, що допущене суддею істотне порушенням норм процесуального права (ухвалу постановлено всупереч повноваженням слідчого судді та надано нею дозвіл на повне або часткове знищення об'єкта експертизи, який є об'єктом права власності) призвело до того, що на окремий об'єкт власності було здійснено фізичний вплив, що порушило його попередній стан.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом, а тому відповідно до положень статті 7 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження, здійснене не на підставі вмотивованого судового рішення, суперечить засадам кримінального провадження.
ВРП, змінюючи кваліфікацію дій судді ОСОБА_1 , дійшла висновку про те, що вказані вище дії судді охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), та не потребують додаткової кваліфікації.
За висновком ВРП, характер допущених суддею ОСОБА_1 указаних вище порушень норм процесуального закону з огляду на очевидність та зрозумілість правових норм, що підлягали застосуванню до вказаних правовідносин, його значний досвід роботи у галузі права та на посаді судді дає підстави вважати, що такі дії судді виходять за межі простої суддівської помилки і є проявом грубої недбалості.
Водночас доводи судді ОСОБА_1 про відсутність негативних наслідків його дій спростовуються встановленими під час розгляду дисциплінарної справи Першою Дисциплінарною палатою ВРП обставинами та наданими скаржниками доказами (відеозаписами).
За таких обставин ВРП дійшла обґрунтованого висновку про те, що встановлені під час розгляду дисциплінарної справи факти свідчать про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме - грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Як убачається зі змісту постанови від 08 квітня 2021 року, Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу ОСОБА_1 і скасувала оскаржуваний акт через невмотивованість висновків ВРП про наявність підстав дисциплінарної відповідальності судді. На думку Великої Палати Верховного Суду, було залишено поза увагою питання про причиновий зв'язок між порушенням закону та наслідками цього, що становить обов'язкову ознаку проступку, кваліфікованого за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що ухвала слідчого судді про залучення експерта тягне лише проведення експертизи, а фізичний вплив на об'єкти дослідження є наслідками його здійснення. У своєму рішенні Велика Палата також зазначила, що слідчий суддя, керуючись пунктом 3 частини п'ятої статті 69 КПК України, надав дозвіл на повне або часткове знищення об'єкта експертизи (земельної ділянки/родовища) виключно за умови, якщо таке передбачено відповідною методикою.
Проте з наведеною позицією Великої Палати Верховного Суду погодитись не можна, оскільки вона не ґрунтується на законі та суперечить установленим у справі фактам, які ніким не оспорюються.
Зокрема, у цій справі не заперечується постановлення суддею ОСОБА_1 поза межами своїх повноважень ухвали про призначення будівельно-технічної експертизи, а отже, і незаконності рішення через істотні порушення вимог КПК України. Тому грубість допущеного порушення є очевидною. Крім того, ніким не спростовується, що незаконність ухвали фактично зумовила протиправне проникнення до володіння особи.
Усупереч аргументам Великої Палати Верховного Суду у розумінні законодавця такі наслідки в їх взаємозв'язку з перевищенням службових повноважень вже становлять підвищену суспільну небезпеку та спричиняють істотну шкоду як інтересам правосуддя, так і правам особи. Викладене кореспондується із тим, що законодавець навіть передбачив у статті 162 КК України відповідальність за порушення недоторканності володіння особи, незалежно від настання наслідків майнового характеру. Крім того, це узгоджується із попереднім правовим висновком Великої Палати у постанові від 05 грудня 2018 року (провадження № 13-57кс18, справа № 301/2178/13-к), згідно з яким у випадках перевищення службовою особою правоохоронного органу службових повноважень (стаття 365 КК України) шкідливі наслідки не обов'язково виражаються у матеріальному вимірі, обмеження критеріїв визначення суспільної небезпечності таких посягань матеріальним еквівалентом шкоди суперечило би самому змісту відповідних об'єктів кримінально-правової охорони, ієрархії соціальних цінностей, закріпленій у Конституції України та визначеній міжнародними стандартами.
Натомість у постанові у справі за скаргою ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду не зважила на зазначене, замість аналізу й співставлення фактичних даних, які свідчать про суспільну небезпечність прийняття рішень суддею поза межами своїх повноважень й у зв'язку із цим порушення захищеного права особи, вдалась до міркувань про застереження судді у незаконному рішенні, відповідальність експерта, характер та обсяг руйнувань свердловини, хоча у конкретній ситуації таке не має вирішального правового значення.
Визначення наслідків порушення закону у контексті оцінки діянь судді повинно відбуватися насамперед у площині додержання інтересів правосуддя через призму завдань і функцій суду та професійних вимог, які висуваються до суддів.
Ураховуючи викладене, вважаємо, що немає підстав для скасування рішення ВРП від 16 липня 2020 року № 2167/0/15-20 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 червня 2020 року № 1814/1дп/15-20 про притягнення судді Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Судді Великої Палати
Верховного Суду: О. С. Золотніков
І. В. Григор'єва
Д. А. Гудима
Л. Й. Катеринчук
В. С. Князєв
Л. І. Рогач
І. В. Ткач
