29 квітня 2021 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
та учасників провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
потерпілої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12016260140000357 від 25.09.2016 року відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одруженого, пенсіонера, не судимого в силу статті 89 КК України, -
Короткий зміст апеляційних скарг і судового рішення суду першої інстанції.
На вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 березня 2021 року потерпілої ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу.
Цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
ЄУНСС №722/2316/16-к Головуючий в І інстанції: ОСОБА_8
КП №11-кп/822/168/21 Суддя - доповідач: ОСОБА_1
Категорія ст. ч.2 ст. 125,
ч.1 ст. 186 КК України
-ч.2 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді 6 (шести) місяців арешту;
-ч.1 ст. 186 КК України й призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 н.м.д.г., що становить 1700 (одну тисячу сімсот ) грн..
На підставі ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного йому покарання за вчинення кримінального проступку передбаченого ч.2 ст. 125 КК України у вигляді 6 (шести) місяців арешту на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Міра запобіжного заходу засудженому ОСОБА_6 не обиралася.
Вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Вимоги апеляційної скарги учасника кримінального провадження та доповнення до неї.
Потерпіла ОСОБА_7 , у поданій апеляційній скарзі ставить питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд. В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вирок районного суду ухвалений з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, та істотно порушує право потерпілої на захист.
Звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження частково відсутні технічні записи судових засідань, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, відповідно до п.7 ч.2 ст. 412 КПК України.
Крім того, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінальною провадження, якщо за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші за п.3 ч.2 ст. 411 КПК України.
Зазначає, що в описовій частині вироку районного суду вказано, що: «... розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 125 та ч.1 ст. 286 КК України». При цьому, згідно обвинувального акту, який розглядався у рамках даного кримінального провадження судом, зміст обвинувачення ґрунтувався на кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 186 КК України.
Крім того, в цій же описовій частині вироку вказується, що розгляд справи здійснюється щодо обвинуваченого: «громадянина України, з професійно - технічною освітою, неодруженого, пенсіонера, не судимого в силу статті 89 КК України». Водночас у мотивувальній частині вироку вказано, що «суд на підставі ст. 67 КК України визнає обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_6 , наявність у його діях рецидиву злочинів»,
Вказані обставини свідчить про неналежний підхід суду до розгляду справи, на некомпетентність суду першої інстанції, істотні суперечності у висновках суду та вихід за межі повноважень, визначених КПК України для судів загальної юрисдикції, що свідчить про незаконність ухваленого вироку.
Стверджує, що на вирішення суду потерпілою подавались клопотання, спрямовані на забезпечення повного та всебічного дослідження обставин справи та їх перевірку доказами, а саме: клопотання про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи, психологічної експертизи, амбулаторної судово-психіатричної експертизи та клопотання про витребування доказів, забезпечення виклику свідка по справі, однак судом безпідставно відмовлено потерпілій в задоволенні заявлених клопотань.
На переконання потерпілої, призначене покарання є невідповідним особі обвинуваченого та є несправедливим через м'якість такого покарання, відтак, з врахуванням наведених порушень в апеляційній скарзі та порядку застосування закону про кримінальну відповідальність судом першої інстанції, на основі ст.ст. 420, 421 КПК України, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
Відзначає, що судом першої інстанції у даному провадженні на підставі ч.5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від призначеного йому покарання за вчинення кримінального проступку передбаченого ч.2 ст. 125 КК України у виді 6 (шести) місяців арешту на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
При цьому суд вказав на те, що застосуванню підлягає саме диференційований строк давності, визначений у ч.1 ст. 49 КК України, який для кримінальних проступків становить 2 роки з моменту вчинення такого правопорушення до моменту набрання законної сили вироком суду.
З таким висновком суду неможливо погодитись, оскільки судом першої інстанції встановлено факт умисного ухилення ОСОБА_6 від суду, тому строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 125 КК України, згідно з вимогами ч.2 ст. 49 КК України (у редакції Закону №2617-VIII від 22.11.2018 р.) становить п'ять років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку. Так як, кримінальне правопорушення було вчинено 25 вересня 2016 року, то сплив такого строку мав би відбутись не раніше 25 вересня 2021 року. Відтак станом на дату ухвалення обвинувального вироку суду - 02.03.2021 року, вказані строки давності не сплинули, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції положень законодавства України про кримінальну відповідальність.
Запевняє, що вказаний вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Звертає увагу на те, що ні під час досудового розслідування, ні у ході судового розгляду вона не вказувала на вчинення щодо неї кримінального правопорушення, передбачено ст. 125 КК України, віднесеного, у відповідності до приписів ст. 477 КПК України, до проваджень приватного обвинувачення. Натомість під час заяви державного обвинувача - прокурора ОСОБА_9 про наміри змінити обвинувачення ОСОБА_6 з ч.2 ст. 186 КК України на ст. 125 КК України, вона 05.11.2019 року звернулась до прокурора, а також направила до відома судді ОСОБА_8 заяву, в якій зазначила, що ствердно та категорично повідомляє, що вона як потерпіла, не зверталась з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України. При цьому, послідовно наполягала на притягненні обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 187 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 , в своєму пояснені на апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 , зазначає, що остання вже десять років водить його по судах з ціллю забрати безкоштовно кіоск.
Крім того, вказує на те, що якщо він викрав телефон, то де той телефон наразі, оскілки жоден свідок не бачив вказаного телефону ні в нього, ні в потерпілої. Після обшуку в його домоволодінні поліцейські вилучили два домкрати, як речові докази, однак де вони зараз невідомо, зникли. Тілесних ушкоджень, про які каже потерпіла, він не наносив.
Звертає увагу на те, що він вже п'ятий рік не може наблизитись до свого приміщення, через те, що потерпіла ОСОБА_7 водить його по судах, знущаючись над ним та правосуддям.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
25 вересня 2016 року, біля 13 години 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_6 знаходився в центі с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області. ОСОБА_6 діючи умисно, на ґрунті тривалих неприязних відносин, вчинив сварку із потерпілою ОСОБА_7 . Під час сварки ОСОБА_6 умисно наніс потерпілій один удар автомобільним домкратом по носі та один удар кулаком руки в ділянку правої вушної раковини. Своїми протиправними діями ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_7 наступні легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я: синці верхньої частини правої вушної мушлі, ділянки лівої очниці, проекції внутрішнього кута правого ока, забійну рану спинки носа зліва, злам кісток носа зліва зі зміщенням уламків. Після цього ОСОБА_6 вирвав з рук потерпілої ОСОБА_7 телефон „FLY DS130” і з викраденим телефоном покинув місце вчинення кримінальних правопорушень.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок передбачений частиною 2 статті 125 КК України, а саме умисно заподіяв потерпілій ОСОБА_7 умисні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Крім того, ОСОБА_6 вичинив кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 186 КК України, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Позиції учасників судового провадження.
Потерпіла ОСОБА_7 , підтримала свою апеляційну скаргу та доповнення до неї, просила вирок районного суду скасувати та направити справу в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.
Обвинувачений ОСОБА_6 , заперечив проти задоволення апеляційних вимог потерпілої та просив вирок районного суду залишити без змін.
Прокурор, наполягав на залишенні вироку суду першої інстанції в силі, а доводи наведені в скарзі потерпілої без задоволення.
Мотиви Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги потерпілої, міркування учасників з приводу доводів наведених в скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, з'ясувавши аргументи апеляційних вимог, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Потерпіла ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі ставить питання про скасування вироку районного суду щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, т.я. районний суд застосував обвинувачення яке вона не висувала і не підтримувала в судовому слідстві.
Згідно ч.1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вразі, коли апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) є обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений такої можливості, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч.2 ст. 23 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК України не може бути визнано законним та обґрунтованим і згідно з ч.1 ст. 412 КПК України підлягає скасуванню.
Зазначених вимог закону районний суд не дотримався, що у відповідності до положень п.3 ч.1 ст. 409 КПК України, тягне за собою скасування вироку..
В першу чергу, слід звернути увагу на вирок районного суду, який не відповідає вимогам ст. 374 КПК України
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині обвинувального вироку, у разі визнання особи винуватою зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшують або обтяжують покарання.
Зокрема, у вступній частині вироку, суд зазначив, що розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст. 286 КК України.
Разом з тим, у мотивувальній та резулятивній частині вироку, суд визнає винним ОСОБА_6 та вважає доведеною його вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 125 та ч.1 ст. 186 КК України. Можливо це цілком механічна помилка, однак вона неприпустима у вироку суду, який виноситься Іменем України і, крім цього, виправлення описки по ініціативі суду не відбулося.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Як свідчить зміст оскаржуваного вироку, за результатами судового розгляду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст. 186 КК України, районний суд прийшов до висновку про наявність в його діях складу інкримінованих злочинів та визнав його винним за вказаними нормами кримінального закону.
Разом з цим, всупереч вимогам п.2 ч.3 ст. 374 КПК України, в мотивувальній частині вироку, суд не сформулював обвинувачення, яке було визнано судом доведеним за результатами судового розгляду, оскільки суд не виклав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, що фактично унеможливлює розуміння того, які обставини були встановлені саме судом за результатами розгляду кримінального провадження. Крім того, суд додав сумніву своїм ж твердженням щодо винуватості ОСОБА_6 зазначивши, що вважає неправдивими показання ОСОБА_6 про те, що він не наносив ударів потерпілій та не викрадав телефон останньої і розцінює такі показання обвинуваченого, як спосіб захисту він пред'явленого обвинувачення, а такі показання обвинуваченого спростовуються показаннями потерпілої, свідків та висновками експертиз.
Однак, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд врахував, що між потерпілою та обвинуваченим на протязі тривалого часу існували неприязні відносини. Конфлікт між потерпілою та обвинуваченим виник з приводу вимоги обвинуваченого звільнити приміщення, яке раніше орендував чоловік потерпілої. У матеріалах справи відсутні належні докази, які б дозволяли суду дійти до категоричного висновку, що обвинувачений погрожував потерпілій насильством, а також застосував насильство щодо потерпілої, саме з метою незаконного заволодіння майном потерпілої, а не з метою змусити звільнити приміщення та помститися, а також перешкодити потерпілій повідомити правоохоронні органи про дії обвинуваченого. Відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Окрім цього, суд взяв до уваги також, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували яким саме домкратом обвинувачений наніс удар потерпілій.
З огляду на вищезазначене, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєних ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, зокрема у зв'язку з відсутністю чіткого формулювання обвинувачення за ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 186 КК України, яке визнано судом доведеним, викликає обґрунтовані сумніви щодо правильності висновків суду щодо наявності в діях обвинуваченого конкретного злочину, а тому вирок районного суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в ході судового слідства, обвинуваченому ОСОБА_6 неодноразово змінювалося обвинувачення. Зокрема, востаннє 01 лютого 2021 року (події мали місце 25 вересня 2016 року) й надано учасникам судового провадження місяць на ознайомлення.
Згідно ч.4 ст. 340 КПК України потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.
02 березня 2021 року під час судового слідства, з'ясовуючи думку учасників щодо висунутого прокурором обвинувачення ОСОБА_6 , потерпіла ОСОБА_7 начебто погодилася, як свідчить журнал судового засідання, однак прослухати чи її згода була добровільною та зрозумілою для неї, не представилось можливим, оскільки технічний запис судового засідання відсутній.
Відповідно до матеріалів даного кримінального провадження, прокурором на стадії судового слідства останній раз змінено обвинувачення ОСОБА_6 з ч.2 ст. 125 КК України на ч.2 ст. 125 і ч.1 ст. 186 КК України.
Зважаючи на те, що потерпіла ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі повторно наголошує про не згоду із висунутим обвинуваченням, ні під час досудового розслідування, ні у ході судового розгляду, оскільки вона не вказувала на вчинення щодо неї кримінального правопорушення, передбачено ст. 125 КК України, віднесеного у відповідності до приписів ст. 477 КПК України до проваджень приватного обвинувачення, колегія суддів позбавлена можливості прийти до однозначного висновку про те, що ОСОБА_7 підтримала в суді змінене обвинувачення. Натомість під час заяви державного обвинувача - прокурора ОСОБА_9 про наміри змінити обвинувачення ОСОБА_6 з ч.2 ст. 186 КК України на ст. 125 КК України, вона 05.11.2019 року звернулась до прокурора, а також направила до відома судді ОСОБА_8 заяву, в якій зазначила, що ствердно та категорично повідомляє, що вона як потерпіла, не зверталась з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України. При цьому, послідовно наполягала на притягненні обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 187 КК України.
Отже, наведене вище свідчить про порушення істотних прав, гарантованих потерпілій ОСОБА_7 , відповідно до ст. 56, 340 КПК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що правова позиція щодо неприпустимості спрощення формулювання обвинувачення та відсутності у вироку формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, неодноразово висловлювалась в рішеннях суду касаційної інстанції, зокрема: в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року по справі №5-98км16; в постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі №466/9158/14-к (провадження №51-645 км18); в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року по справі №521/11693/16-к (провадження №51-380 км17).
Допущені районним судом порушення вимог ст. 374 КПК України не можуть бути усунені шляхом зміни вироку, або ухвалення нового вироку апеляційним судом, оскільки відповідно до вироку районного суду, зокрема його мотивувальної частини, не вбачається які обставини, зокрема який обсяг обвинувачення було встановлено судом першої інстанції за результатами судового розгляду.
Крім того, мотивувальна частина вироку районного суду містить сумнівний характер у доведеності вини ОСОБА_6 в інкримінованих йому злочинах, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 186 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ст. 409, 412 КПК України, а тому з урахування усіх порушень, встановлених під час апеляційного розгляду справи, підлягає скасуванню.
Статтями 412, 415 КПК України врегульовано підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, апеляційний суд враховує положення ч.1 ст. 412 КПК України, відповідно до яких істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас, згідно положень п.1 ч.1 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другою статті 412 цього Кодексу.
Згідно п.7 ч.2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
- у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Таким чином, апеляційний суд констатує, що встановлені порушення, які були допущені судом першої інстанції при ухвалені вироку, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9, 409, 412, 415 КПК України, є істотними та такими, що тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Отже, вказані вище обставини перешкоджають і апеляційному суду розглянути подані апеляційні скарги та прийняти законне і обґрунтоване рішення за наслідками розгляду, а тому, на підставі ст.ст.7,9 КПК України, необхідно призначити новий судовий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Доводи потерпілої, викладені у поданій апеляційній скарзі та доповненні до неї, мають стати предметом ретельної перевірки суду першої інстанції при новому судовому розгляді.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 7, 9, 12, 404, 405, 407, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 березня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 186 КК України - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3