вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3448/20
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д., за участю секретаря судового засідання Ворко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” (08298, Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова 1, код 24222805)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сіверекополімер” (15582, Чернігівська обл., Чернігівський район, с. Рівнопілля, Гостомельське шосе, 14, код 36806090);
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріелті-Естейт” (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 7, код 41929085)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства “Пересувна механізована колона №55” (14010, м. Чернігів, вулиця Поповича, 1, код ЄДРПОУ: 01037175 )
про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна та застосування наслідків віндикаційного позову
за участю представників:
від позивача: Стецько М.В.;
від відповідача 1: Нікулеско Д.С.
від відповідача 2: Криворученко Д.П.
від третьої особи: Лазебний Д.В.
До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сіверекополімер” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріелті-Естейт” про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна та застосування наслідків віндикаційного позову.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2015 року, без достатніх повноважень, директором ТОВ НВФ “Водполімер” вчинено правочин, внаслідок укладення якого у власність відповідача-1 перейшов цілісний майновий комплекс площею понад 1000 м2, що призвело до припинення товариством власного промислового виробництва.
Позивач посилається на ч. 1 ст. 232 та ст.236 Цивільного кодексу України і просить визнати недійсним правочин, як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною. Також, позивач зазначає, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником юридичної особи з перевищенням повноважень, створює цивільні права й обов'язки для юридичної особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією юридичною особою, чого не було.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 24.12.2020.
21.12 2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства “Пересувна механізована колона №55”
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.02.2021.
05.01.2021 на адресу Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позову та просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.
01.02.2021 на адресу Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позову та просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.
02.02.2021 на адресу Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли письмові пояснення.
04.02.2021 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
04.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Підготовче судове засідання призначене на 04.02.2021 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.02.2021 призначено наступне судове засідання на 18.02.2021.
18.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.02.2021 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 11.03.2021, клопотання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Водполімер” про залучення третьої особи задоволено та залучено до участі у справі №911/3448/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство “Пересувна механізована колона №55”
11.03.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.03.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/3448/20 та призначено справу до розгляду по суті на 08.04.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.04.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 29.04.2021.
В судовому засіданні 29.04.2021, заслухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача-1, представника відповідача-2 та представника третьої особи, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі та заслухав свідків.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Учасники справи виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
29.04.2021 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підприємство ТОВ НВФ “Водполімер” з червня 1996 року у місті Бориспіль на власній виробничій базі здійснювало промислове виробництво широкого спектру полімерних виробів. Виробничі лінії підприємства та вся супутня промислова інфраструктура містилися у власному приміщенні - цеху, розташованому за адресою м. Бориспіль вулиці Запорізька, 14-а.
Однак, 31.07.2015 року, без згоди та відома корпоративних учасників (вищого органу управління) ТОВ НВФ “Водполімер”, тодішній керівник позивача - ОСОБА_1 , вступивши у злочинну змову з власниками ТОВ “Сіверекополімер” та ПрАТ “Пересувна механізована колона №55”з метою викрадення корпоративного майна з власності ТОВ НВФ “Водполімер” та повної ліквідації товарного виробництва, уклав Договір іпотеки, за яким передав в іпотеку майно - цілісний майновий комплекс “адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами загальною площею 1005,2 кв.м.”, чим без жодної виробничої чи фінансової потреби прийняв на себе майнове зобов'язання поручитися усім нерухомим майном ТОВ НВФ “Водполімер” перед іпотекодержателем - ТОВ “Сіверекополімер” за грошовим зобов'язанням третьої особи (ПрАТ “ПМК № 55”).
Позивач зазначає, що не запросивши у корпоративних власників письмового дозволу на укладення цього економічно невигідного для позивача правочину, тодішній керівник уклав спірний правочин на вкрай невигідних для ТОВ НВФ “Водполімер” умовах. Зокрема, ТОВ НВФ “Водполімер” підписало в тексті оспорюваного Договору безумовне застереження (пункти 29, 40 спірного Договору) яке передбачало, що у випадку невиплати ПрАТ “ПМК № 55” у термін до 31.12.2015 року грошового зобов'язання перед ТОВ “Сіверекополімер”, Іпотекодержатель вправі переоформити на себе у нотаріуса в позасудовий спосіб, без відома чи згоди ТОВ НВФ “Водполімер” право власності на весь майновий комплекс. Спірний договір був посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою Оксаною Сергіївною (реєстровий номер 2080).
Оскільки, ПрАТ “ПМК № 55” фактично не повернуло позику на банківський рахунок ТОВ “Сіверекополімер” у термін до 31.12.2015 року, позивач зазначає, що відповідне “умисне порушення” зобов'язання надало формальне право позикодавцю (ТОВ “Сіверекополімер”) звернутися до приватного нотаріуса Дудки О.С. з вимогою про реалізацію нотаріусом встановленого пунктами 29 та 40 спірного Договору застереження про переоформлення права власності на майновий комплекс на користь ТОВ “Сіверекополімер”. Приватний нотаріус Дудка О.С. 16.04.2016 року здійснила у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про зміну власника предмету іпотеки, внаслідок чого, власником майнового комплексу стало ТОВ “Сіверекополімер”. Даний об'єкт нерухомого майна внесений у Реєстрі під унікальним номером 6931991321105.
Позивач пояснив, що про відповідні обставини він достовірно зміг дізнатись лише після відновлення учасниками ТОВ НВФ “Водполімер” законного корпоративного управління 24.11.2017 року.
З огляду на викладене, позивач вважає спірний Договір іпотеки від 31.07.2015 року таким, що укладений колишнім керівником з грубим порушенням вимог норм Цивільного кодексу України. Зокрема, зазначає, що згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України договір не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства, ч.ч. 3 та 5 даної норми чітко визначають, що волевиявлення сторін договору має бути вільними та відповідати їх внутрішній волі, та бути спрямованими на реальне настання бажаних для сторін легітимних правових наслідків.
Однак, як зазначає позивач, ТОВ НВФ “Водполімер” не мав в липні 2015 року економічної чи іншої легітимної потреби у передачі власного нерухомого майна в іпотеку на користь компанії, яка не була його партнером в бізнесі, передача цілісного майнового комплексу в іпотеку ТОВ “Сіверекополімер” з подальшим переходом до останнього права власності, не мала дійсного волевиявлення власника та жодної доцільності в діяльності ТОВ НВФ “Водполімер”, в подальшому стала підставою для реалізації зловмисних та незаконних правових наслідків у вигляді протиправного заволодіння майном товариства.
Позивач зазначає, що після усунення в листопаді 2017 року рейдерського контролю за управлінням справами, легітимний керівник товариства у грудні 2018 року отримав доступ до документів, які подавались нотаріусу для укладення спірного Договору іпотеки та переоформлення майна.
З наявних у нотаріуса документів було встановлено, що за Договором № 1 поворотної позики, укладеного в цей же день 31.07.2015 року між ТОВ “Сіверекополімер” (відповідач 1) та ПрАТ “ПМК №55” (третя особа), ПрАТ “ПМК-55” отримувало від відповідача 1 у позику грошові кошти в розмірі 2,1 млн.грн. без встановлення кредитором у договорі будь-яких умов щодо необхідності надання відповідачу 1 будь-яких видів гарантій чи майнових забезпечень, у п. 8.2.2. Договору позики третя особа (позичальник грошей) підтверджує, що повністю розуміє та вважає справедливим щодо себе усі умови цього договору позики.
Як пояснив позивач, за рішенням Зборів учасників від 31.10.2014 року у зв'язку зі смертю попереднього директора, на посаду директора ТОВ НВФ “Водполімер” було призначено Віталія Періна з 01.11.2014 року.
Призначаючи нового директора, учасники на своїх зборах 31.10.2014 року виходили із того, що пункт 10.15 Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” (діяв у редакції від 2004 року) містив чіткі запобіжні норми, за якими директор мав на посаді обмежені повноваження щодо розпорядження майном та коштами товариства.
Зокрема, згідно з п. 10.15 Статуту (діяв у редакції від 2004 року) письмової згоди загальних зборів Учасників ТОВ НВФ “Водполімер” потребували:
- усі правочини, які планував укласти директор, на суму понад 300 000,00 грн.;
- усі правочини щодо застави майна чи отримання кредитів.
Крім цього, у п. 11.8. Статуту (діяв у редакції від 2004 року) було прямо передбачено, що директор зобов'язаний попередньо отримувати згоду учасників на такі правочини.
Позивач зазначає, що рішення загальних зборів ТОВ НВФ “Водполімер” від 31.10.2014 року про внесення змін до Статуту було пов'язане виключно з затвердженими на таких зборах змінами у складі учасників та змінами в керівництві. При цьому, питання щодо зміни обсягу повноважень директора та порядку прийняття ним рішень, на відповідних зборах не розглядались і не приймались.
Однак, як стало згодом відомо позивачу, у березні 2015 року було здійснено підміну змісту волевиявлення вищого органу управління (загальних зборів) ТОВ НВФ “Водполімер” від 31.10.2014 року, внаслідок чого у квітні 2015 року було проведено (без відома його учасників) державну реєстрацію сфальсифікованого Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” на підставі підроблених документів, датованих 31.10.2014 року.
Проведена внаслідок цих дій 08.04.2015 року державна реєстрація нової редакції Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” (далі - Статут у редакції 2015 року) дозволила вилучити із Статуту 2004 року норми, котрі обмежували повноваження директора у праві вчиняти правочини щодо майна ТОВ НВФ “Водполімер” без згоди учасників цього товариства.
Як стверджує позивач, реєструючи корпоративні рішення співвласників ТОВ НВФ “Водполімер” у державному реєстрі юридичних осіб, ОСОБА_1 умисно, зі злочинними намірами, підмінив окремі тексти та аркуші установчих документів, які подавалися на реєстрацію учасниками ТОВ НВФ “Водполімер”, з метою державної реєстрації підробленої редакції Статуту в 2015 році.
У результаті цих дій із тексту Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” повністю були виключені існуючі до цього правові механізми запобігання ймовірним зловживанням директора на посаді при укладенні значних та майнових правочинів. Без жодного окремого рішення вищого органу управління, в новому Статуті ТОВ НВФ “Водполімер” у 2015 році було закріплено положення, згідно з яким керівник наділявся повноваженнями укладати без погодження зі зборами учасників будь-які правочини на суму, що не перевищує 3 мільйонів гривень, тобто було незаконно та безпідставно значно розширено повноваження керівника товариства.
Позивач зазначає, що на реєстрацію нової редакції Статуту було уповноважено саме нового директора ОСОБА_2 , тому подання ним на реєстрацію підробленої редакції Статуту (2015 року), згідно з якою встановлено повноваження, які у 10 разів перевищували повноваження колишнього керівника, свідчить про наявність особистої зацікавленості відповідної особи та наявність у неї злочинного умислу.
Позивач зазначає, що про фальсифікацію Статуту 2015 року саме новим директором ОСОБА_3 вказують також ті обставини, що на момент укладення спірного Договору іпотеки директор Віталій Перін діяв вже в межах розширених повноважень, усвідомлюючи порушення прав власників товариства.
Відповідний позов про підробку змісту Статуту (2015 року) одразу після з'ясування факту підробки було подано до Господарського суду Київської області, який розглядався в матеріалах справи № 911/2284/17 про визнання недійсним Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” у редакції 2015 року.
Позивач зазначає, що аналізуючи в сукупності вищенаведені обставини, які супроводжували укладення та виконання спірного Договору іпотеки від 31.07.2015 року на предмет дотримання його сторонами передбачених цивільним законодавством принципів вільного волевиявлення та відповідності правочину внутрішній волі сторін (ст. 203 ЦК України), та його спрямованості на реальне настання бажаних для сторін правових наслідків, спірний Договір був лише юридичним прикриттям для завідомо незаконного наміру його сторін по викраденню майна з власності позивача.
Про фіктивність правочину та наявність злочинного умислу директора ТОВ НВФ “Водполімер”, свідчать також дані Фінансового звіту, згідно якого операція з іпотечного відчуження цілісного майнового комплексу директором В.Періним не була документально відображена у балансі ТОВ НВФ “Водполімер”. Звітний баланс підприємства не містить даних про зменшення вартості його основних засобів, а навпаки - ця вартість збільшилась. Це свідчить про умисну підробку даних публічної фінансової звітності керівником ТОВ НВФ “Водполімер” з метою приховання від корпоративних учасників фактів втрати у 2015-16 роках основних засобів. Факт нульової вартості основних засобів товариства був встановлений лише новим директором наприкінці 2018 року та відображений в офіційній звітності ТОВ НВФ “Водполімер” за 2017 рік.
Також, позивач зазначає, що втративши внаслідок передачі майна в іпотеку усе власне нерухоме майно, ТОВ НВФ “Водполімер” не отримав за нього жодного грошового еквіваленту, а його участь у товарному виробництві з квітня 2016 року повністю припинилася, підприємство фактично стало банкрутом, що завдало учасникам суттєвих багатомільйонних збитків.
В подальшому, за твердженням позивача, з метою легалізації наслідків захоплення спірного майна, 13.02.2018 між ТОВ “Сіверекополімер” та ТОВ “Ріелті-Естейт” укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості “Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами”, загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а.
З огляду на наведені у позові обставини та факти, а також додані докази, позивач стверджує, що спірний Договір іпотеки укладався в результаті зловмисної домовленості ОСОБА_2 (керівника) із співвласниками та керівником ТОВ “Сіверекополімер” та ПрАТ “ПМК №55” з метою знищення підприємницької діяльності та переходу виробничих активів ТОВ НВФ “Водполімер” під контроль комерційного конкурента Товариства з обмеженою відповідальністю “Концерн “Водополімер”.
Враховуючи вищевикладене, позивач в позові просить суд:
- визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сіверекополімер”, посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріатьного округу Дудкою О.С, та зареєстрованій нотаріусом в реєстрі за № 2080.
- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріелті Естейт” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” об'єкт нерухомості “Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами”, загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об'єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105).
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 24809695 на об'єкт нерухомого майна.
Відповідач 1 подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, зазначив, що доводи позивача ґрунтуються на припущеннях та є недостатніми для задоволення позову.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №357/6663/16-ц, відповідач 1 зазначив, що за змістом статті 232 ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Також, відповідач 1 стверджує про недоведеність позивачем ознак, які визначені в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, яка передбачає, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Відповідач 1 наголошує, що зговір - це таємна угода, змова з метою спільного здійснення певного наміру. Однак, позивач не надає жодного доказу існування такої угоди чи змови між директором ТОВ “НВФ “Водполімер” Періним В. та директором/учасником ТОВ “Сіверекополімер” Котельчуком A.B.
Також, відповідач 1 в заперечення позову зазначив, що Договір іпотеки укладено у відповідності до норм законодавства, особами уповноваженими на це статутними та правоустановчими документами і обмеження повноважень представника іншої сторони не застосовується у відносинах з третьою особою, якою у спірних правовідносинах є саме ТОВ “Сіверекополімер”.
Відповідач 1 зазначає, що згідно з п.3.3 Постанови Пленуму ВГСУ 29.05.2013 року № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Також, відповідач 1 в своїх поясненнях зауважував, що сам лише факт незатвердження загальними зборами договору після його укладення, не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд встановив, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
31.07.2015 року ТОВ НВФ “Водполімер”, в особі директора ОСОБА_4 , та ТОВ “Сіверекополімер” було укладено спірний Договір іпотеки, за яким ТОВ НВФ “Водполімер” виступило майновим поручителем (Іпотекодавцем) за грошовими зобов'язаннями ПрАТ “ПМК № 55” перед ТОВ “Сіверекополімер”, передавши в іпотеку належний ТОВ НВФ “Водполімер” на праві власності (свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 078010 від 26.10.2004) майновий комплекс: “Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами”, загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а.
На підставі відповідного Договору іпотеки в подальшому в позасудовий спосіб Іпотекодержателем (ТОВ “Сіверекополімер”) було реалізовано іпотечне зобов'язання та переоформлено на себе право власності на майновий комплекс ТОВ НВФ “Водполімер”, який фактично складав виробничі потужності підприємства, що призвело припинення товариством власного промислового виробництва. Приватним нотаріусом Дудкою О.С. 16.04.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про зміну власника предмету іпотеки, внаслідок чого, власником майнового комплексу стало ТОВ “Сіверекополімер”.
При цьому, директор ТОВ НВФ “Водполімер” Перін Віталій діяв на підставі повноважень, визначених Статутом ТОВ НВФ “Водполімер” в редакції 2015 року, яка скасована в судовому порядку у справі № 911/2284/17.
Зокрема, в ході розгляду справи № 911/2284/17 встановлено та покладено в основу відповідного судового рішення, що Статут товариства, затверджений рішеннями загальних зборів учасників від 31.10.2014 року, зареєстрований директором через пів року після проведення загальних зборів, а його зміст підроблений, оскільки містить положення, рішення щодо яких загальні збори учасників 31.10.2014 року не приймали, а саме: замість дирекції, як колективного виконавчого органу, та генерального директора введено посаду директора, як одноособового виконавчого органу; повноваження на скликання загальних зборів передано виключно директору; директору надано право та повноваження укладати без згоди загальних зборів учасників товариства правочини на суму, що не перевищує 3 000 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2019 року у справі № 911/2284/17 позовні вимоги були задоволені в частині вимоги про зобов'язання державного реєстратора Реєстраційної служби Бориспільської міської ради Київської області скасувати реєстраційну дію № 13541050016000247, проведену 08.04.2015 щодо держаної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер”.
Суд апеляційної інстанції, виходячи із обставин справи № 911/2284/17, враховуючи відсутність в порядку денному відомостей про розширення повноважень директора, відсутність відображення такого рішення в протоколі загальних зборів №17/11/14 від 31.10.2014 року, наявність статуту, який оформлено з порушенням ст. 8 Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” та який в розумінні ст. 73, 76 - 79 ГПК України не може бути належним доказом волі учасників товариства, дійшов висновку про відсутність дійсного волевиявлення учасників на внесення змін в статут товариства, відображених в змінах від 31.10.2014 року, що стосуються зміни в управлінні товариством, повноважень директора та інше.
Також Північний апеляційний господарський суд врахував ту обставину, що оскаржуваним статутом вводиться посада директора, який наділений ширшими повноваженнями ніж генеральний директор в попередній редакції статуту та зменшив повноваження загальних зборів (стосовно погодження правочинів до 3 000 000,00 грн.).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 у справі №911/2284/17 пункти 1, 5, 7 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2019 у справі № 911/2284/17 - скасовано з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер”. Також, визнано недійсним статут Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” у редакції, затвердженій на підставі рішення загальних зборів учасників від 31.10.2014 року, оформленого протоколом № 17/11/14.
Щодо посилань відповідача-1 на ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, що оскільки він не приймав участі у справі № 911/2284/17, то обставини розгляду відповідної судової справи не повинні мати юридичних наслідків для відповідача-1, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що у справі № 911/2284/17 не встановлювались обставини щодо ТОВ “Сіверекополімер”. В той же час, у справі № 911/2284/17 встановлено преюдиційні обставини щодо позивача, ТОВ НВФ “Водполімер”, та щодо незаконності Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” в редакції 2015 року, відповідно і повноважень директора Періна Віталія.
Також, ст. 51 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.
У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
У зв'язку з чим, суд враховує, що про існування судового розгляду у справі № 911/2284/17, рішення в якій прийнято лише 19.02.2019 року, учасники справи, в тому числі і ТОВ “Сіверекополімер”, були обізнані ще з 19.12.2018, відповідна особа мала можливість вирішити питання про вступ у справу № 911/2284/17 до прийняття в ній рішення.
З врахуванням результатів розгляду справи № 911/2284/17, матеріалами справи №911/3448/20 підтверджується та є обґрунтованим твердження позивача, що директор ТОВ НВФ “Водполімер” Перін Віталій діяв на підставі повноважень Статуту (2015 року), розширених у злочинний спосіб, тому усвідомлював незаконність дій, спрямованих на порушення прав корпоративних власників ТОВ НВФ “Водполімер”, які його не уповноважували на розпорядження та відчуження засобів власного виробництва.
Таким чином, відповідне положення Статуту передбачало необхідність як отримання згоди на укладення правочину, так і його подальше затвердження.
Стаття 232 Цивільного кодексу України не вимагає встановлення саме злочинної змови (зговору) представників сторін спірного Договору і визначені цивільним законодавством засоби не дозволяють встановити відповідні факти, які мають ознаки кримінально переслідуваних діянь і повинні встановлюватись правоохоронними органами.
Відповідна норма ст. 232 Цивільного кодексу України передбачає наявність злочинного умислу у представника сторони, що в разі укладення договору, породжує злочинну домовленість з іншою стороною.
Встановлена в матеріалах справи незаконність внесення змін до Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” (2015 року) в частині повноважень представника (директора Періна Віталія), що має ознаки злочинних дій та намірів, в сукупності з укладенням правочину (спірного Договору іпотеки), який явно суперечить меті діяльності та інтересам господарюючого суб'єкта, свідчить про те, що відповідний правочин укладений поза волею юридичної особи (ТОВ НВФ “Водполімер”) у зловмисний спосіб.
Таким чином, правочин укладено з порушенням ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки такий правочин не відповідає внутрішній волі саме юридичної особи, а виражав волю виключно представника, який усвідомлював протиправність своїх дій поза межами дійсних повноважень на підставі підроблених положень Статуту.
Матеріалами справи підтверджується факт укладення спірного правочину з порушенням ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та наявність в діях представника умислу діяти всупереч інтересам юридичної особи поза межами дійсних повноважень діяти від імені юридичної особи щодо вчинення спірного правочину. Відповідно, представник юридичної особи зловмисно вчинив правочин, якого не мав права вчиняти. Відповідні дії представника мають ознаки злочинного умислу, спрямованого на позбавлення юридичної особи належних їй виробничих активів.
В той же час, укладення спірного правочину мало намір і призвело до безоплатного виведення виробничих потужностей з власності ТОВ НВФ “Водполімер” на користь ТОВ “Сіверекополімер”, тобто іншої сторони спірного Договору іпотеки, яким також було реалізовано іпотечне зобов'язання на свою користь.
При цьому, сам по собі Договір іпотеки не передбачав для ТОВ НВФ “Водполімер” жодних адекватних вигод та оплатності, що ТОВ “Сіверекополімер”, в свою чергу, мав усвідомлювати. Ні оплата 60000 грн. за поруку, ні виникнення права регресу до боржника ПрАТ “ПМК № 55” (який, як і Іпотекодержатель - ТОВ “Сіверекополімер”, ініціювали процедури ліквідації), не є адекватними та співмірними наслідками, оскільки не забезпечують відновлення втрачених виробничих потужностей ТОВ НВФ “Водполімер” та відновлення нормальної господарської діяльності.
Як вбачається зі змісту ст.232 Цивільного кодексу України, відповідна норма передбачає правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а не її представником.
Таким чином, дослідженню підлягають відносини представника ТОВ НВФ “Водполімер” Віталія Періна з відповідною юридичною особою - вигодонабувачем ТОВ “Сіверекополімер”.
Словосполучення “зловмисна домовленість”, що використовується в ст. 232 Цивільного кодексу України, явно підкреслює, що тут маються на увазі саме навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання.
При цьому, наявності злочинного умислу в діях іншої сторони чи її представника не вимагається. Відповідна норма ст. 232 Цивільного кодексу України, на відміну від звичайного перевищення повноважень, які визначені ст.ст. 241 Цивільного кодексу України та 92 Цивільного кодексу України, визначає ситуацію саме в разі перевищення повноважень, що супроводжувалось злочинним умислом в діях представника, що свідчить про вчинення правочину поза волею особи, яку він представляє (і кореспондується з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України) та протиправно зі зловмисними намірами (що одночасно кореспондується зі ст. 232 Цивільного кодексу України).
Таким чином, правочин, вчинений представником за наявності злочинного умислу свідчить про зловмисну домовленість (домовленість, яка мала злочинний умисел представника), який не відповідає волі та інтересам сторони, яку представляють (правочин щодо відчуження виробничих потужностей вчинено всупереч інтересам та цілям юридичної особи), не може вважатись правомірним з огляду на ст. 204 Цивільного кодексу України.
Як визначено ст. 232 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Наведене в ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України положення, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, стосується порушень обмеження представництва, які не пов'язані зі злочинними намірами, які призвели до вибуття майна з власності товариства всупереч його інтересам та поза його волею, у випадку чого, крім положень ст. 92 Цивільного кодексу України, також підлягають застосуванню положення ст. 232 Цивільного кодексу України та загальні наслідки недійсності правочинів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 911/2129/17 викладено правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання про застосування частини першої статті 232 Цивільного кодексу України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов'язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 Цивільного кодексу України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 Цивільного кодексу України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 Цивільного кодексу України лише до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність до встановленого законодавчого регулювання представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частина третя статті 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
З огляду на встановлені судом в ході розгляду справи обставини, вбачається, що оскаржуваний позивачем правочин - Договір іпотеки, вчинявся від імені ТОВ НВФ “Водполімер” в особі директора Періна Віталія всупереч інтересам ТОВ НВФ “Водполімер”, зміст такого правочину не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ НВФ “Водполімер” як суб'єкта господарювання.
Крім того, встановлено наявність зловмисних намірів представника ТОВ НВФ “Водполімер” директора Періна Віталія, про що свідчить усвідомлення ним відсутності повноважень на укладення спірного правочину та підроблення установчих документів з метою розширення своїх повноважень (подання на реєстрацію нової редакції Статуту з безпідставним внесенням змін до повноважень директора) та протиправне укладення спірного правочину з метою, яка суперечить інтересам ТОВ НВФ “Водполімер” та порушує майнові права його корпоративних власників.
З огляду на викладене, Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сіверекополімер”, посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С., зареєстрований нотаріусом в реєстрі за № 2080, суперечить ст.ст. 203, 232 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сіверекополімер”, посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С, та зареєстрованій нотаріусом в реєстрі за № 2080 є обґрунтованими та доведеними, відповідачами не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про витребування майна з незаконного володіння відповідача 2 необхідно зазначити таке.
В обґрунтування позовних вимог про витребування майна позивач зазначав про відсутність волевиявлення законного власника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Водполімер”, на вибуття з його володіння нерухомого майна.
Відповідач-2, у свою чергу зазначив про те, що підстави, передбачені ст. 388 ЦК України відсутні, а ТОВ “Ріелті Естейт” правомірно набуло права власності на об'єкт нерухомості “Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами”, загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об'єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Належним способом захисту права неволодіючого власника є саме віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння.
Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
У разі коли відчуження майна мало місце декілька разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.
У такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу правочинів, яким у цій справі є правочин внесення спірного нерухомого майна як вкладу до статутного капіталу Товариства, права відчужувати це майно.
Суд зауважує, що спірне майно було відчужено директором ТОВ НВФ “Водполімер” за відсутності повноважень на укладення спірного правочину.
При цьому учасники ТОВ НВФ “Водполімер” не мали власної волі на вибуття майна з законного володіння, що підтверджується наступними обставинами.
Положення дійсного Статуту ТОВ НВФ “Водполімер” (в законній редакції 2004 року), в п. 10.15 передбачали, що до виключної компетенції загальних зборів відноситься питання, наведене в п. “з” п. 10.15 Статуту, а саме надання згоди директору на укладення угод на суму понад 300 000,00 грн.; будь-яких угод, спрямованих на відчуження майна балансовою вартістю понад 100 000 грн.; угод застави майна , кредитних угод - та їх подальше затвердження.
Згідно ст. 46 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним.
Розпорядженням майном товариства директором не у спосіб та не в межах його повноважень передбачених законом та статутом товариства, не є вираженням волі власника майна Товариства та усіх його засновників та є підставою для витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача-2 в порядку пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного суду в постанові від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 відобразила правовий висновок, що в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. При цьому належному способу захисту відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, а належним відповідачем є особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно.
З огляду на викладені обставини, оскільки матеріалами справи підтверджуються факти права власності позивача на Спірне майно, обставини вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача-2 та відсутність у відповідачів правових підстав для володіння та подальшого розпорядження Спірним майном, позовна вимога про витребування Спірного майна з незаконного володіння відповідача-2 є обґрунтованою, відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 24809695 на об'єкт нерухомого майна, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч.1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16.01.2020) передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 даного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 № 910/10963/19.
Враховуючи вищевикладене та те, що судом було визнано недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між ТОВ «Науково-виробнича фірма «Водполімер» та ТОВ «Сіверекополімер», посвідчений 31 липня 2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С., позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №24809695 на об'єкт нерухомого майна є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Що ж до клопотання відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності слід зазначити таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Так, згідно викладених у позові обставин, у липні 2018 корпоративний учасник ТОВ НВФ «Водполімер» Юрій Корнієнко (голова товариства) звернувся до Господарського суду Київської області з вимогою визнання недійсним Договору іпотеки цілісного майнового адміністративно-виробни чого комплексу позивача, укладеного від 31.07.2015.
Цей спір завершився ухваленням 03.02.2020 господарським судом рішення у справі №911/1658/18 про визнання Договору іпотеки від 31.07.2015 року недійсним.
У зазначеному судовому провадженні усі три юридичні особи - учасники даного спору,- були сторонами справи №911/1658/18, що позбавило позивача процесуальної можливості передати власний (дублюючий) позов на вирішення господарському суду.
Таким чином, станом на 16.11.2020 року спірний Договір іпотеки мав статус недійсного договору з моменту його укладення, отже - позивач не мав правових та процесуальних можливостей звертатися до суду з тотожнім позовом за відсутністю предмету такого спору.
Однак, через появу у 2019 році правової позиції Великої плати Верховного суду про відсутність в учасника/акціонера права оскаржувати в суді правочини утвореної ним юридичної особи, Північний апеляційний господарський суд поновив товариству «Сіверекополімер» строк на оскарження цього рішення, - яке на цю пору набуло чинності. 16.11.2020 року апеляційний суд прийняв Постанову, якою скасував Рішення суду першої інстанції про недійсність договору іпотеки.
Таким чином, до дня прийняття апеляційним судом зазначеної постанови у справі №911/1658/18 було чинним судове рішення, згідно якого Договір іпотеки від 31.07.2015 року було визнано недійсним.
З моменту звернення до Господарського суду Київської області позивача-учасника ОСОБА_5 з відповідним позовом - строки давності захисту права ТОВ НВФ «Водполімер» шляхом оспорення законності Договору іпотеки від 31.07.2015р. припинили свій перебіг згідно закону, і цей строк, відповідно до норми ст.264 Цивільного кодексу України, розпочав свій перебіг 16.11.2020 із дня прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду.
Таким чином суд прийшов до висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Водполімер» (код ЄДРПОУ 24222805) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіверекополімер» (код ЄДРПОУ 36806090), та посвідчений 31 липня 2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С.
3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Естейт» (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 7, код 41929085) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Водполімер» (08298, Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова 1, код 24222805) об'єкт нерухомості «Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами», загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об'єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105).
4. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 24809695 на об'єкт нерухомого майна.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверекополімер» (15582, Чернігівська обл., Чернігівський район, с. Рівнопілля, Гостомельське шосе, 14, код 36806090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Водполімер» (08298, Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова 1, код 24222805) 16 744 (шістнадцять тисяч сімсот сорок чотири) грн. 48 коп. судового збору.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті-Естейт» (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 7, код 41929085) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Водполімер» (08298, Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова 1, код 24222805) 16 744 (шістнадцять тисяч сімсот сорок чотири) грн. 48 коп. судового збору.
7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.05.2021
Суддя Т.Д. Лилак