Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 травня 2021 р. Справа№200/3704/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Бондар Артем Васильович в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код 41325231, 84122, Донецька область, вул.Свободи, б.5) про визнання дій протиправними щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01.07.2015, зобов'язання поновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.07.2015, нарахувати та виплатити заборгованість зі сплати страхових виплат за період з 01.07.2015 по 24.03.2021. Позов вмотивовано тим, що з 01.06.2014 позивач перебував на обліку у Покровському відділенні Управління ВД Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував страхові виплати. Припинення страхових виплат з підстав скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи є таким, що порушує право на соціальне забезпечення, передбачене положеннями Конституції України.
Відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м.Макіївки, з 01.03.2015 по 30.06.2015 перебував як внутрішньо переміщена особа на обліку в ФД ФСС НВВПЗ у м.Красноармійську (Покровське відділення), яким згідно постанови від 31.05.2016 №0538/21782/15.1 припинено щомісячні страхові виплати з 01 липня 2015 року у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Відсутність особистого звернення позивача до управління для поновлення виплат призвело до виникнення заборгованості. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
07 квітня 2021 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданого 15 листопада 2001 року. Згідно довідки від 09.11.2017 №0000397957 ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо переміщених осіб, фактичне місце проживання - м.Новогродівка Донецької області. Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА №036256 ОСОБА_1 встановлена ступень втрати професійної працездатності у відсотках: 15% безстроково.
02 березня 2015 року ОСОБА_1 (адреса тимчасового перебування - с.Журавка, Красноармійський район) звернувся до Віддлення ВД ФССНВ у м.Красноармійськ Донецької області із заявою про взяття на облік та продовження раніше призначеної страхової виплати, на рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк».
31 серпня 2016 року ВВД ФССНВВПЗ у м.Красноармійську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийнята постанова №0538/21782/15.1 про зняття з обліку потерпілого ОСОБА_1 . Дата зняття з обліку - 30 червня 2015 року. Припинення страхових виплат - з 01 липня 2015 року. Підстава - закінчення терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Згідно довідки від 21.04.2021 №03 2 /301 у період з 1 липня 2015 року по 24 березня 2021 року здійснено нарахування страхових виплат, виплата не проведена.
На адвокатський запит Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області надана відповідь від 24.03.2021 №01.04/15-631, в якій повідомлено про припинення страхових виплат позивачу у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи та необхідність звернення до управління за поновленням страхових виплат.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності припинення страхових виплат позивачу, як внутрішньо переміщеній особі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, приписи чинного законодавства передбачають вичерпний перелік підстав, за наявності яких можуть бути припинені відповідні страхові виплати.
При цьому, у разі наявності підстав, визначених п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХIV, в обов'язковому порядку у відповідній постанові має міститися посилання на відповідний випадок, передбачений іншим чинним нормативно-правовим актом, однак, на виконання вимог ухвали суду відповідачем не надано рішення про припинення щомісячних соціальних виплат з посиланням на вимоги ст. 46 Закону № 1105-ХIV.
Відповідач зазначає, що припинення позивачу страхових виплат у спірний період здійснено у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи, однак, з цього приводу суд зазначає наступне.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 3 розд. VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, в редакції, яка була чинною на час припинення позивачу соціальних виплат, було визначено, що соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Разом з цим, статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України).
Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.
Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання заборгованості по страховим виплатам) була обмежена положеннями постановами Кабінету Міністрів України, що не відповідає та суперечить Конституції України.
З огляду на наведене в спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії та норми міжнародних актів.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом припинення їх виплати. Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.
Щодо строку звернення суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Однак, частиною 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату щомісячних страхових виплат, при цьому, під час розгляду справи встановлено, що ці суми не отримані з вини управління та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції України, згідно ч.7 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" виплата щомісячних страхових виплат позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання дій управління протиправними щодо припинення страхових виплат з 01.07.2015, зобов'язання поновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.07.2015 та сплатити заборгованість, що виникла з 01.07.2015.
Разом з цим, суд зауважує, що визначення кінцевої дати періоду, у який виникла заборгованість (а саме - 24.03.2021, в межах заявлених позовних вимог) в резолютивній частині судового рішення є безпідставним, оскільки докази поновлення страхових виплат саме з цієї дати в матеріалах справи відсутні.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що після припинення страхових виплат (з 01.07.2015) Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Красноармійському районі прийнята постанова від 31 cерпня 2016 року №0538/21782/15.1 про припинення страхових виплат ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням дії довідки внутрішньо переміщеної особи, суд вважає що для повного та ефективного захисту прав, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та її скасувати.
Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання до суду в установлений судом термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, враховуючи особливості покладення обов'язків згідно цього рішення, суд вважає, що зазначена вимога позивача є передчасною, а у випадку невиконання рішення відповідачем в подальшому по цій справі, позивач не позбавлений права на звернення до суду для контролю за виконанням рішення в порядку статті 287 КАС України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції від 02.04.2021 позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 гривень.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01 липня 2015 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Красноармійському районі від 31 серпня 2016 року №0538/21782/15.1.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код 41325231, 84122, Донецька область, вул.Свободи, б.5) поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01 липня 2015 року та сплатити заборгованість, що виникла з 01 липня 2015 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код 41325231, 84122, Донецька область, вул.Свободи, б.5) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Кошкош