22 березня 2021 року Справа № 160/2492/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
19.02.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14350,76 (чотирнадцять тисяч триста п'ятдесят гривень 76 копійок).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 07.11.2015 по 29.01.2021 ОСОБА_1 працював спеціалістом відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Наказом ГУНП в Донецькій області від 29.01.2021 №85 о/с позивача було звільнено за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ст. 38 Кодексу законів про працю України. Цим же наказом вказано про наявність у останнього невикористаної відпустку за період роботи у кількості 28 календарних днів. Виплата заробітної плати, яка була нарахована за січень 2021 була проведена у день звільнення, однак в цей день не була виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відбулась 12.02.2021, тобто із затримкою. Позивач у позовній заяві посилається на постанову від 06.12.2017 по справі №6-631цс17 Верховного Суду, постанову від 23.01.2018 по справі №61-992св17 та в постанові від 04.05.2018 по справі №808/858/16, відповідно до якої компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати звільненого працівника та повинна виплачуватись у день звільнення працівника.
Отже, у зв'язку з наведеним не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Позивачем розраховано середньоденну заробітну плату за 2 місяці , а саме січень 2021 та жовтень 2020, як місяці, в яких позивач працював усі робочі дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата за ці 2 місяці склала -1025,05 грн. (27789,38+14237,85 =42027,23:41=1025,05), тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 14350,76 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Так відповідачем не заперечується той фак, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку , із відрахуванням обов'язкових платежів і зборів у сумі 10607,95 грн. - 10.02.2021. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14350,76 грн. зазначено наступне.
Календарними місяцями, що передували звільненню ОСОБА_1 , є листопад та грудень 2020 року.
Відповідно до довідки УФЗБО ГУНП в Донецькій області від 12.03.2021 №296 заробітна плата ОСОБА_1 за листопад 2020 року була нарахована в сумі 12 987, 86 грн. (за 18 робочих днів) та грудень 2020 року - в сумі 9707,63 грн. (за 15 робочих днів).
Таким чином, сумарна кількість відпрацьованих позивачем днів за листопад і грудень 2020 року складає 33 дні.
Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 687,74 грн. (із розрахунку - 12987,86 грн. +9707,63 грн./33 робочі дні).
Як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_1 просить суд стягнути на його користь за затримку розрахунку при звільненні з 29 січня 2021 року по 12 лютого 2021 року (за 14 робочих днів) в сумі 14 350,76 грн.
Однак, фактична кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 29 січня 2021 року по 12 лютого 2021 року становить 10 робочих днів.
Більш того, проведений ОСОБА_1 розрахунок середньоденної заробітної плати із сум заробітної плати за січень 2021 року (14237,85 грн.) та жовтень 2020 року (27789,38 грн.), до суми якої ввійшла одноразової виплати -матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань) здійснено всупереч законодавству.
Таким чином, неврахування позивачем норм законодавства, призвело до безпідставного обчислення ним розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідачем також зазначено, що після отримання фінансування з державного бюджету України ГУНП в Донецькій області 28.01.2021 здійснено ОСОБА_1 виплату заробітної плати за січень, що виключило можливість у цей же день виплатити компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, оскільки днем звільнення було 29.01.2021. При відповідному фінансуванні 12.02.2021 на особовий картковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» перерахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 10607,95 грн. Кількість днів затримки -10 робочих днів склалась через відсутність належного фінансування державної установи.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в яких позивач зазначив, що посилання відповідача на відсутність належного фінансування є безпідставним, оскільки нарахування та виплата заробітної плати за січень 2021 та попередні місяці вчинялась без порушення законодавства про оплату праці.
13.04.2021 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відзив, в яких підтримав позицію викладену у відзиві на позов.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено матеріалами справи підтверджено, що згідно до витягу з Наказу Національної поліції України Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.01.2021 №85 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 - спеціаліста відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 29.01.2021 звільнено за п.1 ст. 86 закону України «Про державну службу» (за власним бажанням) та ст. 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням).
Також з витягу Наказу Національної поліції України Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.01.2021 №85 о/с (по особовому складу) вбачається, що у позивача наявні дні за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час за період з 07.11.2017 до 06.11.2018 у кількості 02 календарних днів, з 07.11.2018 до 06.11.2019 у кількості 01 календарний день, з 07.11.2019 до 07.11.2020 у кількості 17 календарних днів, з 07.11.2020 до 29.01.2021 у кількості 08 календарних днів.
Згідно довідки про доходи, яка видана ГУ НП в Донецькій області від 02.02.2021 про те, що з 07.11.2015 по 29.01.2021 працював в ГУНП в Донецькій області за січень 2021 нараховано заробітну плату в сумі 14237,85 грн., сплачені аліменти 3869,60 грн.
Тобто позивачу нараховано та виплачено заробітну плату за січень 2021 в сумі 14237,85 грн.
Однак, при звільненні (29.01.2021) не було виплачену компенсацію за невикористані календарні дні відпустки. Виплата компенсації відбулася 12.02.2021.
Позивач звернувся до суду оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні здійснено із затримкою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою встановлення передбаченої нормами ст.117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Так, суд враховує, що позивача згідно витягу з Наказу №85 о/с від 29.01.2021 звільнено за п. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (за власним бажанням) та ст. 38 Кодексу Законів про працю України звільнено з посади спеціаліста відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 29 січня 2021.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 12.02.2021.
Отже, період затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні охоплюється 29.01.2021 по 12.02.2021, що становить 10 календарних днів.
При цьому, суд вважає, що період затримки у виплаті грошового забезпечення при звільненні позивача зі служби в поліції повинен розраховуватись в робочих днях, а не в календарних, як зазначає позивач, що також узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 13.06.2018 року у справі №805/79/16-а.
Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.
Відтак, за наведених обставин, позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України, має бути виплачений середній заробіток за час затримки повного розрахунку.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, з 29.01.2021 по 12.02.2021 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем суду не надано.
Таким чином, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а понесені позивачем судові витрати в розмірі 454 грн. підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст.77-78, 90, 139, 241-246, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, з 29.01.2021 по 12.02.2021 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) судові витрати у розмірі 454 грн. відповідно до квитанції №11від 15.02.2021, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко