Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 квітня 2021 р. Справа№200/3222/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення № 130 від 04.11.2020 року, зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії за віком,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення № 130 від 04.11.2020 року, зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії за віком. Просив скасувати рішення № 130 від 04.11.2020 року про відмову в призначені пенсії повністю та визнати дії УПФУ, щодо відмови йому у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними. Зобов'язати УПФУ прийняти рішення про призначення пенсії за віком ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від дати прийняття заяви позивача про призначення пенсії за віком, а саме з 03.11.2020 року, з урахуванням неврахованих періодів: з 22.11.1991 року по 20.06.1991 року, з 01.07.1996 року по 07.09.2001 року до страхового стажу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 130 від 04.11.2020 року позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком, оскільки йому не зараховано до загального стажу роботи періоди роботи з 16.08.1979 по 14.07.1980 року, з 22.11.1991 року по 20.06.1996 року, з 01.07.1996 року по 07.09.2001 року.
Отже, позивач вважає що його права були порушенні таким рішенням відповідача, у зв'язку із чим він звернувся до суду.
29 березня 2021 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача, 29 квітня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог, мотивуючи це тим, що записи у трудовій книжці позивача не відповідають нормам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника (на першій сторінці трудової книжки відсутня печатка підприємства), а позивачем не надано необхідних документів про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутністю відповідних записів у трудовій книжці.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
03 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком. Позивачем до заяви були надані наступні копії документів: трудова книжка НОМЕР_2 ; атестат про навчання № 6650 від 14.07.1980 року; паспорт та ідентифікаційний номер; атестат про навчання № 28 від 15.08.1979 року; військовий квиток № НОМЕР_3 від 15.09.1986 року.
04 листопада 2020 року Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області прийняло рішення № 130 від 04.11.2020 року про відмову в призначені пенсії, в якому було зазначено, що заявник на дату звернення досяг повних 60 років. Загальний стаж роботи заявника складає 18 років 4 місяці 00 днів. У вказаному рішенні було зазначено, що на титульному листі вкладиша трудової книжки НОМЕР_2 відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів) на якому вперше заповнювалася трудова книжка та в атестаті про навчання № 6650 від 14.07.1980 року за період з 16.08.1979 року по 14.07.1980 року некоректно записане ім'я по батькові. З огляду на вказане позивачу не було зараховано до страхового стажу його періоди роботи з 16.08.1979 по 14.07.1980 року, з 22.11.1991 року по 20.06.1996 року, з 01.07.1996 року по 07.09.2001 року. Отже, враховуючи, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний страховий стаж, вирішено відмовити їй у призначені пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачу було роз'яснено, що право на пенсію за віком згідно ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058 набуде після досягнення 65 років.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
У розумінні приписів статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Підприємство страхувальник, а позивач застрахована особа.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків.
У даному випадку обов'язок їх утримання і сплати покладався на Підприємство, що встановлено приписами частини 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Спірним питанням даної справи є саме не зарахування страхового стажу, у зв'язку із тим, що записи у трудовій книжці на думку відповідача не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника а в атестаті про навчання некоректно записане ім'я по батькові.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як вбачається з трудової книжки позивача № НОМЕР_2 , дата її заповнення 15 січня 1992 року, а підприємство яке її заповнювало - Краматорський машинобудівельний коледж.
У вказаній трудовій книжці є записи щодо роботи позивача в Краматорському машинобудівельному коледжі в період з 22.11.1991 року по 20.06.1996 року (записи №№ 1,2).
В підтвердження факту того що позивач дійсно працював в Краматорському машинобудівному коледжі на посаді завуча навчально - виробничими майстернями з 22.11.1991 року по 20.06.1996 року, є архівна довідка № 1128/0102-10-18 від 14.12.2020 року.
Оскільки підприємство «Краматорський машинобудівний коледж» з 01 вересня 1997 року імінується: Машинобудівний коледж Донбаської машинобудівної академії, м. Краматорськ, поставити печатку на титульному листі вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_4 не має можливості.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, щодо несплати позивачем страхових внесків.
Крім того, суд також зазначає що позивач, як фізична особа та найманий працівник не може відповідати за заповнення свої трудової книжки посадовими особами підприємства на яком він працював.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем взагалі не вказані причини не зарахування до страхового стажу позивача період його роботи з 01.07.1996 року по 07.09.2001 року.
Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд приходить до висновку, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 130 від 04.11.2020 року про відмову позивачу в призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Зі змісту Рекомендації № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач.
Суд, зауважує, що Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області ще не вичерпало своїх дискреційних повноважень у питанні призначення ОСОБА_1 пенсії з наступних підстав.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Відмова у призначенні пенсії ґрунтувалася виключно на відсутності підстав для такого перерахунку. Предметом розгляду даної справи є правомірність відмови у здійсненні перерахунку пенсії, а не дій щодо неврахування тих чи інших складових під час її перерахунку чи неправильного застосування законодавства під час перерахунку пенсії. Отже, задоволення позовних вимог у наведений позивачем спосіб становитиме втручання у дискреційні повноваження відповідача.
Завданням адміністративного судочинства є аналіз легітимності поведінки суб'єкта владних повноважень, а не визначення доцільності такої поведінки та прийняття рішення замість суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача, суд вважає скасування рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 130 від 04.11.2020 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 03.11.2020 року з зарахуванням до його страхового стажу періоди роботи з 22.11.1991 року по 20.06.1991 року та з 01.07.1996 року по 07.09.2001 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн. (квитанція MP_AB130793SLA_18386000 від 16.03.2021 року).
Отже, оскільки позов задоволений частково, суд приходить до висновку, що судові витрати підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 у розмірі 454,00 грн.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) про скасування рішення № 130 від 04.11.2020 року, зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії за віком - задовольнити частково.
Скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) № 130 від 04.11.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 03.11.2020 року № 11531 з зарахуванням до його страхового стажу періоди роботи з 22.11.1991 року по 20.06.1991 року та з 01.07.1996 року по 07.09.2001 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко