вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2021 р. Справа№ 911/2783/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Дикунської С.Я.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 15.04.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Озернянської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021
у справі №911/2783/20 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області
про визнання незаконним та скасування наказу
У вересні 2020 року Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області (надалі - третя особа) про визнання незаконним та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 затверджено технічну документацію щодо складання державного акта на право постійного користування землею дослідному господарству ім. 9 Січня інституту цукрових буряків УААН України (перейменовано на Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України).
На підставі вказаного Розпорядження Дослідному господарству ім. 9 січня Інституту цукрових буряків УААН Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року.
На замовлення ДП «ДГ «Озерна» в 2014 році виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж в натурі, за результатами якої земельній ділянці присвоєно три кадастрові номери 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га), 3220484100:06:002:0011 (площею: 229.2027 га).
При цьому, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2019 року у справі № 910/14002/18, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 року, визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року. Проте на думку позивача, визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року не відміняє законності та чинності Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, відповідні питання по суті не заявлялись та не розглядались судом у справі № 910/14002/18.
Позивач вважає, що Розпорядження Білоцерківської РДА від 22.01.2003 року №29 є актом, котрий надає ДП «ДГ Озерна» право користуватися земельними ділянками, а Державний акт лише засвідчує таке право.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що до реєстру речових прав щодо зазначених вище земельних ділянок внесено зміни, про те, що ділянки передані у комунальну власність.
16.12.2019 позивач звертався до відповідача із заявою про передачу в постійне користування земельних ділянок за кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га), 32204844100:06:002:0011 (площею: 229.2027 га), яким підприємство користувалось на підставі Державного акта на право постійного користування землею загальною площею 1289,3 га.
Однак, відповідно до листа від 28.12.2019 року № 31-28-0.13-11149/2-19, за підписом заступника Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за зверненням Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 16.12.2019 року № 615/02-11, наказом Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг, передано Озернянській сільській раді Білоцерківського району Київської області у комунальну власність земельні ділянки с/г призначення державної власності, зокрема з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002.
При цьому, звернення ДП «ДГ «Озерна» зареєстровано Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області за вх. №8-10524/0/1-19 від 16.12.2019 року, а звернення Озернянської сільської ради за вх. №18-10676/0/1-19 від 20.12.2019 року, тобто через 4 дні після звернення державного підприємства. Проте, вже 21.12.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області видано наказ № 10-10233/15-19-сг, яким земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 та 3220484100:09:010:0002 передано до комунальної власності Озернянської сільської ради. При цьому, 13.01.2020 року за вих. 8-10-0.221-470/2-20 на адресу ДП «ДГ «Озерна», Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області направлено відповідь на звернення, де вказано, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002 передано до комунальної власності Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області у відповідності до ст.117 Земельного кодексу України.
Однак, позивач вважає, що оскаржуваний Наказ Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг, яким передано Озернянській сільській раді Білоцерківського району Київської області у комунальну власність земельні ділянки с/г призначення державної власності, зокрема з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002 є таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства, незаконним та необгрунтованими, порушує інтереси позивача та встановлений порядок державного управління, а також посягає на встановлений порядок та основні засади регулювання відносин права власності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням.
На переконання позивача, Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року видано Дослідному господарству ім.9 січня Інституту цукрових буряків УААН Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на підставі Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.01.2003 року № 29, яке є чинним і не скасоване в установленому порядку. У зв'язку з чим, позивач просить визнати незаконним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру в Київській області № 10-10233/15-19-сг від 21.12.2019 року.
Головне управління Держгеокадастру у відзиві проти позову заперечувало, стверджує, що спірний Наказ від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг приймався відповідно до ч.1 ст. 117 Земельного кодексу України і такий Наказ вичерпав свою дію внаслідок виконання.
Озернянською сільською радою також подано відзив на позов, в якому третя особа проти позову заперечувала, в основу своїх заперечень посилалась на факт визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ№002628 від 28.01.2005 року за рішенням суду у справі № 910/14002/18, що свідчить про втрату позивачем права на спірні земельні ділянки.
Щодо чинності розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, яким затверджено технічну документацію щодо складання державного акта на право постійного користування землею дослідному господарству ім. 9 Січня інституту цукрових буряків УААН України (позивачу), Озернянська сільська рада вказала, що у справі № 910/14002/18 було встановлено недоліки технічної документації, що спростовує правомірність її затвердження. У зв'язку з чим, третя особа вважає, що відсутня потреба в окремому оскарженні Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, місцевим судом відхилено заяви про вступ у справу третіх осіб - громадян, яким видано земельні ділянки за рахунок спірних земельних ділянок, оскільки громадяни не були учасниками відповідних правовідносин, їх права виникають з факту розпорядження спірними земельними ділянками, що породжує самостійний предмет спору.
Крім того, Озернянською сільською радою було заявлено клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого, третя особа зазначала, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки предметом спору є рішення суб'єкта власних повноважень і спір належить до адміністративної юрисдикції.
Проте, місцевим господарським судом відхилено вказане клопотання, оскільки позов подано особою, яка має приватне право щодо спірних земельних ділянок і в обґрунтування позовних вимог стверджує про його порушення спірним Наказом Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг. Суд першої інстанції зазначив, що відповідний спір стосується приватного права (речового постійного користування), яке порушується спірним Наказом Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг. В той же час, питання щодо дій відповідача чи дотримання ним порядку прийняття спірного Наказу, тобто реалізації функцій саме суб'єкта владних повноважень, не оскаржується позивачем і не покладається в основу позовних вимог.
Так, рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 позовні вимоги Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України задоволено у повному обсязі.
Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10233/15-19-сг від 21.12.2019.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач має чинне рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняте відповідним органом, яке підлягає виконанню відповідно до вимог Земельного кодексу України. Процедура оформлення земельних ділянок, наданих в постійне користування позивачу фактично є незавершеною і позивач має право на вчинення дій щодо завершення оформлення наданих за Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 земельних ділянок у відповідності до діючого на даний час законодавства.
Місцевий господарський суд погодився з доводами позивача про те, що недійсність Державного акту свідчить лише про відсутність правопосвічувального документу, при цьому не відміняє підстав надання земельної ділянки в постійне користування, відповідно, не відміняє підстав набуття такого права, яке виникло на підставі відповідного рішення уповноваженого органу, яке є чинним. Суд першої інстанції вказав, що саме Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 є правовою підставою виникнення у позивача відповідного права постійного користування землею, яке було оформлено шляхом складення Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року. Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 є підставою для завершення позивачем оформлення відповідного права в установленому чинним законодавством порядку.
Прийняття спірного Наказу Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг свідчить про невизнання та заперечення відповідачем наявності у позивача права постійного користування спірними земельними ділянками, які тим самим відповідач та третя особа (за клопотанням якої передавались земельні ділянки) вважають вільними від будь-яких обмежень, не визнаючи існування підстав для виникнення у позивача відповідного права постійного користування.
При цьому, місцевий господарський суд зазначив, недоречним посилання у спірному Наказі Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг на рішення суду у справі № 910/14002/18 у контексті норми ст. 117 Земельного кодексу України і додатково підтверджує усвідомлення відповідачем обмежень, встановлених ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, які безпідставно спростовуються відповідним судовим рішенням.
Отже, Господарський суд Київської області дійшов до висновку, що Наказ Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг прийнятий з порушенням ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України і свідчить про порушення прав позивача, визначених ст. 123 Земельного кодексу України та п. 1 Розділу X. Перехідних положень Земельного кодексу України, що має наслідком позбавлення позивача прав на земельні ділянки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Озернянська сільська рада звернулася безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 у справі №911/2783/20 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Озернянська сільська рада зазначає, що місцевий господарський суд не вірно дав оцінку рішенню господарського суду Київської області від 18.04.2019 по справі за № 910/14002/18, яке залишено без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019. Скаржник звертає увагу на те, що вказаним рішенням визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею серії П-КВ №002628 від 28.01.2005, а тому, на думку скаржника, судом вирішено питання щодо того, що позивач втратив право постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема за кадастровими номерами №3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002, №3220484101:08:005:0020.
Рішенням суду від 18.04.2019 у справі за № 910/14002/18 визнано за Озерянською сільською радою право на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, село Озерна, вул. Перковського, 9 а, орієнтовний розмір 0,54 га під обслуговування будівель закладів освіти та повністю було відмовлено у задоволенні зустрічного позову Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України про скасування рішення державного реєстратора державного реєстратора Озерянської сільської ради Кошового В'ячеслава Петровича про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер 42761496 від 30.08.2019 року про реєстрацію дитячого садочка « Ромашка », що розташований за адресою: Київська області, Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Перковського (вулиця Радгоспна), будинок 9а.
На переконання скаржника, передача у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: №3220484100:10:005:0008 (площею 714,6820 га), №3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га), №3220484101:08:005:0020 (площею 3,000 га) була здійснена на підставі та у спосіб відповідно до вимог закону та на виконання рішення господарського суду Київської області від 18.04.2018 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 по справі за №910/14002/18, які набрали законної сили і підлягають виконанню.
На думку Озерянської сільської ради, позивачем не вірно обраний спосіб захисту по справі № 911/2783/20, оскільки на момент передачі земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220484100:10:005:0008(площею 714,6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га) ГУ Держгеокадастру у Київській області (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг) позивач втратив право користування земельними ділянками, відповідно судових рішень у справі №910/14002/18, яким визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ№002628 від 28.01.2005 року, виданого Дослідному господарству ім.9 січня Інституту цукрових буряків УААН України.
У відповідності до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.12.2019 року №192957294, №192950305, №192941402, що були подані до суду першої інстанці, речове право Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України на користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 3220484100:10:005:0008 (площею 714,6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га) скасовано. Тобто, у позивача з 13.12.2019 відсутнє право користування земельними ділянками з кадастровими номерами №3220484100:10:005:0008 (площею 714,6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га), №3220484101:08:005:0020 (площею 3,000 га).
Крім зазначеного, скаржник вказує, що розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 №29 є розпорядчим документом одноразового застосування, який видавався позивачу для подальшого виготовлення і затвердження технічної документації і видачі державного акту на право користування земельними ділянками та не є правовстановлюючим документом для реєстрації права користування земельними ділянками.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №911/2783/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Озернянської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 у справі № 911/2783/20 у визначеному складі суду, справу призначено до розгляду на 15.04.2021.
У додаткових письмових поясненнях Озерянська сільська рада вказала на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме скаржник зазначає, що судом не розглянуті клопотання апелянта про виключення зі списку доказів акту перевірки деяких питань діяльності Головного управління Дергеокадастру у Київській області від 06.10.2020 року та клопотання про заміну сторони (заміну Озерянської сільської ради на Маловільшанську сільську раду). Скаржник зазначає, що судом не винесено жодного процесуального документа по вищезазначеним клопотанням та в рішенні Господарського суду Київської області від 09.02.2021 відсутні будь-які посилання на розгляд вищезазначених клопотань, що є порушенням ст.207 ГПК України. Інші доводи аналогічні доводам, що зазначені в апеляційній скарзі.
Позивач та відповідач не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відзив не подали.
Разом з тим, від представника позивача надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.264 ГПК України, оскільки апеляційна скарга Озернянської сільської ради підписана особою, яка не має право її підписувати, так як рішенням Маловільшанської сільської ради від 17 грудня 2020 року прийнятого на І сесії 8 скликання Про реорганізацію Биковогребельської, Коженицької, Маловільшанської, Озернянської, Потіївської, Поправської, Сорокотязької, Фастівської Фесюрівської, Чупирянської сільських рад Білоцерківського району Київської області та Тадіївської сільської ради Володарського району Київської області шляхом приєднання до Маловільшанської сільської ради.
Заявник зазначає, що відповідно до п.6 зазначеного рішення, Маловільшанська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Озернянської сільської ради.
За доводами позивача, враховуючи приписи ч.ч. 3, 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» та те, що Маловільшанська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Озернянської сільської ради, то Голова ліквідаційної комісії Озерянської сільської ради не мав права підписувати та подавати апеляційну скаргу від імені Озернянської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 у справі №911/2783/20.
Представник Озернянської сільської ради заперечив проти задоволення вказаного клопотання позивача, при цьому, скаржник звернувся до суду з клопотанням про заміну третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у даній справі №911/2783/20 - Озерянської сільської ради Білоцерківського району Київської області на її правонаступника - Маловільшанську сільську раду Білоцерківського району Київської області. У зв'язку з чим просив відкласти розгляд справи.
Вказане клопотання скаржника заявлено зокрема з підстав та мотивів, що зазначені позивачем у клопотанні про закриття провадження, а саме у зв'язку з реорганізацією Озернянської сільської ради шляхом приєднання до Маловільшанської сільської ради.
Заслухавши пояснення представників позивача та скаржника, які просили задовольнити їхні клопотання та пояснення представника відповідача, який вирішення даного питання залишив на розсуд суду, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні вказаних клопотань про закриття провадження у справі та про заміну третьої особи у даній справі на її правонаступника і відповідно, відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи, виходячи з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, що також не заперечувалося сторонами, з витягу Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вбачається, що Озернянська сільська рада перебуває в стані припинення та не припинена як юридична особа.
У відповідності до приписів ст. 52 ГПК України процесуальне правонаступництво на будь-якій стадії судового процесу допускається зокрема у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення).
Відповідно до ч.ч.1, 5 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Тобто, як Господарським процесуальним кодексом України, так і Цивільним кодексом України передбачена можливість правонаступництва на будь-якій стадії судового процесу у разі лише коли така юридична особа припинена та відповідний запис про припинення внесено до єдиного державного реєстру.
Колегія суддів звертає увагу сторін, що зазначене стосується у вирішенні питання, як заміни сторони її правонаступником, так і у вирішенні питання щодо закриття провадження у справі на підставі того, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має право її підписувати. Для перевірки та встановлення судом повноважень, чи то відсутність повноважень на підписання апеляційної скарги сторонам необхідно надати суду докази саме внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та докази з єдиного державного реєстру інформації щодо права підпису особи документів відповідної юридичної особи. Як вбачається з витягу Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Дробович Ю.Ю. є керівником Озернянської сільської ради та Головою ліквідаційної комісії з припинення Озернянської сільської ради. Іншого не зазначено.
Більш того, сторонами не надано суду доказів передачі Озернянською сільською радою Маловільшанській сільській раді за актом приймання-передачі документів, матеріальних та не матеріальних активів, балансу, як доказ того, що до Маловільшанської сільської ради перейшли права та обов'язки Озернянської сільської ради. У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає передчасними посилання позивача на приписи ч.ч. 3, 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» як на підставу переходу прав та обов'язків передачі Озернянської сільської ради Маловільшанській сільській раді.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу учасників справи, що у разі внесення запису про припинення Озернянської сільської ради як юридичної особи, за сторонами залишається право вирішити питання правонаступництва на стадії виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Також представником позивача подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів а саме, інформаційних довідок № 251955984 та № 251956349 що сформовані 09.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, як на підтвердження того, що земельні ділянки за кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га) та 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га) перебувають у комунальній власності. Права будь-яких третіх осіб на дані земельні ділянки не заявлені, та станом на 09.04.2021 вказані земельні ділянки не перебувають ні в оренді, ні в будь-якому іншому користуванні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та те, що вказані інформаційні довідки сформовані саме 09.04.2021, тобто після прийняття оскаржуваного рішення у даній справі, задовольняє клопотання позивача та залучає вказані документи до матеріалів справи. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що в матеріалах справи містяться аналогічні довідки, що сформовані раніше.
Так, представник Озернянської сільської ради у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник позивача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача у вирішенні апеляційної скарги поклався на розсуд суду.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 затверджено технічну документацію щодо складання державного акта на право постійного користування землею дослідному господарству ім. 9 Січня інституту цукрових буряків УААН України (перейменовано на Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України).
На підставі вказаного Розпорядження Дослідному господарству ім. 9 січня Інституту цукрових буряків УААН Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року.
На замовлення ДП «ДГ «Озерна» в 2014 році виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж в натурі, за результатами якої земельній ділянці присвоєно три кадастрові номери 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га), 3220484100:06:002:0011 (площею: 229.2027 га).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2019 року у справі № 910/14002/18, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 року, визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року.
Водночас, позивач вважає, що визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року не відміняє законності та чинності Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, відповідні питання по суті не заявлялись та не розглядались в матеріалах справи № 910/14002/18.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що до реєстру речових прав щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га), 3220484100:06:002:0011 (площею: 229.2027 га) внесено зміни про те, що ділянки передані у комунальну власність.
16.12.2019 року Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» звернулось до Головного управління Держгеокадастру в Київській області із заявою про передачу в постійне користування земельних ділянок за кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га), 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га), 32204844100:06:002:0011 (площею: 229.2027 га), яким підприємство користувалось на підставі Державного акта на право постійного користування загальною площею 1289,3 га.
Відповідно до листа від 13.01.2020 року № 8-10-0.221-470/2-20 за підписом заступника Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, позивачу було відмовлено в оформленні права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 32204844100:06:002:0011.
Як зазначає позивач, з вказаного листа йому стало відомо, що за зверненням Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 16.12.2019 року № 615/02-11 спірним Наказом Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг передано Озернянській сільській раді Білоцерківського району Київської області у комунальну власність земельні ділянки с/г призначення державної власності, зокрема з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002.
Позивач вважає Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг протиправним та таким, що заперечує і порушує право постійного користування позивача на спірні земельні ділянки.
Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року, що визнаний недійсним рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2019 року у справі № 910/14002/18 є лише похідним правопосвідчуючим документом, в той час, як підставою виникнення права постійного користування є Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, яке є чинним та не оскаржено. За твердженням позивача, Головне управління Держгеокадастру у Київській області та Озернянська сільська рада Білоцерківського району Київської області передчасно вчиняють дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 та 3220484100:09:010:0002, безпідставно вважаючи такі земельні ділянки вільними.
Позивач вважає, що оскаржуваний Наказ Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг, яким передано Озернянській сільській раді Білоцерківського району Київської області у комунальну власність земельні ділянки с/г призначення державної власності, зокрема з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002 є таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства, незаконним та необгрунтованими, порушує інтереси позивача та встановлений порядок державного управління, а також посягає на встановлений порядок та основні засади регулювання відносин права власності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що перевірено апеляційним господарським судом, Головне управління Дергеокадастру у Київській області під час прийняття спірного Наказу від 21.12.2019 № 10-10233/15-19-сг керувалось ст.ст. 15, 117, 122 Земельного кодексу України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Положенням про Головне управління Дергеокадастру у Київській області, рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2019 та постановою Північного господарського апеляційного суду від 11.12.2019 у справі № 910/14002/18.
Скаржник стверджує, що відповідна передача земельних ділянок відбувалась на підставі та в порядку ст. 117 Земельного кодексу України із земель державної власності до земель комунальної власності, виходячи з факту відсутності у позивача прав на такі земельні ділянки, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2019 та постановою Північного господарського апеляційного суду від 11.12.2019 у справі № 910/14002/18.
У відповідності до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем відповідного права постійного користування), надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
З огляду на зміст ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем відповідного права постійного користування), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації - Державного акту, є умовою, а не підставою виникнення права постійного користування на земельну ділянку.
За змістом ст.126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем відповідного права постійного користування), Державний акт є лише правопосвічувальним документом.
Проаналізувавши приписи ст.ст. 123, 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем відповідного права постійного користування) в сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для виникнення права постійного користування земельною ділянкою є саме рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Отже, недійсність Державного акту свідчить лише про відсутність правопосвічувального документу, при цьому не відміняє підстав надання земельної ділянки в постійне користування, відповідно, не відміняє підстав набуття такого права.
При цьому, саме наведене Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 є правовою підставою виникнення у позивача відповідного права постійного користування землею, яке було оформлено шляхом складення Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року.
Сама по собі недійсність Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 року, що може мати місце у зв'язку з недоліками його оформлення, свідчить про відсутність правопосвідчувального документа, однак не відміняє і не скасовує відповідного права постійного користування, яке виникло не на підставі Державного акту, а на підставі відповідного рішення уповноваженого органу, яке є чинним.
Крім того, як вірно вказав місцевий господарський суд згідно з п. 1 Розділу X. Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції як на момент визнання недійсним Державного акту, так і на момент подання позову) визначено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Таким чином, у позивача існує рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняте відповідним органом, яке є чинне та підлягає виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Тобто, процедура оформлення земельних ділянок, наданих в постійне користування позивачу фактично є незавершеною і позивач має право на вчинення дій щодо завершення оформлення наданих за Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29 земельних ділянок у відповідності до діючого на даний час законодавства.
Щодо визнання судом у справі №910/14002/18 наявності в Озернянської сільської ради права на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Озерна, вул. Перковського, 9а, таке право стосується лише частини земельної ділянки орієнтовною площею 0,54 га для обслуговування будівель закладів освіти. Відповідно, в решті спірних земельних ділянок за Озернянською сільською радою не визнавалось право на замовлення розроблення проекту землеустрою, і за умови чинності Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, саме позивач має право на завершення оформлення земельних ділянок у відповідності до діючого на даний час законодавства.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про відсутність необхідності в окремому оскарженні Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, оскільки таке розпорядження засвідчує волевиявлення (погодження) уповноваженого у той час органу щодо надання позивачу спірних земельних ділянок, тобто правопороджуючим розпорядчим документом.
Статтею 141 Земельного кодексу України, визначено виключний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою.
Приписи ст. 117 Земельного кодексу України, регулюють передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність.
Частиною 1 ст. 117 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Частиною 2 ст. 117 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Таким чином, враховуючи, що спірні земельні ділянки були надані в постійне користування позивачу за відповідним рішенням уповноваженого органу - Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, у відповідача були відсутні правові підстави для висновку про те, що спірні земельні ділянки не перебувають у постійному користуванні позивача, оскільки такі земельні ділянки були надані позивачу за Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 року №29, яке є чинним і є підставою для завершення оформлення відповідного права в установленому чинним законодавством порядку.
На переконання колегії суддів, прийняття спірного Наказу Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг свідчить про невизнання та заперечення відповідачем наявності у позивача права постійного користування спірними земельними ділянками, які тим самим відповідач та третя особа (за клопотанням якої передавались земельні ділянки) вважають вільними від будь-яких обмежень, не визнаючи існування підстав для виникнення у позивача відповідного права постійного користування.
При цьому, як вірно вказав суду першої інстанції, посилання у спірному Наказі Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг на рішення суду у справі № 910/14002/18 є недоречним в контексті норми ст. 117 Земельного кодексу України і додатково підтверджує усвідомлення відповідачем обмежень, встановлених ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, які безпідставно спростовуються відповідним судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що Наказ Головного управління від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг є таким, що прийнятий з порушенням ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України і свідчить про порушення прав позивача, визначених ст. 123 Земельного кодексу України та п. 1 Розділу X. Перехідних положень Земельного кодексу України, що має наслідком позбавлення позивача прав на земельні ділянки.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Як визначено ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області № 10-10233/15-19-сг від 21.12.2019.
Судом апеляційної інстанції враховано, що звернення ДП «ДГ «Озерна» зареєстровано Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області за вх. №8-10524/0/1-19 від 16.12.2019 року, а звернення Озернянської сільської ради за вх. №18-10676/0/1-19 від 20.12.2019 року, тобто через 4 дні після звернення державного підприємства. Проте, вже 21.12.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області видано наказ № 10-10233/15-19-сг, яким земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 та 3220484100:09:010:0002 передано до комунальної власності Озернянської сільської ради. При цьому, 13.01.2020 року за вих. 8-10-0.221-470/2-20 на адресу ДП «ДГ «Озерна», Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області направлено відповідь на звернення, де вказано, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008, 3220484100:09:010:0002 передано до комунальної власності Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області у відповідності до ст.117 Земельного кодексу України.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції процесуального права, а саме про те, що судом не розглянуто клопотання апелянта про виключення зі списку доказів акту перевірки деяких питань діяльності Головного управління Дергеокадастру у Київській області від 06.10.2020, оскільки, як вбачається з оскаржуваного судового рішення, місцевим господарським судом було надано оцінку поданого позивачем Акта перевірки деяких питань діяльності Головного управління Дергеокадастру у Київській області від 06.10.2020 року. Судом врахована правова позиція третьої особи щодо вказаного доказу та за наслідками чого суд зазначив, що відповідні питання, які відображені у вказаному документі не підлягають дослідженню в матеріалах даної справи, оскільки Акт перевірки деяких питань діяльності Головного управління Дергеокадастру у Київській області від 06.10.2020 року не є предметом судового розгляду. При цьому, наведений Акт не прийнятий судом, оскільки за характером спірних правовідносин не є документом, який засвідчує фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору у справі № 911/2783/20. З такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного господарського суду.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до частини 11 статті 80 ГПК України, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Отже, право просити виключити документ з числа доказів надано особі, яка подала документ, а не іншій особі.
Що стосується доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом не було розглянуто клопотання третьої особи про заміну сторони (заміну Озерянської сільської ради на Маловільшанську сільську раду), колегія суддів зазначає наступне.
Так, в матеріалах справи (том 2 а.с. 214-219) міститься копія клопотання Озерянської сільської ради про заміну сторони по справі яке надійшло до суду першої інстанції електронною поштою з відміткою «документ не підписано з використанням ЕЦП».
Дослідивши вказане клопотання, протокол судового засідання від 09.02.2021 та технічну фіксацію судового засідання (звукозапис) від 09.02.2021, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами скаржника в цій частині та вважає, що судом першої інстанції необхідно було б розглянути та надати оцінку поданому документу і враховуючи приписи ч.ч.1, 2, 4 ст. 170 ГПК України, відсутність цифрового підпису заявника, повернути вказане клопотання третій особі без розгляду як таке, що не підписане заявником чи його представником.
Разом з тим, враховуючи абзац 2 частини 2 статті 277 ГПК України колегія суддів вважає, що вказане порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до не правильного вирішення справи про задоволення позову, а тому не може бути підставою для скасування рішення у даній справі.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати, що місцевим господарським судом правомірно було відхилено заяви про вступ у справу третіх осіб - громадян, яким, як зазначають заявники видано земельні ділянки за рахунок спірних земельних ділянок. Суд першої інстанції вірно вказав, що вказані громадяни не були учасниками відповідних правовідносин, їх права виникають з факту розпорядження спірними земельними ділянками, що породжує самостійний предмет спору.
Більш того, як вбачається з інформаційних довідок № 251955984 та № 251956349 що сформовані 09.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, земельні ділянки за кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею: 714.6820 га) та 3220484100:09:010:0002 (площею: 236.4848 га) перебувають у комунальній власності. Права будь-яких третіх осіб на дані земельні ділянки не заявлені, та станом на 09.04.2021 вказані земельні ділянки не перебувають ні в оренді, ні в будь-якому іншому користуванні.
Судом апеляційної інстанції враховано, що місцевим господарським судом при вирішення питання про забезпечення позову у даній справі в ухвалі суду від 24.09.2020 було надано оцінку фактам можливого поділу спірних земельних ділянок та передачу їх громадянам.
В ухвалі суду про вжиття заходів забезпечення позову від 24.09.2020 судом зазначено, що згідно з інформацією, висвітленою в газеті «Замкова гора» № 71-72 (15381-15382) за п'ятницю 18.09.2020 року вбачається надання Озернянською сільською радою 400 громадянам земельних наділів для ведення особистого селянського господарства. Наведені обставини додатково свідчать про наявність ризиків, що сільрада в межах забезпечення громадян земельними наділами може поділити спірні земельні ділянки і передати їх громадянам.
Задовольняючи заяву Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України про забезпечення позову у справі № 911/2783/20 та накладаючи арешт на спірні земельні ділянки і забороняючи Озернянській сільській раді та органам, які здійснюють державну реєстрацію вчиняти будь-які дії (реєстраційні), суд першої інстанції виходив зокрема з того, що в разі встановлення судом незаконності передачі земельних ділянок в комунальну власність, позивачу доведеться докладати значних зусиль, часу та коштів для реалізації встановленого судовим рішенням права шляхом відміни реєстраційних дій та витребування земельних ділянок в інших осіб, доведеться з'ясовувати у кого і на якому праві опиняться земельні ділянки, і у відповідних спорах буде брати участь значна кількість осіб, непричетних до допущених порушень, що значно ускладнить виконання судового рішення та відновлення права користування позивача.
Отже, станом на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги Озернянської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 земельні ділянки перебувають у комунальній власності за іншими особами у тому числі громадянами - фізичними особами не зареєстровані, що виключає можливість залучення таких осіб до участі у даній справі та відповідно виключає порушення прав та інтересів таких осіб прийнятим судовим рішенням у даній справі.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України про визнання незаконним та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 21.12.2019 року № 10-10233/15-19-сг, суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем та третьою особою не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Озернянської сільської ради на рішення суду першої інстанції в частині порушення судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, виявлені порушення норм процесуального права не призвело до прийняття невірного рішення у даній справі, а тому враховуючи приписи ч.2 ст.277 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 09.02.2021, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Озернянської сільської ради слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 09.02.2021 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Озернянської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 у справі №911/2783/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2021 у справі №911/2783/20 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Озернянську сільську раду.
4. Матеріали справи №911/2783/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 11.05.2021 після виходу суддів з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Я. Дикунська
Є.Ю. Шаптала