Провадження № 22-ц/803/3870/21 Справа № 209/2032/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
28 квітня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Деркач Н.М.
суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Піменовій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про виселення зі зняттям з реєстрації, -
У квітні 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, з урахуванням уточнень до позову, до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про виселення зі зняттям з реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, позивач посилається на те, що 03.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNU0GA00001448, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 31 900,00 доларів США грн. у вигляді кредитної лінії, строком до 03.08.2017 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 03.08.2007 року уклали договір іпотеки № DNU0GA00001448, відповідно до якого ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру - загальною площею 52.80 кв.м., житловою площею 30.50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Третя особа ОСОБА_3 не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 15.05.2012 року суд ухвалив рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру - загальною площею 52.80, житловою площею 30.50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк». Вважає, що відповідач ОСОБА_1 , яка на даний час є зареєстрованою та мешкає за вищевказаною адресою підлягає виселенню з квартири. Просив суд виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації - виконавчому орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради та стягнути судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про виселення зі зняттям з реєстрації, відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення у даній справі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNU0GA00001448, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 31900,00 доларів США грн. у вигляді кредитної лінії, строком до 03.08.2017 року, що підтверджується кредитним договором підписаний третьою особою (а.с.5-зворотня - 7).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідачка ОСОБА_2 03.08.2007 року уклали договір іпотеки № DNU0GA00001448, відповідно до якого відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру - загальною площею 52.80 кв.м., житловою площею 30.50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.7-зворотня - 9).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 у розмірі 59321,16 Доларів США за кредитним договором № DNUOGA00001448 від 03 серпня 2007 року звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру загальною площею 52.80 кв.м., жилою площею 30,5 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - яка належить ОСОБА_2 , - шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, здійснення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (а.с 9-зворотня - 10).
Відповідно до договору дарування квартири серії ВСР №979433 від 01.04.2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 передали безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .(а.с.134)
Згідно довідки про склад сімї №1/17414 від 12.08.2019 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_3 - квартиронаймач, ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_2 - дружина.(а.с.135)
Згідно відповідей отриманих судом 25.11.2019 року на запити за відомостями відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Дніпропетровській області, за адресою: АДРЕСА_1 , значиться зареєстрованою відповідач ОСОБА_1 ; за адресою: АДРЕСА_3 , значиться зареєстрованою третя особа ОСОБА_2 .(а.с.167,168).
13.02.2014 АТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідачів направлено повідомлення згідно якої банк вимагав від відповідачів з усіма членами сім'ї та іншими мешканцями протягом 30 днів з моменту отримання даної претензії, добровільного звільнення зазначеного приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку(а.с.11-зворотня-12).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка відповідачем ОСОБА_2 передана в іпотеку, не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, оскільки позивачем не доведено протилежне. Так, квартира з якої позивач просить виселити відповідача ОСОБА_1 була придбана до укладення кредитного договору, за яким виникли зобов'язання відповідачів, про що свідчать відомості довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, умови іпотечного договору від 03.08.2007 року, та умови кредитного договору №DNU0GA00001448 від 03.08.2007 року. Зазначав, що відсутні підстави вважати, що вказана квартира придбана на кредитні кошти.
Саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселені, а не факт наявності у них іншого житла.
Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Крім того, вірно зазначив, що зняття з реєстрації місця проживання відповідача є похідною вимогою від основної та може бути здійснено на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а його відсутність унеможливлює таке зняття.
Доводи апеляційної скарги банку про те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права щодо виселення громадян з іпотечного майна та не врахував практику та роз'яснення судів вищих інстанцій, є необґрунтованими, з огляду на наступне.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до висновків про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладених у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Апеляційний суд погоджується з мотивами застосування норм права судом першої інстанції.
Так, відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1019цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1982цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 303/1590/15-ц.
Посилання апеляційної скарги банку на те, що саме на державу покладено обов'язок надання житла відповідно до Закону, який не встановлює пряму залежність виселення від надання іншого постійного жилого приміщення, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Твердження апеляційної скарги про те, що ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР регулює питання користування лише приміщеннями державного і громадського житлового фонду, а не приватного житла, яким є спірна квартира, є також безпідставними, оскільки відповідно до правової позиції викладеної у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, зазначено, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Крім того, відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко