22 квітня 2021 року Справа № 160/247/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши в письмовому провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4», третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.01.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» (далі - відповідач), третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.03.2021 року, просить:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день звільнення (19.04.2017) компенсації за неотримане речове майно;
- визнати протиправними дії (бездіяльність) державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день звільнення (19.04.2017) грошового забезпечення за останній робочий день перебування на службі - 19.04.2017;
- зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надати суду та позивачу довідку про розмір компенсації за раніше неотримане речове майно при звільненні, з метою визначення розміру вказаної компенсації для її стягнення на мою користь з державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)»;
- зобов'язати державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» надати суду та позивачу витяг з наказу про надання щорічної чергової відпустки за квітень 2017 року, копії рапорту про надання щорічної відпустки, копії рапорту про звільнення з ДКВС, з метою підтвердження факту не узгодження позивача з керівництвом державної установи «ДУВП (№4)» точної дати звільнення та встановлення дати початку й закінчення строку чергової відпустки за 2017 рік, як доказу неможливості звільнення на законних підставах під час перебування у відпустці та безпідставного визначення 19.04.2017 днем відпустки в табелі обліку робочого часу;
- стягнути з державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно;
- визнати протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні в частині невиплати в день звільнення грошового забезпечення за 6 календарних днів та стягнення на користь позивача недоплаченої суми грошового забезпечення за 6 календарних днів.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що в період часу з 29.03.2012 року по 19.04.2017 року, позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, звільнившись з посади начальника відділу режиму і охорони державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4». Наказом державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 18.04.2017 року за номером 103/ОС-17 «Про особовий склад», позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 19.04.2017 року. При звільненні, 19.04.2017 року державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» з позивачем не було проведено повного розрахунку - позивачу не було здійснено виплат грошової компенсації за не отримане речове майно особистого користування відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України» та п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», та до теперішнього часу вказану компенсацію позивач не отримав. Позивач вважає, що дії (бездіяльність) посадових осіб державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, в частині невиплати грошової компенсації за належні до видачі предметі речового майна є протиправними, а невиплата грошової компенсації в зв'язку з відсутністю рапорту про виплату грошової компенсації є необґрунтованою. Позивачем, також, зазначено, що при вивченні отриманих від державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» копій документів, а саме графіку робочого часу за квітень 2017 року, позивачем було виявлено, що державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні, також, у зв'язку з невиплатою суми грошового забезпечення за 1 робочий день. Несвоєчасна виплата належних працівнику сум при звільненні обумовлює виплату грошової компенсації за затримку проведення остаточного розрахунку. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
22.02.2021 року представником Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України подані письмові пояснення, в яких зазначено, що довідка, яку просить видати позивач «про розмір компенсації за раніше неотримане речове майно при звільненні» не передбачена чинним законодавством. Відповідно до Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578, довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна видається за умови, коли особа під час звільнення виявила бажання на виплату грошової компенсації. Тобто, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, під час звільнення зі служби виплачується не автоматично, а лише в тому разі коли особа виявить бажання отримати саме таку компенсацію, а не речове майно особистого користування. У своїй позовній заяві Позивач не заперечує той факт, що при звільненні він не виявив бажання отримати саме компенсацію за речове майно та із відповідними клопотаннями не звертався. Позивач почав звертатись з клопотаннями щодо виплати компенсації за речове майно, коли він вже не перебував у трудових відносинах із державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» як це вимагають норми ст.94 КЗпП України, ст.1, 2, 12 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Таким чином, на думку третьої особи, позивач не набув право на грошову компенсацію за речове майно.
25.02.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що при звільненні позивачеві були виплачені всі суми, що підлягають сплаті, в тому числі грошове забезпечення. В даному випадку ОСОБА_1 був звільнений 19.04.2017 року. До ДУ «ДУВП (№4» Міссон Д.В. із заявою про виплату грошової компенсації за належні йому до видачі предмети речового майна не звертався. Звернення ОСОБА_1 від 28.11.2020 року, на думку відповідача, не є належним документом, на підставі якого відповідна грошова компенсація може бути виплачена в розумінні п.60 Порядку №578, а також зазначене звернення не містить відомостей про розмір грошової компенсації, в той час як відповідач не наділений повноваженнями із визначенням такого розміру, що унеможливлює виплату грошової компенсації на підставі такого звернення. Наведені обставини спростовують доводи позивача про протиправну невиплату йому відповідачем грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна під час здійснення розрахунку при звільненні. В період часу з моменту звільнення ОСОБА_1 зі служби в державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та по теперішній час відповідачем не отримувались бюджетні асигнування на закупівлю речового майна та/або виплату грошової компенсації за нього, що унеможливлює здійснення виплати грошової компенсації позивачу та свідчить про відсутність вини відповідача у такій невиплаті. Оскільки права позивача на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не були порушені, стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим.
01.03.2021 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.
01.03.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що надані відповідачем разом з відзивом на позовну заяву належним чином завірені копії документів (рапорту ОСОБА_1 про надання відпустки у 2017 році, витягу з наказу №12/ОС/ВП-17 від 01.03.2017 «Про особовий склад» з зазначеням терміну моєї відпустки у 2017 році з 06.03.2017 по 18.04.2017, рапорту про звільнення ОСОБА_1 з ДКВС та витягу з наказу №103/00-17 від 18.04.2017 з відомостями про дату звільнення ОСОБА_1 зі служби 19.04.2017) повністю підтверджують наведені позивачем в позовній заяві факти й обставини про невиплату відповідачем грошового забезпечення за 1 календарний день 19.04.2017, безпідставно зазначений в графіку обліку робочого часу за квітень 2017 року як дня відпустки, та обґрунтовують протиправність не проведення відповідачем повного розрахунку зі мною при звільненні в цій частині та відповідну похідну від позовної вимоги визнати їх дії протиправними, позовну вимогу в частині застосування до роботодавця в цьому випадку відповідальності згідно ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України. Окрім того, на думку позивача, зазначені з цієї підстави, тобто факту невиплати позивачу грошового забезпечення за 1 календарний день (19.04.2017) та відповідної підстави для стягнення середнього заробітку через не проведення повного розрахунку при звільненні в цій частині, мої позовні вимоги в справі № 160/247/21 взагалі не прокоментовані відповідачем у відзиві на позовну заяву. Зазначені відповідачем у відзиві (лист №2 ) твердження про «неможливість виплати мені грошового забезпечення за належні до видачі предмети речового майна» з посиланням на ч.1,2,5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005, п. 2,9,23,27,60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №578 від 14.08.2013 (далі Порядок №578) з наданням правової оцінки грошовій компенсації за неотримане речове майно, як «право особи рядового чи начальницького складу», реалізація якого пов'язується виключно бажанням цієї особи визначитись з способом отримання цієї компенсації у натуральній чи грошовій формі», є помилковим.
03.03.2021 року відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких вказано, що ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення за квітень 2017 року за 19 днів, тобто за 19.04.2017 року - останній робочий день включно. Відповідачем повторно зазначено про відсутність звернення позивача аз заявою про виплату йому компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 року подальший розгляд адміністративної справи № 160/247/21 за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4», третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.04.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та надано строк для усунення недоліків.
22.03.2021 року позивачем подано заяву про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, в якій позивач просить:
- змінити підстави позову щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні в частині невиплати в день звільнення грошового забезпечення за 6 календарних днів через протиправне стягнення з позивача відповідачем при звільненні необґрунтовано нарахованого розміру суми компенсації за надмірно використану чергову відпустку в 2017 році;
- збільшити позовні вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні в частині невиплати в день звільнення грошового забезпечення за 6 календарних днів та стягнення на користь позивача недоплаченої суми грошового забезпечення за 6 календарних днів.
23.03.2021 року позивачем подано заяву про усунення недоліків позову.
В підготовче засідання, призначене на 08.04.2021 року, представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 року вирішено продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4», третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду на Закрити підготовче провадження в адміністративній справі № 160/247/21 та розпочати розгляд справи по суті. Призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 22.04.2021 року.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив насткпне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .
В період часу з 29.03.2012 року по 19.04.2017 року позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, звільнившись з посади начальника відділу режиму і охорони державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» 19.04.2017 року.
Наказом державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 18.04.2017 року за номером 103/ОС-17 «Про особовий склад» позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 19.04.2017 року.
Як стверджує позивач, при звільненні 19.04.2017 року державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» з позивачем не було проведено повного розрахунку - позивачу не було здійснено виплат грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування.
28.11.2020 року позивач звернувся до начальника державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» із заявою, в якій просив:
- повідомити в письмовій формі та у визначені строки згідно з ст. 18, 20 Закону України «Про звернення громадян» відомості про наявність або відсутність, та розмір заборгованості у ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» перед позивачем щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна;
- при наявності заборгованості щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та можливості здійснити остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, просив виплатити належну йому компенсацію на платіжну картку в КБ Приватбанк;
- в разі неможливості вирішення питання про виплату позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна просив в письмовій формі поінформувати у визначені строки про причини відмови чи неможливості здійснення виплати та долучити до відповіді завірені відбитком печатки установи та підписом уповноваженої особи установи наступні, зареєстровані в установленому порядку документи: витяг з наказу про моє звільнення з ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» № 103/ОС-17 від 18.04.2017; довідка про розмір грошової компенсації за належні мені до видачі предмети речового майна відповідно до облікових записів установи; довідка про розмір отриманих мною в державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» доходів за останні 12 місяців перед звільненням; витяг з наказу ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» про надання мені щорічної чергової відпустки у 2017 році; табель обліку мого робочого часу за квітень 2017 року;
- у відповіді за результатами звернення також просив зазначити: чи інформувало керівництво ДУ «Дніпровська УВП (№4)» при його звільненні про належні мені до виплати грошові суми для проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні в письмовій формі, з долученням (в разі наявності) завіреної належним чином копії такого письмового повідомлення та підтвердженням (відміткою) про його отримання позивачем особисто; чи перебував позивач в день звільнення (19.04.2017) на роботі.
15.12.2020 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України надано відповідь, оформлену листом №4/3-1796-20/М-1668, в якій зазначено, що відповідно до інформації, наданої державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», під час звільнення позивач не виявив бажання отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно, а саме не подав відповідний рапорт. У зв'язку з цим зазначено про втрату права на отримання грошової компенсації.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день звільнення компенсації за неотримане речове майно і невиплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон №2713-IV).
Статтею 1 Закону № №2713-IV визначено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з ст. 4 Закону № №2713-IV, діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення.
Непередбачене законодавством обмеження прав і свобод людини та громадянина неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частин 4, 5 Закону №2713-IV особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (частина 1 статті 23 Закону №2713-IV).
Частиною 2 статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст. 24 Закону №2713-IV, фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Статтею 25 Закону №2713-IV визначено, що забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначено Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 (далі - Порядок №578).
Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах, що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до пункту 5 Порядку речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у навчальних закладах Державної кримінально-виконавчої служби.
Згідно з пунктом 22 Порядку особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Відповідно до положень пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.
Пунктом 27 Порядку №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку №578).
Відтак, враховуючи положення вищенаведених правових норм, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України гарантується грошова компенсація за не отримане речове майно у разі звільнення зі служби. Зазначені гарантії реалізуються на підставі заяви, наказу керівника та довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої передбачена додатком до Порядку №578.
В зв'язку з вищенаведеним, суд зробив висновок, що у позивача на момент звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за не отримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
Вказане право позивач міг реалізувати шляхом звернення з відповідною заявою, проте, як встановлено судом, позивач не звертався з вимогою про виплату компенсації за неотримане речове майно. Докази протилежного відсутні.
Зі змісту заяви позивача від 28.11.2020 року не встановлено, що він звертався саме за виплатою грошової компенсації, вимоги заяви свідчать про звернення стосовно надання інформації про виплату чи невиплату грошової компенсації.
Оскільки, волевиявлення позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно під час звільнення було відсутнє, то і відсутня вина відповідача за невиплату грошової компенсації, а тому позовна вимоги про визнання протиправними дії (бездіяльність) державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не проведення повного розрахунку про звільненні - невиплату в день звільнення (19.04.2017) компенсації за неотримане речове майно, не підлягає задоволенню судом.
Як наслідок, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на користь позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надати суду та позивачу довідку про розмір компенсації за раніше неотримане речове майно при звільненні, з метою визначення розміру вказаної компенсації для її стягнення на мою користь з державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, пунктом 27 Порядку №578 передбачено, що під час звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Згідно з пунктом 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Таким чином, наведеними нормами чітко передбачено, що отримання грошової компенсації за речове майно є правом особи рядового або начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а не його обов'язком, тобто особа на власний розсуд вирішує чи бажає вона отримати грошову компенсацію речового майна чи хоче таке речове майно у натуральній формі.
При цьому, якщо особа бажає скористатися своїм правом на отримання грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, то остання виплачуються на підставі відповідної довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений 19.04.2017 року, до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» із заявою про виплату грошової компенсації за належні йому до видачі предмети речового майна станом на момент підписання наказу про звільнення не звертався.
Пунктом 27 Порядку №578 передбачено, що під час звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може виплачуватись грошова компенсація за неотримане речове майно.
Отже, законодавець пов'язує можливість подання заяви, отримання відповідної довідки та, як наслідок, компенсації станом на момент звільнення зі служби.
Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою про видачу довідки після спливу трьох років з моменту звільнення зі служби.
Суд зазначає, що нормами Порядку №578 не встановлено право позивача на отримання та обов'язок відповідача щодо складання та видачі довідки про розмір компенсації за раніше неотримане речове майно при звільненні, відтак, суд не вправі за відсутності правової норми, якою було б передбачено відповідне право, зобов'язувати відповідача вчинити дії поза межами законодавчого регулювання.
Отже, позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню судом.
Стосовно позовної вимоги про визнати протиправними дії (бездіяльність) державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день звільнення (19.04.2017 року) грошового забезпечення за останній робочий день перебування на службі - 19.04.2017 року та визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні в частині невиплати в день звільнення грошового забезпечення за 6 календарних днів та стягнення на користь позивача недоплаченої суми грошового забезпечення за 6 календарних днів, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, наказом державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 18.04.2017 року за номером 103/ОС-17 «Про особовий склад» позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 19.04.2017 року.
Пунктом 17 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом Державного департаменту з питань виконання покарань №222 від 07.10.2009, яка була чинною на момент звільнення позивача зі служби 19.04.2017 р. встановлено, що:
- У разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується: особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2-17.4 цієї Інструкції); слухачам і курсантам навчальних закладів - до дня виключення наказом зі списків особового (перемінного) складу включно.
- Особам рядового і начальницького складу в разі необхідності здавання (передавання) справ грошове забезпечення також виплачується за період здавання (передавання) справ, але не більше п'яти днів з дня отримання органом або установою наказу про звільнення.
- Особам рядового і начальницького складу, які на день одержання органом або установою наказу про звільнення зі служби перебувають: на лікуванні в лікувальній установі чи у відпустці через хворобу, грошове забезпечення виплачується до дня повернення до місця служби включно, але не більше ніж за чотири місяці з дня одержання органом або установою наказу про звільнення; у черговій відпустці або в додатковій відпустці зі збереженням грошового забезпечення строком 14 робочих днів як особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, грошове забезпечення виплачується до дня закінчення відпусток включно.
- Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, яким при звільненні зі служби чергова відпустка за поточний рік не надавалась, до звільнення, на їхнє бажання, на підставі довідки кадрового апарату надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку відповідно до законодавства.
Розрахунок тривалості невикористаної чергової відпустки за поточний рік, за яку виплачується грошова компенсація, визначається пропорційно часу перебування на службі в році звільнення за кожний повний місяць служби з розрахунку однієї дванадцятої частини належної відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Одержана в результаті розрахунку тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Під час визначення тривалості відпустки враховується період служби в році звільнення без включення в нього наданої відпустки.
Святкові дні, установлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.
У разі надання відпустки додатково враховується час проїзду до місця проведення відпустки та назад.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.
Пунктом 26 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції №326/5 від 09.02.2018, яка діяла після звільнення позивача та була чинною з 09.02.2018 по 28.03.2018 встановлено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення в році звільнення виплачується до дня звільнення зі служби включно.
Відповідно до п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства фінансів України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, якщо позивача було звільнено 19.04.2017 року, то за цей день позивачу повинно було бути нараховано грошове забезпечення.
Судом встановлено, що позивачу правомірно було нараховано за квітень 2017 року за 19 днів грошове забезпечення, що підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунковим листком позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
ОСОБА_1 згідно з наказом начальника установи від 01.03.2017 року №12/ОС/ВП- 17 надано щорічну чергову відпустку за 2017 рік терміном 42 доби + 2 доби святкові.
Згідно з ч. 3 розділу наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» у разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини чергової відпустки вказується в наказі про звільнення.
У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину чергової відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримала особа рядового або начальницького складу за дні чергової відпустки.
Тривалість відпустки була обрахована наступним чином: 42 дні/12 місяців року=3,5 дні х на 3 повних місяців, які ОСОБА_1 відпрацював 3 повних місяців 2017 року = 11 днів.
Тому при звільненні згідно з наказом начальника установи від 18.04.2017 року №103/ОС-17 з нього було проведено утримання у сумі 6976,55 гривень за 31 календарний день.
Таким чином, невиплата грошового забезпечення за останній робочий день перебування на службі - 19.04.2017 року не мала місця.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що факти, викладені позивачем у заяві/клопотанні про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, не підлягають задоволенню, у зв'язку з відсутністю фактів порушення прав та законних інтересів під час звільнення позивача з боку ДУ «ДУВП (№4)».
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно зі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 80, код ЄДРПОУ 14316882); третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (вул. Короленка, буд. 4, м. Дніпро, 49070, код ЄДРПОУ 40867332) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук