іменем України
05 травня 2021 року
м. Харків
справа № 645/7718/19
провадження № 22ц/818/2054/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
імена (найменування) сторін:
позивач - Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2020 року в складі судді Ульяніч І.В.,
03 грудня 2019 року Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2017 року між банком та ОСОБА_1 укладено Договір про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб шляхом підписання відповідачем заяви № 100898945701.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальниця отримала кредит у розмірі 8 695,54 грн зі сплатою 0,01% річних строком на 24 місяці.
Відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 19 листопада 2019 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 575,44 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - у розмірі 4 852,02 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 0,23 грн, заборгованість за комісією - в розмірі 9 375,42 грн, штрафи - в розмірі 4 347,77 грн.
З урахуванням викладеного АТ «ПУМБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 18 575,44 грн.
27 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до АТ «ПУМБ» про визнання кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що кредитний договір не є укладеним, сторони не домовились про всі істотні умови, а сам кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача.
Зазначає, що наданий позивачем Витяг з Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору, з огляду на її мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання другої сторони до запропонованого договору (правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15).
Звертає увагу на те, що в заяві вказаний код « НОМЕР_1 » та рахунок « НОМЕР_2 », а в меморіальному ордері відповідно вказано код «14282829» та рахунок « НОМЕР_3 », що свідчить про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування коштів за кредитним договором ОСОБА_1 .
Вказує, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору не була надана інформація щодо фінансових послуг з боку АТ «ПУМБ», а сам правочин здійснено з використанням нечесної підприємницької практики.
Крім того, в пункті 6 кредитного договору розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості за період з 26 жовтня 2017 року по 25 квітня 2018 року становить 0%, з 26 квітня 2018 року - 5,99%. При цьому цей пункт не містить опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати пункт 6 заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 100898945701 та Договір про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 100898945701 недійсними.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2020 року позов АТ «ПУМБ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за Договором про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 100898945701 від 26 жовтня 2017 року в розмірі 14 227,67 грн, яка складається з заборгованості за: за тілом кредиту у розмірі 4 852,02 грн, за відсотками за користування кредитом у розмірі 0,23 грн, за комісією в розмірі 9 375,42 грн, та 1 921,00 грн судового збору.
Позов АТ «ПУМБ» в іншій частині та зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підписуючи заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 100898945701, ОСОБА_1 погодилась з розміром кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії за обслуговування кредитної заборгованості з 26 квітня 2018 року та схемою повернення рівними платежами щомісячно в розмірі 753,04 грн строком на 24 місяці, що свідчить про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Залишаючи позов АТ «ПУМБ» в частині вирішення спору про стягнення штрафів без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що обов'язок ОСОБА_1 по сплаті таких платежів в заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 100898945701 не передбачений, а Публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 100898945701, розміщена на сайті банку, не може вважатися складовою частиною правочину, укладеного між сторонами.
Залишаючи без задоволення зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності цих вимог.
21 січня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 852,05 грн не узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якої Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатись складовою частиною кредитного договору, а встановлені цими документами відсоткова ставка, пеня та штрафи не можуть бути застосовані при визначенні кредитної заборгованості.
З посиланням на правові позиції, що містяться в постановах Верховного Суду України у справах № 6-1764цс16, № 6-2071цс16, № 666/4957/15-ц, зазначає, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону України про захист прав споживачів. Тому вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за комісією в розмірі 9 375,42 грн є помилковим.
АТ «ПУМБ» рішення суду першої інстанції не оскаржило, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про залишення без задоволення позову АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення штрафів не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що 26 жовтня 2017 року між банком та ОСОБА_1 укладено Договір про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб шляхом підписання відповідачем заяви № 100898945701. За умовами вказаного договору позичальниця отримала кредит у розмірі 8 695,54 грн зі сплатою 0,01% річних строком на 24 місяці.
Відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 19 листопада 2019 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 575,44 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - у розмірі 4 852,02 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 0,23 грн, заборгованість за комісією - в розмірі 9 375,42 грн, штрафи - в розмірі 4 347,77 грн, яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договору про приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, а також заборгованість за комісією.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, як невід'ємну частини спірного договору.
Публічною пропозицією АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті: pumb.ua, що надана позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, у тому числі: пільговий період користування коштами, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом за послуги банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву № 100898945701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних.
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, які надав банк, відповідачка розуміла, ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву № 100898945701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
У заяві № 100898945701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 26 жовтня 2017 року, яку надав суду банк, зазначено процентну ставку в розмірі 0,01 % річних за період з 26 жовтня 2017 року по 25 квітня 2018 року та з 26 квітня 2018 року.
Підписавши заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до положень статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання, а тому твердження про те, що жодних документів, які б підтверджували погодження із нею сплати процентів, вона не підписувала, не відповідає фактичним обставинам справи.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 852,05 грн та відсотками за користування кредитом у розмірі 0,23 грн.
Доводи апеляійної скарги про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування коштів за кредитним договором ОСОБА_1 , оскільки в заяві вказаний код « НОМЕР_1 » та рахунок « НОМЕР_2 », а в меморіальному ордері відповідно вказано код «14282829» та рахунок « НОМЕР_3 », є безпідставними, оскільки цей факт підтверджується пунктом 2 заяви № 100898945701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, згідно з яким сума кредиту становить 8 695,54 грн. Заяву № 100898945701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ОСОБА_1 підписала, будь-яких застережень чи зауважень не заявляла.
Крім того, факт отримання ОСОБА_1 вказаних коштів підтверджується довідкою банку про стан та історію заборгованості та випискою з особового рахунку за період з 26 жовтня 2017 року по 19 листопада 2019 року.
Останній платіж на погашення заборгованості в розмірі 78,59 грн внесено 26 березня 2018 року, що ОСОБА_1 не спростовано.
Разом з тим, задовольняючи позов АТ «ПУМБ» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в розмірі 9 375,42 грн, суд першої інстанції не врахував, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року, справа № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, дійшов висновку, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року, справа № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, дійшов висновку, що умова договору про сплату комісії за користування кредитом є нікчемною.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене, правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в розмірі 9 375,42 грн відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення зустрічного позову, то слід зазначити таке.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За змістом частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.
Законом чітко визначено наслідки надання недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця), і такими наслідками є виникнення права у споживача розірвати договір та вимагати відшкодування збитків, завданих такими неправомірними діями.
Отже, ненадання чи надання неповної інформації про продукцію, товари, послуги не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки договір як правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) - вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Отже, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач у силу положення частини третьої статті 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору не заявляла додаткових вимог або заперечень щодо його умов, не зверталася до банку за додатковими роз'яснення щодо умов договору. Крім того, після укладення кредитного договору тривалий час виконувала його умови, і тільки в січні 2020 року звернулася з зустрічним позовом до АТ «ПУМБ» про визнання договору недійсними. До того ж, така підстава для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним як несправедливості включених до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, ОСОБА_1 необхідно було довести суду несправедливість умов договору, і яким чином оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, проте, ОСОБА_1 такі підстави не були доведені.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати, понесені АТ «ПУМБ», документально підтверджуються - за подачу позовної заяви в розмірі 1 921,00 грн.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 505,53 грн із розрахунку: 18 575,44 грн (позовні вимоги) : 4 852,25 грн (задоволені позовні вимоги) = 3,8; 1 921,00 грн : 3,8.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2020 року
скасувати в частині вирішення спору про стягнення комісії та судового збору та ухвалити в цій частині нову постанову.
Позов Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 9 375,42 грн (дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять грн. 42 коп.) за Договором про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська , буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829) 505,53 грн (п'ятсот п'ять грн 53 коп.) судового збору.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 05 травня 2021 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді Н.П.Пилипачук
О.Ю.Тичкова