"28" квітня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3365/20
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Ловга В.М.
За участю представників сторін:
Від позивача: Рибак А.В. на підставі ордеру;
Від відповідача: Іскров К.М. на підставі ордеру;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства „Міро” до сільськогосподарського виробничого кооперативу „Криничне” про стягнення 233 182, 80 грн., -
Приватне підприємство „Міро” (далі по тексту - ПП „Міро”) звернулось до господарського суду з позовною заявою до сільськогосподарського виробничого кооперативу „Криничне” (далі по тексту - СВК „Криничне”) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 233 182, 80 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 124 812,00 грн., пені у розмірі 108 370,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.
СВК „Криничне” повністю заперечувало проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на ненадання позивачем доказів отримання відповідачем рахунків на оплату вартості поставленого товару, що, відповідно, має наслідком неможливість перевірки обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку пені. Крім того, в процесі вирішення даного спору відповідачем також було наголошено про наявність помилки у розрахунку заборгованості основного боргу, оскільки заборгованість СВК „Криничне” за рахунками, на які посилається позивач по тексту позовної заяви, складає 54 366 грн. Посилаючись на несприятливі погодні умови, які спричинили загибель посівів, СВК „Криничне” просило зменшити розмір заявленої до стягнення пені.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
23.03.2015р. між ПП „Міро” (Постачальник) та СВК „Криничне” (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №У-9469/1504, відповідно до п. п. 1.1 -1.3 якого Постачальник передає у власність Покупцю нафтопродукти, а Покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент та ціна товару зазначається у специфікаціях або визначається шляхом надання заявок (усних/письмових) і виставлення рахунків Продавцем. Можливе відхилення фактичної поставки Товару +/- 10 (десять) % від кількості товару погодженого до поставки. Фактичний об'єм товару, то поставляється, вказується в відповідній товарно-транспортній накладній (залізничній накладній) та видатковій накладній.
Згідно з п. 3.3 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. Постачальник вважається таким, що належно виконав свої зобов'язання щодо постачання Продукції з моменту передачі продукції Покупцю або транспортній організації, в залежності від умов поставки, вказаних у відповідній заявці Покупця або в відповідних специфікаціях до цього договору. Факт передачі продукції підтверджується відповідними відмітками в товарно-транспортній накладній, залізничній накладній. Датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, вказана в видатковій накладній.
Відповідно до п. п. 4.4, 4.6 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. Покупець оплачує товар 100% передоплатою або іншим шляхом визначеним сторонами додатково, але не пізніше 5-ти днів з моменту надходження рахунку-фактури, який виписується Постачальником. Постачальник має право відвантажити товар без попередньої оплати.
Положеннями п. п. 6.2, 6.7 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати та з урахуванням ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання. Штрафні санкції нараховуються на весь період прострочення оплати на суму, що належить до оплати.
Згідно з п. 9.1 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015р., а в частині невиконаних до цього часу зобов'язань та відповідальності - до повного виконання.
Шляхом підписання додаткових угод від 02.02.2016р., від 02.01.2018р., від 02.01.2019р. до договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. сторонами було продовжено строк дії договору до 31.12.2019р.
18.03.2019р. між сторонами було підписано специфікацію №003-К до договору №У-9469/1504 від 23.03.2015р. на поставку позивачем товару, загальна вартість якого складає 314 652,00 грн. Крім того, між сторонами було підписано специфікації №004-К від 15.06.2019р. на суму 132 540,00 грн., №005-К від 18.06.2019р. на суму 368 064,00 грн., №006-К від 20.06.2019р. на суму 276 048,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Міро” було виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату товару: №111 від 15.03.2019р. на суму 314 652,00 грн., №290 від 18.06.2019р. на суму 368 064,00 грн., №291 від 18.06.2019р. на суму 132 540,00 грн., №305 від 20.06.2019р. на суму 276 048,00 грн., які, за твердженням позивача, були надіслані на електронну пошту відповідача. На підтвердження факту часткової оплати виставлених позивачем рахунків СВК „Криничне” в процесі вирішення спору було надано суду виписки по банківському рахунку /т. 1, а. с. 168-187/. Крім того, позивачем також були надані виписки по банківському рахунку /т. 2, а. с. 20-59/.
На виконання зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №У-9469/1504 від 23.03.2015р. ПП „Міро” було поставлено СВК „Криничне” товар, що підтверджується наступними підписаними між сторонами видатковими накладними: №113 від 18.03.2019р. на суму 314 652,00 грн., №288 від 15.06.2019р. на суму 132 540,00 грн., №296 від 18.06.2019р. на суму 368 064,00 грн., №315 від 20.06.2019р. на суму 276 048,00 грн. Слід зазначити, що факт поставки товару підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними.
12.12.2019р. ПП „Міро” звернулось до СВК „Криничне” із претензією №35, відповідно до якої позивач просив сплатити заборгованість за договором поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. у загальному розмірі 379 060,01 грн., а також сплатити нараховану пеню. Крім того, ПП „Міро” зверталось до СВК „Криничне” із претензіями №3 від 16.01.2020р., №31 від 23.10.2020р.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до СВК „Криничне”, позивачем було наголошено, що відповідачем у порушення прийнятих на себе за умовами договору №У-9469/1504 від 23.03.2015р. грошових зобов'язань було сплачено вартість отриманого згідно накладних товару №113 від 18.03.2019р., №288 від 15.06.2019р., №296 від 18.06.2019р. із порушенням встановлених договором строків; вартість отриманого згідно накладної №315 від 20.06.2019р. товару була оплачена відповідачем частково на суму 151 236,00 грн. В процесі вирішення судом даного спору позивачем було наголошено про наявність між сторонами довготривалих взаємовідносин, а також наявності заборгованості відповідача, яка погашалась в порядку надходження грошових коштів від відповідача, тобто незважаючи від вказаного СВК „Криничне” призначення платежу. Наведене, за переконанням позивача, свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до п. п. 4.4, 4.6 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. Покупець оплачує товар 100% передоплатою або іншим шляхом визначеним сторонами додатково, але не пізніше 5-ти днів з моменту надходження рахунку-фактури, який виписується Постачальником. Постачальник має право відвантажити товар без попередньої оплати.
Частиною 4 ст. 538 ЦК України передбачено якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи положення укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р., господарський суд доходить висновку про наявність у СВК „Криничне” обов'язку здійснити оплату товару протягом 5-ти днів з моменту надходження рахунку-фактури. При цьому, у випадку не отримання рахунку СВК „Криничне” зобов'язано оплатити товар після його прийняття згідно встановленого ст. 692 ЦК України порядку оплати товару.
В процесі вирішення даного спору судом встановлено, що між сторонами існували довготривалі правовідносини з поставки товару на виконання договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. Відповідачем оплата вартості товару здійснювалася несвоєчасно та не в повному обсязі. Незважаючи на зазначення у платіжних доручення в якості призначення платежу конкретного рахунку, які виставлялися для оплати позивачем, останнім отримані грошові кошти зараховувалися в порядку погашення заборгованості, яка виникла раніше. Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Міро” було поставлено СВК „Криничне” товар згідно, зокрема, видаткової накладної №315 від 20.06.2019р. на суму 276 048,00 грн., яка була частково оплачена відповідачем на суму 151 236,00 грн. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про невиконання СВК „Криничне” прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, що має наслідком необхідність задоволення заявлених ПП „Міро” позовних вимог до СВК „Криничне” про стягнення суми основного боргу у розмірі 124 812,00 грн.
При цьому, господарським судом відхиляються доводи СВК „Криничне”, яким в процесі вирішення даного спору було наголошено про наявність помилок у здійсненому позивачем розрахунку суми основного боргу із посиланням на відсутність у ПП „Міро” права змінювати призначення платежу та здійснювати зарахування грошових коштів для оплати товару за іншими накладними.
Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, порядок зарахування грошових коштів, які надходять від СВК „Криничне” у випадку наявності заборгованості не визначений. Наведене, із урахуванням вимог ст. 534 ЦК України, а також відсутності у договорі заборони здійснювати зарахування грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, дозволяє суду дійти висновку про обґрунтованість здійсненого ПП „Міро” розподілу отриманих від відповідача коштів, а саме їх зарахування в оплату основного боргу в порядку його виникнення.
Положеннями п. п. 6.2, 6.7 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати та з урахуванням ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України Постачальник має право нарахувати, а Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання. Штрафні санкції нараховуються на весь період прострочення оплати і на суму, що належить до оплати.
З посиланням на умови договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р., а також приписи чинного законодавства позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню у загальному розмірі 108 370,80 грн., яка була розрахована позивачем за кожним із чотирьох рахунків окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В процесі вирішення даного спору СВК „Криничне” було наголошено про ненадання позивачем доказів отримання рахунків відповідачем, що виключає можливість перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку пені. Наведене, за переконанням відповідача, свідчить, що днем отримання кожного із рахунків є день його оплати СВК „Криничне”.
Слід зазначити, що на підтвердження факту надсилання відповідачу рахунків ПП „Міро” було надано суду роздруківки е-mail повідомлень про відправку рахунків на електронну пошту СВК „Криничне”. Враховуючи відсутність в укладеному між сторонами договорі положень про надсилання рахунків на електронну пошту, враховуючи ненадання позивачем доказів надсилання рахунків із використанням кваліфікованого електронного підпису, господарський суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів як надіслання так і отримання відповідачем рахунків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як вбачається з матеріалів справи СВК „Криничне” було 18.03.2019р. отримано товар згідно накладної №113 на суму 314 652,00 грн., рахунок для оплати вартості товару на зазначену суму був виставлений 15.03.2019р. Враховуючи вимоги ст. 692 ЦК України, суд доходить висновку про наявність у відповідача обов'язку оплатити вказаний товар 18.03.2019р., тобто в день отримання товару. При цьому, у випадку своєчасного отримання рахунку СВК „Криничне” мало право оплати товар у строк до 20.03.2019р. включно.
З викладених обставин суд, керуючись принципом справедливості, доходить висновку, що початковим моментом прострочення оплати товару, отриманого згідно накладної №113 є 21.03.2019р. Враховуючи, що рахунки №290 від 18.06.2019р., №305 від 20.06.2019р. були вставлені позивачем у день передання відповідачем товару за накладними №269 від 18.06.2019р., №315 від 20.06.2019р., суд доходить висновку, що початковим моментом прострочення оплати даного товару є 24.06.2019р. та 26.06.2019р. Таким чином, розрахунок пені за рахунком №291 від 18.06.2019р. (на який є посилання у видатковій накладній №288 від 15.06.2019р.) також має здійснюватись з 24.06.2019р.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, який за рахунком №111 має розраховуватись протягом періоду з 21.03.2019р. по 23.07.2019р., за рахунком №290 протягом періоду з 24.06.2019р. по 07.08.2019р., за рахунком №291 від 24.06.2019р. по 19.09.2019р., та за рахунком №305 протягом періоду з 26.06.2019р. по 26.12.2019р., господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром пені є сума у розмірі 87 165,66 грн.
При цьому, господарським судом відхиляються доводи ПП „Міро”, яким із посиланням на п. 6.7 договору поставки нафтопродуктів №У-9469/1504 від 23.03.2015р. було наголошено про наявність підстав для нарахування пені протягом строку, який є більшим, ніж шість місяців, оскільки умова договору про нарахування пені за весь період прострочення не може розцінюватися як установлення договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк, за який нараховуються штрафні санкції. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 15.11.2019р. по справі №904/1148/19. Таким чином, підстави для нарахування пені за весь період прострочення оплати вартості товару згідно рахунку №305, як просить позивач, відсутні.
Вирішуючи питання про розмір пені, який підлягає стягненню із СВК „Криничне” на користь ПП „Міро” в межах даної справи, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку заявленому відповідачем клопотанню про зменшення розміру пені.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 ГПК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Господарський суд зауважує, що приписами чинного законодавства не встановлено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких суд може зменшити неустойку, а, отже, вирішення вказаного питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, приймаючи до уваги істотний розмір заявленої ПП „Міро” до стягнення пені, розмір якої складає майже 70% від заявленої до стягнення суми основного боргу, враховуючи часткове виконання відповідачем прийнятих на себе за умовами договору зобов'язань, а також характер господарської діяльності, отримання прибутку від якої, як правило, залежить від погодних умов, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір нарахованої позивачем пені до суми 20 000,00 грн. який підлягає стягненню на користь позивача.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених приватним підприємством „Міро” позовних вимог до сільськогосподарського виробничого кооперативу „Криничне” шляхом присудження до стягнення на користь позивача суми основного боргу у розмірі 124 812,00 грн., пені у розмірі 20 000,00 грн. В решті позову необхідно відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та незважаючи на зменшення судом заявленої до стягнення пені відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 065,00 грн., клопотання про розподіл яких було заявленого позивачем, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження отримання правової допомоги позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №М-03/20 від 09.11.2020р., укладений з адвокатським об'єднанням, платіжне доручення №496 від 12.11.2020р. на суму 14 065,00 грн., акт приймання-передачі наданих послуг від 16.11.2020р. до договору.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зазначити, що відповідачем у поданому до суду відзиві на позовну заяву було наголошено про не співмірність заявленого попереднього орієнтованого розміру судових витрат у розмірі 14 065,00 грн. із складністю справи та витраченим часом, що, за переконанням відповідача, свідчить про наявність підстав для зменшення витрат на правову допомогу.
Господарським судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, оскільки у поданій до суду заяві позивач просить стягнути витрати на правову допомогу, розмір яких є співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Оскільки вимогами ст. 129 ГПК України передбачено необхідність розподілу інших судових витрат, тобто і витрат на правову допомогу, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, господарський суд враховуючи часткове задоволення позовних вимог приватного підприємства „Міро” вважає за необхідне та правомірне покласти на відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 13 852,10 грн.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу „Криничне” /68742, Одеська обл., Болградський р-н, с. Криничне, вул. Інзовська, буд. 146; ідентифікаційний код 03768954/ на користь приватного підприємства „Міро” /68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Пушкіна, буд. 19; ідентифікаційний код 14339469/ суму основного боргу у розмірі 124 812,00 грн. /сто двадцять чотири тисячі вісімсот дванадцять грн. 00 коп./, пеню у розмірі 20 000,00 грн. /двадцять тисяч грн. 00 коп./, судовий збір у розмірі 3444,80 грн. /три тисячі чотириста сорок чотири грн. 80 коп./, витрати на правову допомогу у розмірі 13 852,10 грн. /тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дві грн. 10 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 11 травня 2021 р.
Суддя С.П. Желєзна