копія
13 травня 2010 р. Справа № 2а-871/10/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненко О.В.
за участю секретаря судового засідання-Усенко І.М.
представника позивача Маківського О.В.
представника відповідача Сумцова А.С.
,< Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Октан" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ,-
Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що відповідачем проведено перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року. Відповідач вважає, що позивачем було допущено порушення вимог закону та неправомірно включено до складу валових витрат податок на додану вартість, сплачений при придбанні легкового автомобіля. Також до складу валових витрат були включені витрати на оплату юридичних послуг, наданих ОСОБА_3 Також на думку відповідача безпідставно включено до склад валових витрати по технічному обслуговуванню автомобіля, яке відповідач вважає ремонтом. Договори оренди автомобіля відповідач вважає нікчемними, тому визнає безпідставним включення до складу валових витрат кошти сплачені підприємством в якості орендної плати. Така позиція відповідача не відповідає вимогам закону, а тому податкові повідомлення-рішення, видані відповідачем за результатами перевірки неправомірно. Просить визнати їх нечинними.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав. Пояснив, що законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачено включення до складу валових витрат податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкового автомобіля, а законом “Про податок на додану вартість” прямо передбачено таке віднесення. Наявну колізію необхідно вирішувати на користь платника податків.
Позивачем укладено з ОСОБА_3 договір про надання юридичних послуг. На підтвердження факту надання таких послуг в повному обсязі сторонами складено акт виконаних робіт. Форма акту не встановлена, тому він може складатися в довільній формі. Вважає, що у позивача наявні усі необхідні документи для віднесення цих витрат до складу валових.
Відповідач безпідставно вважає фарбування цистерни автомобіля позивача ремонтом, оскільки таке фарбування було проведено не в зв'язку з необхідністю відновлення працездатності автомобіля, а для проходження ним державного технічного огляду. Діюче законодавство розрізняє поняття ремонту та технічного обслуговування до складу валових витрат не можуть бути віднесені витрати саме на ремонт.
Відповідач безпідставно вимагає нотаріального посвідчення договорів оренди автомобіля. Ці договори укладались з фізичною особою підприємцем. При цьому мають застосовуватися нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність. Господарський кодекс України не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договорів оренди автомобіля.
Представник відповідача позов не визнав. Пояснив, що позивачем безпідставно внесено до складу валових витрат податок на додану вартість, сплачений при придбанні автомобіля. Це суперечить вимогам закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Ніякої колізії норм, як вказує позивач немає, оскільки в зазначеному законі вказано, що усі інші нормативні акти, до приведення їх у відповідність до закону, застосовуються в частині, що йому не суперечить.
До складу валових витрат включено суму, сплачену за юридичні послуги ОСОБА_3 В акті виконаних робіт не зазначено яки саме роботи виконані цим суб'єктом, обсяг, вартість. На момент проведення перевірки позивачем не доведено зв'язок цих витрат з господарською діяльністю позивача. Будь-яких інших документів, що свідчили б про виконання цих робіт надано не було. Надані ж документи не містять обов'язкових реквізитів, що передбачені законом.
Також до складу валових витрат позивачем віднесено суми, сплачені за оренду автомобіля відповідно до договорів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 Договори оренди нотаріально не посвідченні, що суперечить вимогам ст. 799 ЦК України. Відповідно до ст. 220 ЦК України такі договори є нікчемними.
До складу валових витрат було віднесено вартість проведеного позивачем ремонту автомобіля, що є порушенням вимог п.п.5.3.2 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
При перевірці достовірності відображення в податкових деклараціях зобов'язань по податку на додану вартість було виявлено заниження зобов'язань на суму 14118 грн. такі розбіжності виникли в зв'язку з не включенням позивачем до зобов'язань сум податків по окремих операцій. Також було встановлено завищення суми податкового кредиту на 3333 грн. підприємством було надано уточнюючий розрахунок за вересень 2008 року, який не стосується виявлених порушень. Вважає, що податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, просить в задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали справи. Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що відповідачем в березні 2009 року проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року. За результатами перевірки винесено податкові повідомленні-рішення від 14 квітня 2009 року № 0000212305/0/24648, яким визначено зобов'язання позивача по податку на прибуток в сумі 56405 грн. з яких за основних платежем 38437 грн. та за штрафними ( фінансовими) санкціями 17968 грн.; № 0000222305/0/24647, яким визначено зобов'язання позивача по податку на додану вартість в сумі 26177 грн. з яких за основним платежем 17451 грн. та за штрафними ( фінансовими) санкціями 8726 грн. (а.с.11, 13).
Відповідно до акту перевірки (а.с. 114-154), підставою для винесення таких рішень відповідачем стало виявлення завищення позивачем валових витрат при віднесенні до їх складу податку на додану вартість, сплаченого при придбанні автомобіля, витрат на оплату юридичних послуг, витрат на оплату оренди автомобіля та витрат, пов'язаних з фарбуванням автоцистерни. Також виявлені факти не повного відображення в обліку зобов'язань по податку на додану вартість, включення до складу податкового кредиту сум, що не підтверджуються податковими накладними.
Судом встановлено, що в січні 2007 року позивачем придбано за договором купівлі-продажу у ПП “Синтекс-V” автомобіль Ford Tourneo Connect (а.с.112-113). При цьому сплачено податок на додану вартість в сумі 20748 грн. 17 коп., який позивачем віднесено до складу валових витрат. Не заперечуючи самого факту придбання автомобіля та сплати податку на зазначену суму, відповідач вважає, що при віднесенні суми сплаченого податку до складу валових витрат позивачем порушено вимоги закону. З такою позицією відповідача суд погодитись не може.
Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Відповідно до п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. Тобто, згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, однак цього не можна робити згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Таким чином, зазначені закони допускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.
Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
В ході перевірки встановлено, що сума податку на додану вартість, сплачена позивачем при придбанні автомобіля до складу податкового кредиту не віднесена, а включена до валових витрат підприємства у І кварталі 2007 р. на підставі пп. 7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». За правилами пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операції з придбання легкового автомобіля, мав застосувати положення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток. Аналогічну позицію висловлює в своєму листі від 13.09.2005 р. № 10803/5/15-2116 і ДПА України.
Крім того, п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” діє в редакції закону від 22.05.1997 року, а п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 закону України “Про податок на додану вартість” в редакції закону 25.03.2005 року. Виходячи з правил дії закону в часі, беручи до уваги, що зазначені закони в різний спосіб регулюють одній й тіж правовідносини, суд вважає необхідним керуватися законом, прийнятим пізніше, тобто п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 закону України “Про податок на додану вартість”. За таких обставин, суд приходить до переконання про невідповідність вимогам закону висновку відповідача про безпідставне включення до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплаченого при придбанні автомобіля в першому кварталі 2007 року та безпідставного визначення податку на прибуток на суму цього податку.
Відповідачем визнано безпідставним віднесення позивачем до складу валових витрат в другому кварталі 2008 року коштів в сумі 74959 грн., сплачених за договором про надання юридичних послуг ОСОБА_3 Суд вважає такі висновки обґрунтованими.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат виробництва та обігу відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.3.9 абзацу четвертого зазначеного закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом встановлено, що 09.11.2007 року позивачем укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 Договір про надання юридичних послуг (а.с.109). Відповідно до п. 1.1 Договору його предметом є ведення юридичного обслуговування в об'ємів та на умовах передбачених цим Договром. Відповідно до п. 1.2 Договору юридичні послуги складаються з організації та проведення повного юридичного супроводу поставок ПП "Октан" палива ТОВ "Дружба-Нова", ТОВ "СК-Агро", ПФ ТОВ "Ск-Агро", ТОВ "Злагода", СТОВ "Дружба", ТОВ "Прохорське", ТОВ "Хлібороб". В тексті договору відсутнє тлумачення терміну "юридичний супровід". не містить такого терміну і діюче в Україні законодавство. Відповідно до пояснень представника позивача в судовому засіданні, під цим терміном сторонами договору малось на увазі підготовка та укладення договорів поставки нафтопродуктів з особами, зазначеними в договорі. Загальна вартість послуг за договором відповідно до п. 5.1 становить 74959 грн. Відповідно до п. 2.1 для отримання юридичних послуг Клієнт робить замовлення будь-яким зручним йому способом і направляє відомості, необхідні для виконання замовлення. За поясненнями представника позивача такі замовлення виконувались в усній формі і будь-яких доказів про це позивач подати не може. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копію акту приймання виконаних робіт від 01 квітня 2008 року відповідно до якого виконавець повністю виконав послуги, обумовлені договором, а Клієнт прийняв надані послуги (а.с.110). Будь-якої детальної інформації стосовно видів та обсягу послуг, наданих за договором акт не містить. Крім цього, надано копії договорів поставки нафтопродуктів між позивачем та ТОВ "Злагода", ТОВ "Хлібороб", СТОВ "Дружба-Нова", ТОВ "Прохорське", ТОВ "Дружба", ТОВ "СК-АГРО" (а.с.166-181). За твердженням представника позивача саме підготовка і укладення цих договорів і складали юридичні послуги, передбачені договором з ОСОБА_3 На вимогу суду позивачем не надано будь-яких доказів надання ОСОБА_3 послуг з організації та проведення повного юридичного супроводу поставок палива ПФ ТОВ "Ск-Агро". за поясненнями представника позивача переговори були проведені, але сторони не досягли згоди і договір укладений не був. З наданих копії договорів вбачається, що договір з СТОВ "Дружба-Нова" позивачем було укладено 18.11.2008 року, а з ТОВ "Хлібороб" 01.02.2008 року, тобто значно пізніше 01.04.2008 року, коли було підписано акт про повне виконання ОСОБА_3 умов договору про надання послуг, в тому числі і по зазначених контрагентах. За таких обставин, суд вважає, що надані позивачем документи не підтверджують обсяг та вартість наданих ОСОБА_3 юридичних послуг та не можуть бути підставою для віднесення сплачених позивачем ОСОБА_3 коштів в сумі 74959 грн. до складу валових витрат.
Судом встановлено, що позивачем, в періоді що перевірявся, до складу валових витрат віднесено вартість оренди автомобіля ГАЗ за 2006-2008 роки за договорами з ПП ОСОБА_4 № 02/1 від 03.01.2006 року, № 02\1 від 03.01.2007 року та № 02/1 від 03.01.2008 року (а.с 21, 104, ). Договори підписані сторонами та скріплені печатками. Передача автомобіля оформлювалась актами здачі-приймання (а.с.1-5-106). Відповідач вважає, що зазначені договори не підлягали нотаріальному посвідченню, оскільки при їх укладенні мають застосовуватися правила, встановлені для укладення господарських договорів. Господарський кодекс не передбачає нотаріального посвідчення договорів оренди автомобіля. З такою позицією суд погодитись не може. Відповідно до ст. 283 ч. 6 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 799 ч. 2 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому Господарський кодекс України не встановлює ніяких особливостей щодо форми договору оренди автомобіля, укладеного з фізичною особою. за таких обставин, суд вважає, що до правовідносин, які розглядаються судом необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу. Договори оренди автомобіля між позивачем та фізичною особою потребували обов'язкового нотаріального посвідчення. Відповідно до ст. 220 ч. 1 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Відповідно до ст. 216 ч. 1 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. За таких обставин, суд приходить до переконання, що у позивача не було підстав для віднесення вартості оренди автомобіля у ПП ОСОБА_4 до складу валових витрат.
Судом встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат вартість послуг з демонтажу-монтажу цистерни та фарбування автомобіля. На підтвердження виконання робіт та їх вартості позивачем надано акт виконаних робіт від 19.06.2008 року та рахунок № 19/5 від 19.06.2008 року (а.с.107-108). В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на тлумачення термінів ремонт та технічне обслуговування в законах України "Про автомобільний транспорт" та "Про податок на додану вартість" та зазначає, що було проведено технічне обслуговування автомобіля для проходження державного технічного огляду. Без проведення таких робіт проходження технічного огляду було б неможливим. Суд визнає безпідставним посилання позивача на зазначені нормативні акти та вважає необхідним керуватися спеціальним нормативним актом, який регулює порядок формування валових витрат підприємства - законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до ст. 5 .п. 5.3 п.п.5.3.2 якого 5.3. не включаються до складу валових витрат витрати на: придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів. Враховуючи пояснення представника позивача про неможливість проходження автомобілем державного технічного огляду без виконання робіт, що були відображені в обліку, суд вважає необхідним такі роботи відносити до інших поліпшень основних засобів. За таких обставин, витрати на такі поліпшення основних фондів не можуть включатися до складу валових витрат позивача.
В ході перевірки позивача відповідачем було встановлено розбіжності між відомостями про податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, що були відображені самим позивачем в податкових деклараціях та тими, що підтверджуються первинними документами та даними податкового обліку. Так, в декларації за березень 2007 року позивачем не було включено до складу зобов'язань суму податку на додану вартість отриману в складі передоплати за товари від ТОВ “Альянс”, в декларацію за вересень 2007 року не включено суму ПДВ отриману в складі ціни товару при реалізації їх ОСОБА_5; в декларації за жовтень 2007 року не в повному обсязі відображено суми податку на додану вартість з попередньої оплати від ДП “Сумське ТОВ “ПІК”. Також було встановлено факт включення позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 20008 року суми податку на додану вартість, сплачену ТОВ “Гарант Експрес Ойл”, що не підтверджується податковими накладними. Позивачем на підтвердження своїх вимог надано копії податкових декларацій з податку на додану вартість за 2008 рік з розрахунками уточнення. Позивачем дійсно подавались такі уточнюючі розрахунки, але вони не стосувались декларацій за вказані вище періоди, в які відповідачем було виявлено порушення, тому суд приходить до переконання, що такі розрахунки не спростовують висновків відповідача про наявність порушень. Дослідженими в судовому засіданні доказами така позиція відповідача також не спростована.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 5 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”суд, -
Адміністративний позов приватного підприємства "Октан" до Державна податкова інспекція в місті Суми про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень -задовольнити частково
Визнати неправомірним висновок державної податкової інспекції в м. Суми про безпідставне віднесення приватним підприємством "Октан" податку на додану вартість в сумі 20748 грн. 17 коп., сплаченого при придбанні автомобіля, до складу валових витрат. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000212305/0/24648 від 14 квітня 2009 року в частині визначення приватному підприємству "Октан" зобов'язання з податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій з суми податку на додану вартість в розмірі 20748 грн. 17 коп., сплаченого при придбанні автомобіля в січні 2007 року та віднесеного до складу валових витрат.
В іншій частині позовних вимог відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю. < Сума стягнення (цифрами) > < Текст >
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя < Текст > О.В. Соп'яненко
< Список > < Дата >
З оригіналом згідно
Суддя О.В. Соп'яненко