26 квітня 2021 року м. Ужгород№ 260/3571/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ващиліна Р.О.
при секретарі судового засідання Неміш Т.В.
за участю сторін:
сторони у судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн.; 2) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести нарахування та виплату судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно на підставі частин 2, 3, 5, 6 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у загальній сумі 133824,64 грн.
Заявлені позовні вимоги позивач аргументує тим, що він є суддею Тячівського районного суду Закарпатської області. У період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року йому було нараховано та виплачено суддівську винагороду, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад у розмірі 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року з доплатою за вислугу років у розмірі 60% від посадового окладу. Однак у зв'язку набранням чинності 18 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у квітні та до завершення карантину розмір суддівської винагороди було обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. З огляду на що у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року відповідач нараховував та виплачував його суддівську винагороду з врахування вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Вказані дії відповідача вважає протиправними, оскільки вони суперечать положенням ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», порушують гарантії незалежності суддів, встановлені Конституцією України, а тому підлягають захисту в судовому порядку. Також звертає увагу суду на визнання Конституційним Судом України зазначених змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» неконституційними.
24 листопада 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №2624 від 23.11.2020, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечує. Так, зокрема, зазначає, що суддівська винагорода регламентується нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а підставами для виплати такої є наявність відповідної норми закону, яка передбачає таку виплату. Однак 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України №553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29, якою обмежено розмір, в тому числі, суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Тому вважає, що виплата суддівської винагороди позивачу у спірний період здійснювалася правомірно на підставі зазначених законодавчих норм, а відтак відповідачем не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача. Вважає, що оскільки Закон України №553-ІХ прийнято пізніше, ніж Закон України "Про судоустрій і статус суддів", то саме його норми належить застосовувати до спірних правовідносин. При цьому звертає увагу суду на те, що положення ст. 29 Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" були визнані неконституційними тільки 28 серпня 2020 року, а тому у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року підлягали застосуванню. Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Територіальне управління ДСА нарахувати та виплатити невиплачену суму суддівської винагороди зазначає, що законодавством чітко визначено спосіб виконання подібних судових рішень, зокрема шляхом стягнення коштів з Державної судової адміністрації України, а не її з територіального управління.
3-я особа пояснення у встановлений судом строк не надала, про причини неподання не повідомила, про продовження процесуального строку для подання таких не клопотала.
19 квітня 2021 року позивач надіслав на електронну пошту суду заяву, в якій просив розгляд справи здійснити без його участі.
22 квітня 2021 року представник відповідача подав до суду клопотання №1682 від 22.04.2021, в якому повідомив про неможливість прибути в судове засідання та просив таке відкласти.
3-я особа про причини неявки свого представника в судове засідання 26 квітня 2021 року не повідомила, про відкладення розгляду справи не клопотала, хоча була належним чином проінформована про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Суд враховує, що неявка представника відповідача в дане судове засідання є повторною, з огляду на що вважає за можливе здійснити розгляд справи за його відсутності.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 04 серпня 2003 року №802/2003 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) призначено строком на п'ять років на посаду судді Іршавського районного суду Закарпатської області (арк. спр. 15).
Указом Президента України «Про переведення суддів» від 25 грудня 2004 року №1539/2004 ОСОБА_1 , суддю Іршавського районного суду Закарпатської області, в межах п'ятирічного строку переведено на роботу на посаду судді Тячівського районного суду Закарпатської області (арк. спр. 14).
Наказом Тячівського районного суду Закарпатської області №10 від 07.02.2005 ОСОБА_1 зараховано до штату Тячівського районного суду Закарпатської області на посаду судді в межах п'ятирічного строку (арк. спр. 1611
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №1029-VI від 19 лютого 2009 ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково (арк. спр. 12 - 13).
Наказом Тячівського районного суду Закарпатської області №61-5.3.1 від 04.09.2020 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу (арк. спр. 9).
Спірні правовідносини виникли з приводу неправомірної, на думку позивача, виплати його суддівської винагороди у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року у меншому, аніж передбачено нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмірі.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Питання організації судової влади, в тому числі порядок забезпечення суддів регламентуються нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402).
Так, ст. 135 Закону №1402 унормовано розмір, склад, порядок нарахування та виплати суддівської винагороди. При цьому ч. 1 зазначеної статті визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону №1402, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Ч. 3 ст. 135 Закону №1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч. 5 ст. 135 Закону №1402).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин перебував на посаді судді місцевого суду, а тому базовий розмір його посадового окладу становив 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Окрім того, з огляду на наявний стаж роботи ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60%.
Разом з тим, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - ТУ ДСА України в Закарпатській області) було нараховано та виплачено ОСОБА_1 суддівську винагороду в розмірі, визначеному ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме: у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Так, як вбачається з довідки про нараховану та виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01.01.2020 по 27.08.2020, виданої ТУ ДСА України в Закарпатській області, сума обмеженого за нормами ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доходу становить 133824,64 грн. (арк. спр. 16).
Вказана обставина визнається відповідачем, а тому не є предметом доказування.
Вважаючи такі дії уповноваженого органу протиправними та такими, що порушують норми Конституції України та гарантії незалежності суддів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Згідно ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління.
Наказом Державної судової адміністрації від 15.07.2015 №104 затверджено Типове положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Територіальні управління у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про ДСА України, наказами ДСА України, рішеннями колегії ДСА України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
П. 4.3 зазначеного Положення надано повноваження територіальним управлінням здійснювати функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіальних управлінь та місцевих загальних судів.
Отже, ТУ ДСА України в Закарпатській області є органом, уповноважений здійснювати фінансування діяльності місцевих загальних судів Закарпатської області, в тому числі, виплачувати суддівську винагороду суддям таких.
Вирішуючи питання правомірності оскаржених дій ТУ ДСА України в Закарпатській області крізь призму основних засад адміністративного судочинства, суд повинен дослідити, чи вчинені такі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Зазначене кореспондується також з встановленим Конституцією України обов'язком будь-якого суб'єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правомірність своїх дій ТУ ДСА України в Закарпатській області аргументує прийняттям Верховною Радою України 13 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX (що набрав чинності 18 квітня 2020 року), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«У квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Отже, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно ТУ ДСА України в Закарпатській області керувалося не положеннями ст. 135 Закону №1402, а ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Однак суд не може погодитися з правомірністю таких дій відповідача з вищезазначених мотивів з огляду на те, що спеціальними законодавчими нормами, які регулюють питання виплати суддівської винагороди, в тому числі, її розмір є саме положення ст. 135 Закону №1402. Натомість сферою регулювання Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» є виключно питання бюджетних правовідносин на відповідний бюджетний рік, що неодноразово наголошувалося Конституційним Судом України.
Підтвердженням такої позиції суду є положення ст. 130 Конституції України, як норм прямої дії, та ст. 4 Закону №1402, відповідно до якої судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 2 ст. 4 Закону №1402).
У період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року будь-яких змін до Закону №1402, що б стосувалися обмеження розміру суддівської винагороди, законодавцем не приймалося, що, на думку суду, є свідченням незмінності розміру такої у спірний період.
При вирішенні даного спору суд враховує те, що суддівська винагорода в розумінні ст. 48 Закону №1402, є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
З огляду на вищенаведене суд вважає, що ТУ ДСА України в Закарпатській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період повинно було керуватися саме положеннями ст. 135 Закону №1402, як спеціальними нормами.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що підставою для виплати суддівської винагороди є наявність відповідної норми Закону, яка передбачає таку виплату, однак вважає, що такою нормою є саме ст. 135 Закону №1402, а не положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
При цьому суд відхиляє посилання відповідача в обґрунтування правомірності своїх дій на необхідність застосування саме ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як акту, що був виданий пізніше. Суд вважає, що зазначений принцип використовується тільки у разі колізії між нормативно-правовими актами, що регулюють один й той самий предмет. Разом з тим, суд зауважує, що питання визначення розміру суддівської винагороди регулюється виключно Законом №1402, що прямо передбачено ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402, а тому в даному випадку колізія відсутня.
Суд зазначає, що одним із складових елементів конституційного принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.
Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи, як: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020).
Європейський суд з прав людини у своїх рішення наголошував на тому, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (рішення у справі «Кечко проти України», «Сук проти України»).
За результатами розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що норми ст. 135 Закону №1402 були чинними у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року у редакції визначення суддівської винагороди для суддів місцевого суду у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тому суд вважає, що ОСОБА_1 мав легітимні очікування на отримання суддівської винагороди у передбаченого законом розмірі.
Ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, гарантує захист власності. Так, зокрема, зазначеною статтею визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Отже, з прецедентної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що суддівська винагорода також може розглядатися як «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадає під захист, гарантований цією статтею.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зазначене також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належними та допустимими доказами не довів суду правомірність своїх дій.
Таким чином, провівши правовий аналіз обставин даної адміністративної справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дії ТУ ДСА України в Закарпатській області щодо обмеження на підставі норм ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року суддівської винагороди ОСОБА_1 є протиправними.
З огляду на встановлення судом факту порушення прав позивача на одержання суддівської винагороди у визначеному ст. 135 Закону №1402 розмірі, суд вважає, що належним способом захисту буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину в розмірі 133824,64 грн.
При цьому суд вважає за можливе визначити конкретний розмір недоотриманої ОСОБА_1 частини суддівської винагороди з огляду на те, що розрахунок такої самостійно здійснений відповідачем у наданій довідці №2292 від 19 жовтня 2020 року (арк. спр. 16).
У зв'язку з вищенаведеним суд вважає позовні вимоги належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, не підлягає задоволенню клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. З цього приводу суд зазначає, що перелік судових рішень, які виконуються негайно, наведений в ст. 371 КАС України.
Так, зокрема, згідно п. 2 ч. 1 зазначеної статті негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Предметом даного адміністративного позову є питання проведення перерахунку суддівської винагороди з огляду на виплату такої у меншому, аніж передбачено законодавчими нормами розмірі. Отже, рішенням в такій справі судом не вирішувалося питання щодо присудження виплати позивачу заробітної плати (суддівської винагороди) та не визначалося конкретної суми стягнення за місця, а тому положення ст. 371 КАС України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Також разом з позовом позивач заявив клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, згідно з нормами процесуального законодавства встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є диспозитивним правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних побоювань можливості невиконання суб'єктом владних повноважень прийнятого судом рішення в майбутньому.
Ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Отже, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання та встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ - 26213408), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Панаса Мирного, буд. 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 37975895) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме, із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн.
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести нарахування та виплату судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно на підставі ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у загальній сумі 133824,64 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
Повний текст рішення виготовлено 06 травня 2021 року.
СуддяР.О. Ващилін