05 травня 2021 року
м. Київ
справа № 826/16554/16
адміністративне провадження № К/9901/15349/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року в справі №826/16554/16 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Генеральної прокуратури України В. Сеник щодо ненадання інформації на адвокатські запити від 17.06.2016 №5-АЗ/2016, від 20.07.2016 №9-АЗ/2016, від 08.09.2016 №16-АЗ/2016;
- зобов'язати уповноважену особу Генеральної прокуратури України у строк не пізніше п'яти днів із дня набрання постанови законної сили надати відповідь на адвокатський запит від 08.09.2016 №16-АЗ/2016.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Генеральної прокуратури В. Сеник щодо ненадання інформації на адвокатські запити від 17.06.2016 №5-АЗ/2016, від 20.07.2016 №9-АЗ/2016, від 08.09.2016 №16-АЗ/2016;
- зобов'язано Офіс Генерального прокурора у строк не пізніше п'яти днів з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили надати повну та вичерпну інформацію на адвокатський запит Захарова А.В. від 08.09.2016 №16-АЗ/2016.
26 квітня 2021 року до Суду надіслано касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року в справі №826/16554/16.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням засадничих, раніше ґрунтовно недосліджуваних питань права, відповідь суду касаційної інстанції на які мала б надати уніфікованого тлумачення та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола суб'єктів правовідносин.
Твердження скаржника, що справа становить значний суспільний інтерес, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Не підтвердженим є те, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають особливості, характерні винятково для особи, яка подає касаційну скаргу.
Наведені скаржником у касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень скаржником зазначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року (справа №826/2106/17).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки скаржник, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не обґрунтував випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 248, 257, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року в справі №826/16554/16.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко