27 квітня 2021 року Справа № 160/12717/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
за участі секретаря судового засідання: Нагрій Д.О.,
представника позивача: Цибаня Р.Ю.,
представника відповідача: Грановського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі питання про залишення без розгляду позовної заяви у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, -
07.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул.. Троїцька, 20а, код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 липня 2020 року по 28 серпня 2020 року в сумі 23269,95 (двадцять три тисячі двісті шістдесят дев'ять ) гривень 95 копійок.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви, в якій чітко визначити за який саме період часу позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23269,95грн., а також копій цієї уточненої позовної заяви відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.
На виконання вимог ухвали суду від 15 жовтня 2020 року позивачем 23.10.2020р. подано до суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул.. Троїцька, 20а, код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 червня 2020 року по 30 липня 2020 року в сумі 23269,95грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області в порушення приписів ст.116 КЗпП України не здійснило виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 63595,43грн. в день звільнення позивача зі служби в Національній поліції України - 15.06.2020р., а виплатило її лише 30.07.2020р., що підтверджується випискою про надходження грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та листом ГУ НП в Дніпропетровській області від 22.09.2020р. №1/Ш-6111/103/05-2020, а тому відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідач має сплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 червня 2020 року по 30 липня 2020 року в сумі 23269,95грн., розмір якого позивачем обчислено виходячи із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/12717/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 30.11.2020 року за наявними у справі матеріалами у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду, витребувано у Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області: докази проведення своєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні; інформацію та докази на її підтвердження відносно того, коли саме виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористану відпустку.
17 грудня 2020 року від представника відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву та документи, витребувані ухвалою суду від 28.10.2020 року.
У відзиві ГУ НП в Дніпропетровській області пред'явлений позов не визнало просило відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі, посилаючись на те, що ч.2 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ не встановлено строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, тому, виплачуючи позивачеві таку допомогу не у день звільнення, а 30.07.2020р., ГУ НП в Дніпропетровській області не порушувало прав позивача. Також відповідач зазначав, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється Національною поліцією України, а не відповідною установою, в даному випадку ГУ НП в Дніпропетровській області, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення саме з ГУ НП в Дніпропетровській області на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню. Крім цього, відповідач просив суд врахувати, що ГУ НП в Дніпропетровській області є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок Державного бюджету, а тому для виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби Управлінням фінансового забезпечення та фінансового обліку ГУ НП в Дніпропетровській області затребувано з Національної поліції України додаткові кошти, а, отже, відповідачем здійснено всі необхідні дії для своєчасної виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Також відповідач вказував не помилковість здійснення позивачем розрахунку середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.
22 грудня 2020 року від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив,в якій позивачем викладено позицію аналогічну висловленій у позовній заяві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року вирішено перейти до розгляду адміністративної справи №160/12717/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 27 січня 2021 року об 16:00 год.
Позивач в підготовче судове засідання 27.01.2021р. не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, проте 27.01.2021 року до канцелярії суду від неї надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача в підготовче судове засідання 27.01.2021р. не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Підготовче судове засідання в справі №160/12717/20 відкладено на 24 лютого 2021 року о 15:00 год.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання Молоданова М.Ю. від 24 лютого 2021 року №201 справа №160/12717/20 знята з розгляду 24 лютого 2021 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Турової Олені Михайлівні.
При цьому, відповідно до довідки начальника відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року №41 суддя Турова Олена Михайлівна з 08.02.2021р. по 26.02.2021р., включно, була тимчасово непрацездатна, а з 01.03.2021р. по 05.03.2021р., включно, - перебувала у щорічній відпустці.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 року продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №160/12512/20 до 31 березня 2021 року.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 31 березня 2021 року о 10:00год.
Позивач в підготовче судове засідання 31.03.2021р. не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Представник відповідача в підготовче судове засідання 31.03.2021р. також не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/12717/20 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 27 квітня 2021 року об 11:00год.
У судовому засіданні 27.04.2021р. судом поставлено на вирішення питання щодо залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 через пропуск позивачем строку звернення до суду.
Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2020р. заперечував проти залишення позовної заяви без розгляду, посилаючись на те, що про порушення своїх прав відповідачем позивач дізналася лише з листа ГУ НП в Дніпропетровській області від 22.09.2020р. №1/Ш-6111/103/05-2020, яким підтверджено, що одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби ОСОБА_1 виплачено саме 30.07.2020р., а до цього позивачеві не було відомо чи це остаточний розрахунок проведено 30.07.2020р., чи ні, а, отже, зважаючи на дату звернення позивача з цим позовом до суду - 07.10.2020р., встановлений ст.122 КАС України строк звернення до суду не пропущено.
Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2020р. просив суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, посилаючись на те, що позивача звільнено зі служби в Національній поліції України 15.06.2020р., при цьому у червні 2020 року ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення за червень 2020 року і невиплаченою при звільненні залишилися саме одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, тому, отримавши кошти у сумі 63595,43грн. 30.07.2020р. від ГУ НП в Дніпропетровській області, позивач чітко повинна була розуміти, що це саме кошти на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби і інші виплати від відповідача надходити не повинні. Таким чином, на думку представника відповідача, поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено, а тому його позовна заява має бути залишена без розгляду.
Заслухавши думку представників сторін відносно питання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 через пропуск позивачем строку звернення до суду, дослідивши матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють це питання, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Судом встановлено, що наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 15.06.2020р. №154о/с капітана поліції ОСОБА_1 (0048955), начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Павлоградського відділу поліції, звільнено зі служби за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 15.06.2020р.
Згідно зіст.116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП Українипередбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст.94,116,117 КЗпП Україниі ст.1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці'середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбаченаст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст.116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Судом також встановлено, що при звільненні позивача зі служби в поліції (15.06.2020р.) відповідач не виплатив ОСОБА_1 належні суми коштів одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, позаяк така грошова допомога була виплачена позивачеві лише 30.07.2020р., що підтверджується випискою про надходження грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 05.10.2020р. № НОМЕР_1 та листом ГУ НП в Дніпропетровській області від 22.09.2020р. №1/Ш-6111/103/05-2020, у зв'язку із чим позивач 07.10.2020р. (відповідно до поштового штемпеля на конверті, в якому позов направлено до суду) звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ГУ НП в Дніпропетровській області відповідно до статті 117 КЗпП України середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 16 червня 2020 року по 30 липня 2020 року в сумі 23269,95грн.
Отже, спірні правовідносини, які склались у цій справі, стосуються несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні, а відтак є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України.
Таким чином, спірним питанням у цій справі є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із невиплатою позивачеві у день звільнення зі служби в поліції всіх належних йому сум.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
За такого правового врегулювання, суд доходить висновку щодо обмеження права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, оскільки такий висновок ґрунтується на застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2021р. у справі №460/4872/20 (провадження №К/9901/2053/21).
При цьому, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що в аспекті спірних правовідносин слід дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України, якими передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні, суд зазначає, що позивача звільнено із служби в Національній поліції України 15 червня 2020 року, а остаточний розрахунок з позивачем проведено 30 липня 2020 року, що підтверджується випискою про надходження грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 05.10.2020р. №KLIQ5J42OF4A6O2A та листом ГУ НП в Дніпропетровській області від 22.09.2020р. №1/Ш-6111/103/05-2020, а також цей факт визнається позивачем.
Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем є 30 липня 2020 року, і саме з цього дня необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивач до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся лише 07 жовтня 2020 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, в якому позов направлено до суду, тобто з пропуском встановленого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (30 липня 2020 року).
З заявою про поновлення строку на звернення до суду позивач не звертався.
За змістом приписів ч.ч.1-3 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вказаній нормі кореспондують приписи п.8 ч.1 ст.240 КАС України, якою встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Разом з цим, ч.1 ст.121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.
Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
З урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Як зазначено вище, позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин такого пропуску не надано.
Посилання представника позивача у судовому засіданні на те, що про порушення своїх прав відповідачем позивач дізналася лише з листа ГУ НП в Дніпропетровській області від 22.09.2020р. №1/Ш-6111/103/05-2020, яким підтверджено, що одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби ОСОБА_1 виплачено саме 30.07.2020р., а до цього позивачеві не було відомо чи це остаточний розрахунок проведено 30.07.2020р., чи ні, а, отже, зважаючи на дату звернення позивача з цим позовом до суду - 07.10.2020р., встановлений ст.122 КАС України строк звернення до суду не пропущено, суд вважає безпідставними, оскільки судом встановлено та безпосередньо самим представником позивача у судовому засіданні визнано, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за червень 2020 року виплачено останній, хоч і з затримкою, проте у червні 2020 року, тобто до 30.07.2020р. (дня проведення фактичного остаточного розрахунку), а отже, невиплаченою залишилася саме одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, тому, отримавши кошти у сумі 63595,43грн. 30.07.2020р. від ГУ НП в Дніпропетровській області, позивач чітко повинна була розуміти, що це саме кошти на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби і інші виплати від відповідача надходити не повинні, тобто це є фактичним остаточним розрахунком.
За наведених обставин, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.
Таким чином, встановивши, що позовна заява про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні подана позивачем до суду після спливу місячного строку звернення до суду, та без заявлення позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, суд дійшов висновку про залишення цієї позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали виготовлено 05.05.2021р.
Суддя: О.М. Турова