Справа № 538/1125/19 Номер провадження 22-ц/814/997/21Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
28 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Лобов О.А., Дорош А.І.,
секретар: Коротун І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року у справі за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України, ДП "Пирятинське лісове господарство" до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТзОВ "Агро Перемога", Лохвицька РДА Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-
У липні 2019 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, який діє в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України, Державного підприємства "Пирятинське лісове господарство" звернувся до Лохвицького районного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
В обгрунтування позову вказував, що Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки, яка включає в себе землі лісового фонду на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області в приватну власність.
Встановлено, що відповідно до розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації № 235 від 03.05.2003 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,81 га, серія № 217825, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 434.
В ході ознайомлення з розпорядженням голови районної державної адміністрації № 235 від 13.05.2003 року "Про затвердження проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ТОВ "Батьківщина", яким посвідчено право власності громадян на земельні частки (паї) Державними актами на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості) згідно списку, встановлено, що прізвище ОСОБА_2 у зазначеному списку власників земельних паїв відсутнє.
Таким чином, вважає, що ОСОБА_2 отримала Державний акт на земельну ділянку та набула права власності на земельну ділянку без будь-яких на те правових підстав, а тому Державний акт серії № 217825 є недійсним.
В подальшому, 14.08.2006 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 183 ВСО № 880112 від 14.02.2006 року ОСОБА_3 виготовив новий Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ПЛ166659, якій було присвоєно кадастровий номер: 5322686200:00:002:0014. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500047.
Після смерті ОСОБА_3 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набула ОСОБА_4 , а після її смерті вказана земельна ділянка перейшла до ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка, яка розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності ОСОБА_1 .
Передача у власність земельної ділянки відбулася з порушенням вимог законодавства, в зв"язку з чим позивач вважає, що Державний акт серії ПЛ № 217825, виданий на ім"я Крят М.П. та Державний акт серії ПЛ № 166659, виданий на ім"я ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави.
Просив суд, визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ №166659, виданий на ім'я ОСОБА_3 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею , договорів оренди землі за №010654500047. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ№127825, виданий на ім'я ОСОБА_2 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №434. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Держави в особі Державного підприємства «Пирятинське лісове господарство земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014, площею 3,81 га, яка знаходиться в адміністративних межах Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області. Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області судові витрати.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року в задоволенні позову Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України, ДП "Пирятинське лісове господарство" до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТзОВ "Агро Перемога", Лохвицька РДА Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.
Стягнуто з Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв"язку з розглядом справи в розмірі 10 000,00 гривень.
Не погодившись з рішенням районного суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач наводить доводи, аналогічні доводам позовної заяви. Звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, та була передана у приватну власність всупереч вимогам закону. Також зазначає, що при вибутті у приватну власність спірної земельної ділянки незаконно змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Представником відповідача надано відзив на апеляційну скаргу, в доводах якого вважає рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом встановлено, що Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки, яка включає в себе землі лісового фонду на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області в приватну власність.
Встановлено, що відповідно до розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації № 235 від 03.05.2003 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,81 га, серія № 217825, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 434.
14.08.2006 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 183 ВСО № 880112 від 14.02.2006 року ОСОБА_3 виготовив новий Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ПЛ166659, якій було присвоєно кадастровий номер: 5322686200:00:002:0014. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500047. Після смерті ОСОБА_3 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набула ОСОБА_4 , а після її смерті вказана земельна ділянка перейшла до ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка, яка розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності ОСОБА_1 .
Вподальшому між власником земельної ділянки ОСОБА_1 та ТОВ "Агро Перемога" укладено договір оренди спірної земельної ділянки з терміном дії договору до 10.04.2023 року, про що 22.05.2015 року внесено відповідні відомості до реєстру.
Звертаючись до суду позивач вказував, що в ході ознайомлення з розпорядженням голови районної державної адміністрації № 235 від 13.05.2003 року "Про затвердження проекту розташування земельних часток (паїв) в межах ТОВ "Батьківщина", яким посвідчено право власності громадян на земельні частки (паї) Державними актами на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства без встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості) згідно списку, що додається, встановлено, що прізвище ОСОБА_2 у зазначеному списку власників земельних паїв відсутнє, а отже це є підставою для витребування спірної земельної ділянки на користь держави.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, що відповідач заволодів спірною земельною ділянкою без відповідної правової підстави.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.
Так, у постанові від 15 вересня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 469/1044/17 викладено правовий висновок щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.
Зокрема зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Підставою набуття права приватної власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності, є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Як вірно встановлено місцевим судом, позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 не була членом ТОВ "Батьківщина" на момент отримання цим товариством державного акта на право колективної власності, а її прізвище не було в списку, що додається до державного акту, тобто не надано доказів, що ОСОБА_2 не мала права на земельну частку (пай).
Розпорядженням Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 243 від 15 травня 2003 року, яке до цього часу є чинним, ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю), її прізвище в списку власників земельних паїв знаходиться під номером НОМЕР_1 (номер земельної ділянки НОМЕР_2 ), тобто підстави для визнання державних актів недійсними відсутні.
Місцевим судом встановлено, що в Державному акті на права власності на земельну ділянку серії 217825 на ім"я ОСОБА_2 помилково було зазначено Розпорядження Лохвицької РДА Полтавської області № 235 від 13 травня 2003 року, але вказана описка не дає підстави вважати державний акт недійсним. На зазначені обставини також звертає увагу відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У доводах позовної заяви та апеляційної скарги позивач посилається на те, що земельна ділянка, що належить відповідачу, має частковий перетин з межами ДП "Пирятинське лісове господарство", в квадраті 11, орієнтовною площею, 0,621 га. При цьому вказує орієнтовний розмір накладення земельних ділянок, без визначення точного розміру накладення. Доказів накладення сформованих земельних ділянок яке б призвело до фактичного зайняття земельної ділянки лісового призначення не надано.
Крім того, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0052912, зареєстрованого 30.12.1995 року в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП "ДОЛЯ" Лохвицького району Полтавської області, ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) розміром 3,72 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташована на території Свиридівської сільської ради Лохвицького району Полтавської області. В подальшому взамін сетрифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0052912, ОСОБА_2 видано Державний акт на парво власності на земельну ділянку площею 3,81га, серія № 217825, відносно земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Згідно договору оренди земельного паю № 332 укладеного ОСОБА_1 з ТОВ "Батьківщина" земельна ділянка ОСОБА_2 складалася виключно з ріллі.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду про те, що позивачем не надано суду переконливих доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322686200:00:002:0014 площею 3,806 га, надана ОСОБА_2 в приватну власність з порушенням чинного законодавства; не доведено факт формування земельної ділянки за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення; не доведено факт перебування земельних ділянок, які частково перетинаються з межами спірної земельної ділянки, у постійному користуванні ДП "Пирятинське лісове господарство".
Крім того, позивачем ані в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не зазначено вид та розмір компенсації або іншого належного відшкодування, що повинно бути надано відповідачу у випадку витребування судом земельної ділянки у відповідача на користь Держави.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, висновки місцевого суду ґрунтуються на законі та встановлених у справі фактичних обставинах, на підставі наданих учасниками справи доказів, яким судом дана відповідна правова оцінка згідно ст. 89 ЦПК України.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області - залишити без задоволення.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: В.М. Триголов
Судді : А.І. Дорош
О.А. Лобов