ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" травня 2021 р. справа № 300/1442/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романишин Д.М., звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 відповідно до змісту якого просить: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019; зобов'язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019; визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати індексації грошового забезпечення; зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Ухвалою суду від 01.07.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем усунуто.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч вимогам ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст.ст.14, 16-2, 17-19 Закону України “Про відпустки”, п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” протиправно при звільненні позивача з військової служби в запас Збройних Сил України не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Процесуальні строки в цій справі продовжені в силу дії пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
У період з 17.08.2020 по 29.09.2020, 08.02.2021 по 10.03.2021 головуючий суддя у справі перебувала у відпустці та на листку непрацездатності.
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 звільнена наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 липня 2019 року №16-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу та направлена для зарахування на військовий облік до Коломийського ОМВК Івано-Франківської області. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №169 від 30.07.2019 з 30 липня 2019 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 9).
ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.03.2019 (а.с.6).
Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на звернення позивача, листом 350/493/543пс від 03.03.2020 повідомила позивача, що здійснює видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, а нарахування сум індексації здійснює лише в межах кошторису передбаченого на ці цілі. Зазначено, що військова частина є бюджетною організацією, яка підпорядкована Міністерству оборони України та як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Також проінформовано, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалась. Вказано, що відповідач керується роз'ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/1485 від 23.03.2018 року та роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року №10685/14-15/10, від 09.06.2016 за №252/10/136-16, від 08.08.2017 №78/0/66-17, та немає змоги виплати індексацію грошового забезпечення за минулі періоди (а.с.11).
Окрім цього, Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на заяву ОСОБА_1 за вх.№619 від 20.05.2020, листом від 20.05.2020 №350/493/544пс повідомила про те, що вказівок виплатити компенсацію за додаткову відпустку учаснику бойових дій на момент звільнення позивача (30.07.2019) не було, оскільки роз'яснення щодо компенсації надійшло 10.10.2019. Виплатити компенсацію за відпустку за 2019 рік немає можливості з тих підстав, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 на теперішній час (а.с.20).
Одночасно із наданням вказаних відповідей Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі також - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно із статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі також - Закон №2017-III) встановлена державна гарантія, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії, згідно статті 19 Закону №2017-III, є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону №2017-III).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі також - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина 6 статті 5 Закону №1282-XII).
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі також - Порядок №1078).
Правила поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (тут і надалі в редакції, чинній на час спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
У відповідності до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Індексація грошового забезпечення є законодавчо визначеним обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Водночас, пунктом 6 Порядку №1078 не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалася та не виплачувалася.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на зміст та обсяг права позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.
Чинними у спірному періоді нормативно-правовими актами не ставиться право особи на отримання індексації її доходу у залежність від наявності (відсутності) коштів у роботодавця. Будь-які доручення, листи, роз'яснення не можуть скасовувати дію норм чинного законодавства. Тобто посилання відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, не заслуговують на увагу, оскільки вказані документи не є нормативно-правовими актами. Натомість Військова частина НОМЕР_1 зобов'язана діяти відповідно до закону.
Невиконання обов'язку з нарахування та виплати індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, свідчить про недотримання вимог закону. При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, обставини відсутності бюджетного фінансування не звільняють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Стосовно вимоги позивача зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Судом встановлено, що при проведенні розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019.
Отже, враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов до висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватись компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Окрім цього, за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, а отже право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Так, частиною 4 статті 159 КАС України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надано, відтак, розподіл судових витрат згідно статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а також грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 липня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 липня 2019.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ),
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.