вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3460/20
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж - ССХ"
про стягнення заборгованості в сумі 40 540,92 грн.,
за участю представника:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився,
02 грудня 2020 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж - ССХ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 40 540,92 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №09/04/20-1 від 09.04.2020 року, згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач товар, переданий позивачем, оплатив частково.
Ухвалою суду від 07.12.2020 року позовну заяву приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд" залишено без руху, на підставі п. п. 2, 10 ч. 3 ст. 162, п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.
02 грудня 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви та долучення витребуваних ухвалою суду документів.
Ухвалою суду від 23.12.2020 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 20 січня 2021 року.
20 січня 2021 року представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 20.01.2021 року підготовче засідання відкладено на 17 лютого 2021 року.
16 лютого 2021 року через електронну адресу Господарського суду Київської області та 17 лютого 2021 року через канцелярію суду представник позивача подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
17 лютого 2021 року представник позивача в засіданні заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 17.02.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 17 березня 2021 року.
02 березня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, яка підлягала задоволенню судом.
17 березня 2021 року представник позивача в засіданні заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Підготовче засідання відкладено на 07 квітня 2021 року, про що постановлено ухвалу суду.
02 квітня 2021 року через електронну адресу суду від представника позивача надійшли пояснення щодо обставин справи та 07 квітня 2021 року надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, яка була задоволена судом.
Представники позивача та відповідача в засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.04.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 28 квітня 2021 року.
28 квітня 2021 року представник позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 23.12.2020 року відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, а також попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 31.12.2020 року, 01.02.2021 року та 01.03.2021 року, відзиву на позовну заяву не подано, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
09 квітня 2020 року між приватним акціонерним товариством "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж - ССХ" (далі - відповідач) був укладений договір поставки №09/04/20-1 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу товарний бетон (далі - товар), а відповідач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.
Відповідно до п. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з п. 4.2. договору, датою поставки товару є дата видачі позивачем видаткової накладної.
Відповідно до п. 4.3. договору, товар постачається відповідачу протягом 5 робочих днів з моменту подання письмової заявки відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно з п. 2.1. договору, сума договору становить: 361 016,10 грн. (триста шістдесят одна тисяча шістнадцять гривень 10 коп.), в тому числі ПДВ - 60 169,35 грн. (шістдесят тисяч сто шістдесят дев'ять гривень гривень 35 коп.).
Відповідно до п. 2.2. договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 5 банківських днів після отримання рахунку - фактури, виданого позивачем, в безготівковому порядку, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача, на умовах 100% передплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання умов договору, були надані відповідачу рахунки - фактури на загальну суму 169 893,48 грн., а саме: №ПМ-0000028 від 09 квітня 2020 року, на суму 80 378,40 грн.; №ПМ-0000033 від 19 травня 2020 року, на суму 8 337,84 грн.; №ПМ-0000038 від 02 червня 2020 року, на суму 61 593,82 грн.; №ПМ-0000040 від 05 червня 2020 року на суму 19 583,42 грн.
Так, на виконання умов договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 169 893,48 грн., про що сторонами підписані накладні №15-05/1 від 15.05.2020 року на 9 куб.м. бетону, №15-05/2 від 15.05.2020 року на 6 куб.м. бетону, №15-05/3 від 15.05.2020 року на 7 куб.м. бетону, №15-05/4 від 15.05.2020 року на 7 куб.м. бетону, №15-05/5 від 15.05.2020 року на 9 куб.м. бетону, №15-05/6 від 15.05.2020 року на 9 куб.м. бетону, №15-05/7 від 15.05.2020 року на 7 куб.м. бетону, №15-05/8 від 15.05.2020 року на 7 куб.м. бетону, №15-05/9 від 15.05.2020 року на 5 куб.м. бетону, а також видаткові накладні №ПМ-0000043 від 05 червня 2020 року, на суму 11 759,52 грн., №ПМ-0000045 від 05 червня 2020 року, на суму 11 759,52 грн., №ПМ-0000046 від 05 червня 2020 року, на суму 7 055,71 грн., №ПМ-0000047 від 05 червня 2020 року, на суму 7 055,71 грн., №ПМ-0000048 від 05 червня 2020 року, на суму 11 759,52 грн., №ПМ-0000049 від 05 червня 2020 року, на суму 7 055,71 грн., №ПМ-0000050 від 05 червня 2020 року, на суму 7 055,71 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Крім цього, документами, що підтверджують отримання відповідачем товару, є довіреності №139 від 15 травня 2020 року та №169 від 04 червня 2020 року, а також акт №ПМ-0000033 здачі - прийняття робіт (надання послуг), копії яких долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, а саме в сумі 141 972,22 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1603 від 05 травня 2020 року на суму 80 378,40 грн. та №1665 від 03 червня 2020 року на суму 61 593,82 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на електронну адресу відповідача лист щодо сплати заборгованості за поставлений товар №502 від 23.06.2020 року та претензію №600 від 05.08.2020 року з вимогою оплатити заборгованість.
Відповідач відповіді на вищевказані лист та претензію не надав, заборгованість не оплатив.
Разом з цим, відповідач направив позивачу гарантійний лист, відповідно до якого зобов'язувався оплатити борг у сумі 19 583,42 грн. до 11.06.2020 року, визнавши факт існування заборгованості перед позивачем.
Проте, станом на 23 листопада 2020 року, відповідач заборгованість перед позивачем не оплатив.
Позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до Господарського суду Київської області, просив стягнути з відповідача 27 921,26 грн. основного боргу, 9 856,21 грн. пені, 808,96 грн. трьох процентів річних та 1 954,49 грн. штрафу.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 27 921,26 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 808,96 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з п. 2.2. договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 5 банківських днів після отримання рахунку - фактури, виданого позивачем, в безготівковому порядку, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача, на умовах 100% передплати.
Судом встановлено, що відповідачем 100% передоплати позивачу згідно з рахунками - фактурами №ПМ-0000033 від 19 травня 2020 року, на суму 8 337,84 грн., та №ПМ-0000040 від 05 червня 2020 року, на суму 19 583,42 грн., здійснено не було.
Три проценти річних за рахунком - фактурою №ПМ-0000033 від 19 травня 2020 року, на суму 8 337,84 грн., враховуючи період заборгованості з 20.05.2020 року до 23.11.2020 року, складає 188 днів, тому три проценти річних від суми 8 337,84 грн. становлять 128,48 грн.;
за рахунком - фактурою №ПМ-0000040 від 05 червня 2020 року, на суму 19 583,42 грн., враховуючи період заборгованості з 06.06.2020 року до 23.11.2020 року, складає 171 день, тому три проценти річних від суми 19 583,42 грн. становлять 274,49 грн.,
а разом 402,97 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 9 856,21 грн. та штраф у сумі 1 954,49 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Так, штраф застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Так, неустойка (пеня, штраф) може стягуватись виключно у випадку, якщо основне зобов'язання прямо забезпечено відповідною умовою в договорі (встановлено за згодою сторін) чи законом, а також у договорі чи законі повинні бути встановлені розміри відповідної штрафної санкції.
Як вбачається з матеріалів справи, стягнення пені та штрафу за порушення відповідачем умов договору передбачено сторонами не було, як і їх розмір, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 856,21 грн. пені та 1 954,49 грн. штрафу є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ст. 253, ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ст. 549, ч. ч. 1, 2 ст. 551, ч. 2 ст. 625, ст. 627, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 16, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ст. 123, ч. 3 ст. 126, ч. 9 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж - ССХ" про стягнення заборгованості в сумі 40 540,92 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж - ССХ" (08132, Київська область, Києво - Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Чорновола, будинок 52, ідентифікаційний код 34603762) на користь акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд" (07853, Київська область, Бородянський район, селище міського типу Немішаєве, вулиця Залізнична, будинок 10, ідентифікаційний код 01354378) 27 921,26 грн. (двадцять сім тисяч дев'ятсот двадцять одну грн. 26 коп.) основного боргу; 402,97 грн. (чотириста дві грн. 97 коп.) трьох процентів річних; 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 11.05.2021 року.
Суддя С. Грабець