вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2021 р. Справа№ 910/13534/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Яценко І.В.,
за участю представників згідно із протоколом судового засідання від 24.03.2021
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 (повне рішення складено 10.12.2020)
у справі № 910/13534/20 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО"
до Акціонерного товариства "Укрпошта"
про відшкодування шкоди в порядку регресу 449 039,48 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" про відшкодування шкоди у розмірі 449 039,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі ст.ст. 993, 1172, 1187, 1194 ЦК України повинен відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а саме 449 039,48 грн.( 549 039,48 грн. - 100 000,00 грн.).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 позов Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" задоволено повністю, стягнуто з Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" 449 039,48 грн. шкоди, 6 735,00 грн. судового збору.
Рішення мотивовано тим, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 02.10.2019 у справі № 33/824/3700/2019, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Власником автомобіля "Mercedes" реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент скоєння ДТП був відповідач. Відтак, відповідач є особою відповідальною за збиток заподіяний автомобілю "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2 у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП. Зважаючи на те, що страховою компанією позивача сплачено 549 039,48 грн., 100 000,00 грн. відшкодовано йому НАСК "Оранта", різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 449 039,48 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13534/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 поновлено Акціонерному товариству "Укрпошта" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Задоволено клопотання скаржника про розгляд справи за участю Акціонерного товариства "Укрпошта". Призначено справу № 910/13534/20 до розгляду у судовому засіданні 25.02.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у задоволенні клопотань Акціонерного товариства "Укрпошта", доданих до апеляційної скарги, відмовлено.
На підставі ст.ст. 216, 281 ГПК України, у судовому засіданні 25.02.2021 оголошено перерву оголошено перерву до 24.03.2021.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 10.12.2020, Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить поновити пропущений строк на апе6ляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20, відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20, розглянути справу за участю Акціонерного товариства "Укрпошта" та повідомити про час і дату судового засідання, задовольнити клопотання про витребування доказів судом вих. № 122-09-118 від 05.01.2021 та клопотання про виклик експерта вих. № 122-09-117 від 05.01.2021, за результатами розгляду справи, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 повністю та прийняти постанову, якою ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" до Акціонерного товариства "Укрпошта" про відшкодування шкоди в розмірі 449 039,48 грн. відмовити в повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вважає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2021, при розгляді справи № 910/13534/20, протиправно відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, що було подано в порядку та в межах строку, визначених у п. 3 ч. 1 ст. 42, ч. 9 ст. 60, ч. 7 ст. 252 ГПК України та безпідставно та упереджено відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування доказів.
На думку скаржника, Господарським судом міста Києва, в протиріччя вимог ст.ст. 9, 283, 284 КУпАП, постанови Київського апеляційного суду від 02.10.2019 у справі № 761/30794/19 та Висновку експертного авто технічного та транспортно-трасологічного дослідження № 94/19 від 16.08.2019, без дослідження матеріалів справи № 761/30794/19 на власний розсуд було протиправно визначено факти щодо встановленої вини працівника відповідача у скоєнні ДПТ, оскільки резолютивна частина постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 33/824/3700/2019 не містить висновків суду щодо наявності чи відсутності вини працівника відповідача, покладені в мотивувальну частину постанови Київського апеляційного суду обставини не можуть мати преюдиційного значення для справи № 910/13534/20, оскільки справа № 761/30794/19 була розглянута без участі АТ "Укрпошта". Також Господарський суд міста Києва жодним чином не досліджував наявність безпосереднього причинного зв'язку із не встановив його, при цьому в матеріалах справи № 761/30794/19 єдиним та не спростованим доказом відсутності безпосереднього причинного зв'язку слугує висновок експертного авто технічного та транспортно-трасологічного дослідження № 94/19 від 16.08.2019, який передбачає, що у даній дорожній обстановці з технічної точки зору причинний зв'язок між діями працівника відповідача і наслідками, що відбулися, відсутній.
Скаржник вважає, що якщо балансоутримувач дороги, який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих рекламних засобів, допустив бездіяльність, це є підставою для покладення на нього обов'язку відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, у відзиві на апеляційну скаргу, наданому апеляційному господарському суду позивачем 23.02.2021, зазначено про те, що відповідачем було пропущено наданий судом строк на подання клопотання, на незадоволення якого посилається, як на одну із підстав скасування рішення. Також позивач вказує на те, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішення, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин, особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Узагальнені доводи процесуальних документів
У запереченні на відзив на апеляційну скаргу, наданому відповідачем через відділ канцелярії суду 10.03.2021, відповідач вказує на те, що ухвалу Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі отримано відповідачем 24.09.2020, що спростовує доводи позивача відносно наявності обставин порушення відповідачем процесуальних строків при зверненні з відзивом на позовну заяву та відповідним клопотанням.
Скаржник наголошує на тому, що особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність безпосереднього причинного зв'язку між правопорушенням та заподіянням шкоди, як і не довів наявність вини останнього, в тому числі і відповідача.
Позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 24.03.2021 заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.03.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 повністю та прийняти постанову, якою ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції, 07.02.2019 між позивачем та ТОВ "Персональний український лізинг" (далі - Страхувальник) було укладено Договір страхування № 680587341.19, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
26.07.2019 по проспекту Перемоги у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу "Mercedes" реєстраційний номер НОМЕР_1 (власник - Акціонерне товариство "Укрпошта") під керуванням співробітника відповідача ОСОБА_1 , який скоїв наїзд на рекламний щит, внаслідок чого рекламний щит пошкодив транспортний засіб "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ТОВ "Персональний український лізинг".
Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 02.10.2019 у справі № 33/824/3700/2019, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
До позивача з заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла сторона та надана всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою особою документів позивачем було складено страховий акт.
На підставі страхового акту № 2097521 від 05.09.2019 Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО Україна" (в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО"), як страховик за діючим договором добровільного страхування, здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 549 039,48 грн. власникові транспортного засобу "Land Rover", що підтверджується платіжним дорученням № 4233 від 30.09.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі ст.ст. 993, 1172, 1187, 1194 ЦК України повинен відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а саме 449 039,48 грн.( 549 039,48 - 100 000,00грн.).
Дослідивши подані сторонами у справі докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 449 039,48 грн., виходячи з наступного.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996, № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Така ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 979 ЦК України.
Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Як вбачається із матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована за полісом АМ8026728 в НАСК "Оранта", отже, керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувала позивачу у розмірі 100 000 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідно до абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України та ч. 17 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. А згідно з абзацом другим частини 1 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, і сплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Із матеріалів справи вбачається, що власником автомобіля "Mercedes" реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент скоєння ДТП був відповідач, отже, останній є особою відповідальною за збиток заподіяний автомобілю "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2 у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Таким чином, оскільки позивачем сплачено 549 039,48 грн., 100 000 відшкодовано йому НАСК "Оранта", різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 449 039,48 грн., а в розумінні ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.
Докази сплати відповідачем на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 449 039,48 грн. у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 449 039,48 грн., законним та таким, що підлягає залишенню без змін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 ст. 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Таким чином, обставини, встановлені у адміністративній справі № 33/824/3700/2019, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.
До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").
У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").
Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, заперечення відповідача з приводу не встановлення вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, безпідставні, оскільки суперечать змісту вищевказаної постанови Київського апеляційного суду, тому відповідно до ст. 75 ГПК України не потребують повторному доказуванню.
Слід зазначити, що закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю складу правопорушення та закриття провадження у справі у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, не є тотожними поняттями.
Також слід зазначити, що у постанові Київського апеляційного суду від 02.10.2019 зазначено про те, що з огляду на апеляційні вимоги представника потерпілого і те, що ст. 284 КУпАП не передбачає такого виду постанови, як про визнання винуватим, апеляційна скарга задовольняється частково. Водночас висновки про винуватість особи, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, містяться у мотивувальній частині цієї постанови.
Нормами ГПК України не надано повноважень господарським судам встановлювати факти у справах, які не відносяться до юрисдикції господарських судів.
Щодо посилання скаржника про те, що якщо балансоутримувач дороги, який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих рекламних засобів, допустив бездіяльність, це є підставою для покладення на нього обов'язку відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України, то колегія суддів апеляційного господарського суду вказує на те, що скаржник не позбавлений звернутись із відповідним позовом до суду.
Колегія судів апеляційного господарського суду зазначає, що враховуючи положення ст. 247 ГПК України, незначну складність справи, складну епідеміологічну ситуацію у країні, господарським судом першої інстанції правомірно задоволено клопотання позивача та прийнято рішення розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Посилання скаржника про те, що якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається, є безпідставним, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 02.10.2019 встановлені обставини щодо вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем "Mercedes" реєстраційний номер НОМЕР_1 , а власником вказаного автомобіля на момент скоєння ДТП був відповідач, отже, останній є особою відповідальною за збиток заподіяний автомобілю "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2 у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його зміни або скасування не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/13534/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити про те, що скаржником при поданні апеляційної скарги не доплачено судовий збір у розмірі 0,89 грн., який підлягає стягненню зі скаржника до Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/13534/20 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укрпошта".
4. Достягнути з Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, ідентифікаційний код 21560045) до Державного бюджету України 0,89 (нуль гривень вісімдесят дев'ять копійок) грн. частину недоплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги.
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
6. Справу № 910/13534/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Текст постанови складено та підписано 11.05.2021 у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному з 25.03.2021 по 30.04.2021, включно, перебування судді Гаврилюка О.М. на лікарняному з 15.04.2021 по 29.04.2021, включно, та відпустками суддів Гаврилюка О.М. та Суліма В.В. з 05.05.2021 по 07.05.2021, включно.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім