Справа № 2а-13694/09/1570
25 травня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Колесниченко О.В.,
при секретарі Болотовій К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та визнання недійсним розрахунку заборгованості по аліментах від 03.09.2009 року, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправними дій при проведенні розрахунку заборгованості по аліментам та визнання недійсним розрахунку заборгованості по аліментах від 03.09.2009 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням його прав при проведенні виконавчих дій, а саме, при проведенні розрахунку заборгованості по аліментам, з огляду на те, що 21.09.2000 року відбулось судове засідання на якому було винесено постанову про стягнення аліментів з позивача, про час, місце і день якого він не був належним чином повідомлений, та при призначенні аліментів не було враховано його матеріальне становище, крім того, в матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про його ухилення від сплати аліментів, а ОСОБА_2 не приймала міри для отримання аліментів.
В судовому засіданні 18.03.2010 року протокольною ухвалою судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2.
Позивачем в процесі розгляду справи позовні вимоги були підтримані у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, посилаючись на те, що першим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було виконано усі дії, передбачені чинним законодавством, по виконанню виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 аліментів.
Третя особа підтримала правову позицію відповідача та просила суду відмловити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.
Як було встановлено в процесі розгляду справи, на виконанні у першому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження з примусового виконання дубліката виконавчого листа, виданого 31.03.2009 року Київським районним судом м. Одеси по справі №АЄ - 165/00 про стягнення з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця Черніговської області, с. Пелюхівка, аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 21.09.2000 року до повноліття сина ОСОБА_4.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту Закону), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що підлягають виконанню.
Згідно статті 21 Закону рішення про стягнення періодичних платежів ( у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присудженні платежі.
Статтею 74 Закону передбачено, що розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником на час, протягом якого стягнення не проводилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні.
Частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу, якою встановлено визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилось стягнення. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи з із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.
Згідно абзацу 2 частини 2 статті 5 Закону державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2009 року старшим державним виконавцем відділу Телещак Н.М., за заявою ОСОБА_2, було відкрито виконавче провадження з примусового виконання дублікату виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси по справі АЄ-165 від 21.09.2000 року, про стягнення з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 21.09.2000 і до повноліття сина ОСОБА_4. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідно до вимог ст..27 ЗУ «Про виконавче провадження», було направлено сторонам простою кореспонденцією.
Стягувач у своїй заяві просить стягнути заборгованість з 21.09.2000 року, оскільки боржник аліменти на утримання сина не сплачував та оригінал виконавчого листа був втрачений при пересилці. Перевіркою викладеного у заяві стягувача, було встановлено, що оригінал виконавчого листа перебував на виконанні у відділі, відповідно до записів у книгах обліку виконавчих проваджень переданих державним виконавцям на виконання за минулий період, та 08.08.2003 року був направлений по територіальності, на підставі п. 10 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», на виконання до відділу ДВС Приморського районного управління юстиції у м. Одесі.
З огляду на те, що боржником до відділу не надавались документи, що підтверджують сплату аліментів, то відповідно до заяви стягувача та на виконання виконавчого листа про стягнення аліментів 01.09.2009 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості за період з 21.09.2000 року по 01.09.2009 року, копії якого направлено сторонам виконавчого провадження.
Правова позиція позивача ґрунтується на тому, що розрахунок заборгованості від 01.09.2009 року є протиправним, з тих підстав, що 21.09.2000 року відбулось судове засідання, на якому було винесено постанову про стягнення аліментів з позивача. Як вказує позивач про час, місце і день суду він не був належним чином повідомлений, та при призначенні аліментів не було враховано його матеріальне становище.
Проте, судом надана критична оцінка правової позиції позивача з огляду на те, що згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Таким чином, державний виконавець складаючи розрахунок заборгованості реалізовував передбачені законом заходи, щодо виконання рішення суду. До прав державного виконавця, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» не відноситься перевірка законності постановлених судом рішень, а лише їх виконання. Тому, в тому, що позивач не був своєчасно повідомлений про рішення суду про стягнення з нього аліментів, не вбачається протиправності дій державного виконавця.
Крім того, як зазначає позивач по тексту позову, існують розбіжності в двох документах, складених першим Київським відділом державної виконавчої служби. У першому вказано, що виконавчий документ №АЄ-165 направлено до Київського районного суду, а в другому, що 08.08.2003 року його направлено до ДВС Приморського районного управління юстиції м. Одеси.
Як було встановлено при вирішенні даного спору, в ході перевірки записів в книгах обліку виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебувало два виконавчих листа: №АЄ-165 від 21.09.2000 року про стягнення держмита з ОСОБА_1 та №АЄ-165 від 21.09.2000 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, що надійшли до відділу у 2001 році. Перший виконавчий лист 08.08.2003 року був повернутий до Київського районного суду на підставі п.2 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження». Другий виконавчий лист 08.08.2003 року направлений до ДВС Приморського РУЮ на підставі п.10 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Таким чином, виконавчий лист про стягнення аліментів з ОСОБА_1 перебував на виконанні у відділі 2 роки, а саме з 2001 року.
В свою чергу, за твердженням позивача, аліменти згідно ч. 2 ст. 191 Сімейного Кодексу України за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. В цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більше як за три роки. Відповідно до виконавчого листа № АЄ-165, аліменти присуджені судом починаючи з 21.09.2000 року.
Також, позивач вказує, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про його ухилення від сплати аліментів, а ОСОБА_2 не приймала міри для отримання аліментів.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист був пред'явлений стягувачем, ОСОБА_2, та перебував на виконанні в виконавчій службі в 2001-2003 роках, таким чином, міри для отримання аліментів приймались. Надати документальне підтвердження факту ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів, відповідач не зміг, оскільки завершені до 2006 року виконавчі провадження було знищено.
Однак, відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що на даний час позивачем не надано жодного документу, що підтверджує сплату ним аліментів, в період з моменту їх присудження (з 21.09.2000 року) по теперішній час. За весь вказаний період позивачем сплачено лише 900,00 грн., що випливає із заяви стягувача ОСОБА_2 від 31.08.2008 року, що міститься у матеріалах виконавчого провадження, все це за переконанням відповідача є доказом того, що ОСОБА_1. ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку щодо утримання неповнолітньої дитини, ігнорує рішення суду та вимоги державного виконавця.
В адміністративному позові позивач також, вказує на ст.ст. 253, 257, 268 ЦК України, в яких передбачено вимоги щодо позовної давності посилаючись на те, що ОСОБА_2 заяву та дублікат виконавчого листа АЄ-165 пред'явила до виконання в виконавчу службу Київського району м. Одеси 28.04.2009 року, а відлік позовної давності почався з 29.04.2009 року.
Проте, відповідно до ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення про стягнення періодичних платежів, в тому числі про стягнення аліментів, можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Оскільки встановлено, що виконавчий лист АЄ-165 був пред'явлений на виконання в виконавчу службу в 2001 році та перебував на виконанні, то строк пред'явлення виконавчого листа для виконання стягувачем ОСОБА_2 не пропущений. Крім того, 28.04.2009 року ОСОБА_2 пред'явила на виконання дублікат вищевказаного листа, оскільки встановлено, що його оригінал, що перебував на виконанні у відділі втрачено при поштовій пересилці.
Таким чином, все вищенаведене спростовує доводи позивача про протиправність дій першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції при проведенні розрахунку заборгованості по аліментам.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів суд прийшов до висновку, що позивач не довів суду ті обставин, на які посилався в обґрунтування позовних вимог і вони задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправними дій при проведенні розрахунку заборгованості по аліментам та визнання недійсним розрахунку заборгованості по аліментах від 03.09.2009 року, проведеним першим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції - відмовити у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Одеського окружного адміністративного суду заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а також подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 27.05.2010 року.
Суддя О.В. Колесниченко
27 травня 2010 року