6 травня 2021 року
м. Чернівці
Справа № 727/11945/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
секретар Конецька Д.Г.
позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 січня 2021 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г.М.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивачка просила:
- визнати недійсним договір факторингу № 2018109-02 від 28 вересня 2018 року, який укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (далі - ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт») та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 вересня 2018 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д., зареєстровано в реєстрі за №3155, згідно якого відступлено право вимоги за договором іпотеки № 13386 від 14 лютого 2008 року, який було укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та фізичною особою ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д., зареєстровано в реєстрі за № 3159, згідно якого відступлено право вимоги за кредитним договором №11298759000 (після реструктуризації №11298759001) від 14 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінського В.Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43251835 від 28 вересня 2018 року;
- скасувати реєстрацію в розділі актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку: 28144650 (спеціальний розділ) в Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості про суб'єкта іпотекодержателя ОСОБА_2 на об'єкт нерухомості: нежилі будівлі загальною площею 110,20 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка внесена на підставі рішення Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінського В.Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43251835 від 28 вересня 2018 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником нежитлових будівель, загальною площею 110,20 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1 .
14 лютого 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» (колишнім Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк») та нею було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11298759000, згідно якого позивачка отримала кредит в розмірі 140 000 доларів США терміном до 13 лютого 2018 року.
14 лютого 2008 року в забезпечення виконання її зобов'язань перед банком за вказаним кредитним договором між нею та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки № 13386, відповідно до якого позивачка передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2014 року стягнуто в солідарному порядку з неї та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» основну суму боргу, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту № 11298759000 від лютого 2008 року в розмірі 147 743 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 25 лютого 2014 року становить 1 335 257 гривень 91 копійка та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та проценти в розмірі 3 398 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 лютого 2014 року становить 30710 гривень 11 копійок.
Зазначала, що 19 жовтня 2019 року вона отримала листа від ОСОБА_2 , з якого вбачається, що остання купила право вимоги за кредитним договором № 11298759000 (після реструктуризації № 11298759001) від 14 лютого 2008 року, укладеного між Акціонерним Інноваційним Комерційним банком «Укрсиббанк» та позивачкою, а також про те, що на підставі договору факторингу № 2018109-02 від 28 вересня 2018 року ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» набуло право вимоги, яке відступило ОСОБА_2 також 28 вересня 2018 року згідно договору відступлення права вимоги.
У вимозі вказано про те, що ОСОБА_2 являється іпотекодержателем нерухомого майна, яке знаходиться по АДРЕСА_1 .
Їй також стало відомо про те, що Шевченківським районним судом міста Чернівці розглядається справа за позовом ПАТ "УкрсибБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та заява ОСОБА_2 про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Вказує, що приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінський В.Д. безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та вніс в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно в розділі - актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку: 28144650 (спеціальний розділ) відомості про іпотекодержателя: ОСОБА_2 , оскільки з останньою не укладався договір відступлення вимоги права вимоги за договором іпотеки № 13386 від 14 лютого 2008 року, укладеного між позивачкою та ПАТ «УкрСиббанк».
Вважала, що вказані договори відступлення вимог є незаконними і з огляду на те, що її не було повідомлено про намір укладення даних договорів. В усіх документах іпотечне майно вказується як нежитлове, хоча насправді це є житловий будинок, в якому проживає вона та члени її сім'ї.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок укладення оскаржувального договору факторингу жодних прав позивачки порушено не було, оскільки законом не вимагається отримання згоди останньої на укладення такого правочину, відповідальність за дійсність відступленої вимоги на боржника не покладається. У зв'язку з укладенням між відповідачами оскаржувального правочину боржник не позбавляється обов'язку щодо погашення заборгованості та водночас має право висувати обґрунтовані заперечення проти вимог нового кредитора, в тому числі щодо розміру заборгованості, яку він зобов'язаний погасити.
Судом встановлено, що за договором відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року не було передачі грошових коштів у розпорядження за плату, тому неможливо стверджувати, що це був договір факторингу.
Договір факторингу та купівлі-продажу грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів.
Рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінського В.Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43251835 від 28 вересня 2018 року є правомірним.
Твердження позивачки про те, що з ОСОБА_2 не укладався договір відступлення права вимоги за договором іпотеки №13386 від 14 лютого 2008 року є необґрунтованим, оскільки оригінал такого договору знаходиться у приватного нотаріуса.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
З укладенням оспорюваного договору відступлення права вимоги відбувалася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати такі фінансові послуги.
Фактично сторони спірних договорів уклали ряд вимог, завдяки яким здійснили перехід прав за договором іпотеки від банку до фізичної особи.
При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, відповідачі задіяли спосіб переходу права вимоги формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 не могла бути.
Ні приватним нотаріусом, ні ОСОБА_2 не було надано суду копію договору відступлення права вимоги за договором іпотеки № 13386 від 14 лютого 2008 року, укладеного між позивачкою та ПАТ «УкрСиббанк», на ім'я ОСОБА_2 .
Підставою внесення відомостей щодо іпотекодержателів ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 є одне і те ж рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та однакова година такої реєстрації.
Станом на дату укладення оскаржуваних договорів такого іпотечного майна, як нежитлові будівлі, які знаходяться по АДРЕСА_1 , немає.
З 2012 року здійснена реконструкція вказаних нежилих приміщень та добудова житлових кімнат у зв'язку з чим на даний час це є житловий будинок, в якому проживає позивачка та члени її сім'ї.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , подала відзив на апеляційну скаргу.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними.
Оскаржувані договори відповідають вимогам чинного законодавства України.
Внаслідок укладення оспорюваного договору факторингу жодних прав позивачки порушено не було, оскільки законом не вимагається отримання її згоди на укладення такого правочину.
За договором відступлення прав вимоги від 28 вересня 2018 року не було передачі грошових коштів у розпорядження за плату, а тому немає підстав стверджувати, що це був договір факторингу.
Учасниками правочину з відступлення права вимоги може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2008 року ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель, загальною площею 110,20 кв.м., які складаються з виробничої будівлі цегляної - літ. А, сараю цегляного літ. Г, гаражів цегляних літ. Б, Д, криниці № 1, воріт № 2, огорожі № 3, які знаходяться по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21).
14 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11298759000, згідно умов якого позивачка отримала кредитні кошти в розмірі 140 000 доларів США на строк до 13 лютого 2018 року (т.1 а.с.22-25).
14 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки № 13386, відповідно до якого позивачка в забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л., зареєстровано в реєстрі за № 636 (т.1 а.с.26-27).
6 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» було підписано договір про внесення змін № 1 до Договору іпотеки № 13386 від 14 лютого 2008 року, відповідно до якого змінено кінцевий строк повернення кредиту до 14 лютого 2023 року (т.1 а.с.28).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2014 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» основну суму боргу, проценти за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11298759000 від 14 лютого 2008 року в розмірі 147 743 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 25 лютого 2014 року становить 1 335 257 гривень 91 копійка та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит в розмірі 3 398 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 лютого 2014 року становить 30710 гривень 11 копійок (т.1 а.с. 30-31).
8 липня 2014 року на підставі вищевказаного рішення видано виконавчий лист на підставі якого державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 52184120 (т.1 а.с.32).
Головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Душенко В.В. винесено постанову від 17 січня 2018 року, якою звернуто стягнення на доходи (пенсію) ОСОБА_1 (т.1 а.с.33).
28 вересня 2018 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» було укладено договір факторингу № 2018/09-02. У пункті 1.1 цього договору вказано, що ПАТ «УкрСиббанк» зобов'язується передати у власність ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» право вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. У відповідності до пункту 1.3 вищевказаного договору факторингу вказано, що на день підписання цього договору загальна заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11298759000 (після реструктуризації № 11298759001) від 14 лютого 2008 року та додаткових угод до нього становить: основна сума боргу 119560 доларів США 19 центів, проценти - 120551 доларів США 90 центів США (т.1 а.с.38-40,217-223).
На підставі вказаного договору складено акти приймання-передачі документації (а.с. 42-46, 224 - 228 т.1).
28 вересня 2018 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого у зв'язку з укладенням між вказаними юридичними особами договору факторингу № 2018/09-2 від 28 вересня 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» прийняло право вимоги за договором іпотеки № 13386 від 14 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 , та ПАТ «УкрСиббанк». Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д., зареєстровано в реєстрі за № 3155 (т.1 а.с.35-36, 155-156).
28 вересня 2018 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 був укладений договір відступлення права вимоги (факторингу), посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д., зареєстровано в реєстрі за № 3159. Відповідно до умов вказаного договору ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» передало ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором № 11298759000 (після реструктуризації № 11298759001) від 14 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , кредитором за яким є ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на підставі договору факторингу № 2018/09-2 від 28 вересня 2019 року в межах боргу на загальну суму 240 112 доларів США 9 центів, з яких право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту становить 119 560 доларів США 19 центів, право вимоги сплати процентів за користування кредитом нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору становить 120 551 доларів США 90 центів (т.1 а.с.37, 125)
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 185738098 від 22 жовтня 2019 року іпотекодержателем спірного майна є ОСОБА_2 (а.с.41, 150-153 т.1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43251835 від 28 вересня 2018 року (т.1 а.с.98, 156, 210).
ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанстандарт» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань та має свій статут (а.с.126-140, 179-201 т.1 ).
ПАТ «УкрСиббанк», АТ «УкрСиббанк» зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань та має свій статут (а.с.160-164 т.1).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсними оскаржуваних договорів відступлення права вимоги та договору факторингу з підстав відсутності на момент укладення таких договорів іпотечного майна.
Помилковим є аргумент позивачки про те, що станом на дату укладення оскаржуваних договорів не існувало нежитлових будівель, які є предметом договору іпотеки, оскільки з 2012 року була здійснена реконструкція та добудова таких нежилих приміщень в результаті чого на даний момент це є житловий будинок, в якому проживає позивачка та члени її сім'ї.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 передала в іпотеку нежитлові будівлі загальною площею 110,20 кв.м, до складу яких входили: виробнича будівля цегляна - літ. А, сарай цегляний літ. Г, гаражі цегляні літ. Б, Д, криниця № 1, ворота № 2, огорожа № 3.
У подальшому вказані нежитлові будівлі були реконструйовані та добудовані, про що свідчить зміна площі вказаного нерухомого майна з 110,20 кв.м. до 228,40 кв.м., що підтверджується технічним паспортом 2019 року на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Відповідно положень статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Пункт 1.5 договору іпотеки містить застереження про те, що іпотека розповсюджується на всі приналежності предмету іпотеки та на всі невід'ємні від нього поліпшення, складові частини, внутрішні системи, що існують на момент укладення договору та виникнуть в майбутньому. Також вказаним пунктом договору передбачено, що всі зроблені іпотекодавцем в період дій цього договору поліпшення, реконструкційні роботи, доробки тощо автоматично стають предметом договору-предметом іпотеки, і не потребують внесення змін до договору.
З урахуванням змісту договірних положень щодо поширення обтяження іпотекою на від'ємні та невід'ємні приналежності, поліпшення, складові частини та внутрішні системи, що існують на момент укладення договору та виникнуть у майбутньому, колегія суддів дійшла висновку про те, що проведені позивачкою перебудови не змінюють статусу нерухомого майна, яке знаходиться по АДРЕСА_1 як предмета іпотеки.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав в постановах від 17 червня 2020 року у справі № 706/1507/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 405/1873/14-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 310/2910/18.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсними оскаржуваних договорів відступлення права вимоги та договору факторингу з підстав невідповідності суми заборгованості визначеної судом в рішенні сумі заборгованості за правом вимоги
Необґрунтованим є аргумент позивачки про наявність підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними у зв'язку з тим, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню з неї на користь кредитодавця за рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 червня 2014 року суттєво відрізняється від суми заборгованості, право вимоги за якою передано згідно вказаних договорів факторингу та відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року.
Зазначення у вказаних договорах іншої суми заборгованості за кредитним договором не порушує права та законні інтереси позивачки, яка не є стороною цих договорів.
ОСОБА_1 не позбавлена права спростувати наявність та розмір такої заборгованості у разі вирішення судом спору про стягнення з неї боргу за кредитним договором.
Також є помилковими доводи ОСОБА_1 про те, що оскаржувані договори факторингу та відступлення права вимоги є недійсними, оскільки її не було повідомлено про укладення таких договорів та вона не надавала згоди та вчинення таких правочинів, оскільки відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України згоди боржника під час заміни кредитора у зобов'язанні не вимагається.
У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору та відбувається шляхом укладення договору.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який був укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 .
Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваний договір про відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 , за своєю правовою суттю не є договором факторингу, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.
Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
В пункті 3.5 договору факторингу від 28 вересня 2018 року його сторони погодили, що фактор має право розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступне відступлення прав вимоги на користь третіх осіб.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Зі статтей 1077 та 1079 Цивільного кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання.
Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Разом з тим, оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб'єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
Між сторонами був укладений саме договір факторингу, що випливає із змісту пунктів 1.3, 2.1, 2.2 оскаржуваного договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року .
Пунктом 1.3 договору відступлення права вимоги передбачено, що відступлення прав вимоги за кредитним договором здійснюється на умовах оплати ОСОБА_2 вартості відступлених прав вимоги у порядку, визначеному розділом 2 цього договору.
Згідно пункту 2.1 вказаного договору, права вимоги за кредитним договором вважаються переданими з моменту сплати ОСОБА_2 ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» суми, визначеної в пункті 2.2 цього договору.
З пункту 2.2 оскаржуваного договору вбачається, що вартість вимоги, що відступається, становить 783 278 гривень 69 копійок та сплачується в день укладення цього договору на визначений рахунок.
Верховним Судом у постанові від 20 травня 2019 року у справі № 752/1183/16-ц зазначено про те, що однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не могла.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому підлягає визнанню недійсним.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц та Верховний Суд виклав в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 161/13889/17.
Щодо позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування реєстрації іпотеки
За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( Закон № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 із позовом до суду,) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваного судового рішення у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень..
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.
Як вбачаться зі змісту вказаних вимог ОСОБА_1 , остання фактично просила скасувати рішення приватного нотаріуса та реєстрацію ним на підставі вказаного рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо зміни іпотекодержателя ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на іпотекодержателя ОСОБА_2 на підставі оскаржуваного договору відступлення прав вимоги від 28 вересня 2018 року.
Проте наведеними вище нормами закону не передбачено такого способу захисту прав позивачки, як скасування рішення нотаріуса та реєстрації щодо зміни іпотекодержателя, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Рішення суду про скасування договору про відступлення права вимоги і є підставою для внесення нотаріусом змін щодо особи іпотекодержателя.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення в частині визнання недійсними договору факторингу та договору відступлення права вимоги, укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрацію права іпотеки слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між ТзОВ «Фінансова компанія Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 , слід скасувати та позов в цій частині задовольнити частково.
Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 .. В решті рішення слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову в цій частині.
Як вбачається з квитанції №МР_ФИ180497BAV_10730399 від 14 листопада 2019 року, ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 сплатила судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок.
Як вбачається з квитанції № 38 від 15 березня 2021 року, ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги на рішення в частині відмови в позові про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 сплатила судовий збір в розмірі 1261 гривню 30 копійок, хоча мала сплатити 1152 гривні 60 копійок.
Приймаючи до уваги те, що позов ОСОБА_1 апеляційним судом задоволено в частині визнання недійсним правочину, який був укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 , саме з вказаних осіб на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 960 гривень 50 копійок з кожного (1921:2=960,50).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 січня 2021 року рішення в частині визнання недійсними договору факторингу та договору відступлення права вимоги, укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрацію права іпотеки змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 , скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги задовольнити частково.
Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським Віталієм Даниловичем, зареєстровано в реєстрі за № 3159, згідно якого відступлено право вимоги за кредитним договором № 11298759000 (після реструктуризації № 11298759001) від 14 лютого 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
В решті рішення залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 960 (дев'ятсот шістдесят ) гривень 50 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на користь ОСОБА_1 960 (дев'ятсот шістдесят ) гривень 50 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 7 травня 2021 року
Головуючий О.О. Одинак
Судді: М.І. Кулянда
Н.Ю. Половінкіна