79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" квітня 2021 р. Справа №914/2181/18
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Матущака О.І.,
секретар судового засідання Харів М.Ю.,
явка учасників справи:
від позивача: Кузів О.М. - довіреність за № 34-вих-103749 від 31.12.2020
від відповідача: Зошій Ю.Й. - ордер серія ВС № 1024450 від 07.09.2020
від третьої особи: не з'явилися
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Демчука Олега Михайловича б/н від 08.09.2020
на рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2020 (з врахуванням ухвали суду про виправлення описки від 07.09.2020), суддя Козак І.Б., м. Львів, повний текст рішення складено - 10.08.2020
за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача фізичної особи - підприємця Демчука Олега Михайловича,
с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівської міської ради, м. Львів
про демонтаж тимчасової споруди
Короткий зміст позовних вимог.
23.11.2018 в Господарський суд Львівської області звернулась Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Сихівська районна адміністрація) з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Демчука Олега Михайловича (далі - ФОП Демчук О.М.) про демонтаж тимчасової споруди, яка знаходиться на вул. Стрийській, 107, у м. Львові.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем встановлено тимчасову споруду на вул. Стрийській, 107 у м.Львові для здійснення підприємницької діяльності. В результаті комісійного обстеження, оформленого актом від 27.07.2018 представниками Сихівської районної адміністрації встановлено, що згідно ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 №3417 "Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 № 1568, від 27.04.2017 № 1888 та від 26.10.2017 №2526" відповідачу не продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у вказаній тимчасовій споруді. Листом від 01.08.2018 №34-вих-6603 позивач повідомив відповідача про виявлення факту самочинно встановленої тимчасової споруди за даною адресою.
Розпорядженням Сихівської районної адміністрації від 18.09.2018 №543 відповідачу надано можливість в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди в термін до 14.10.2018, однак вказане розпорядження залишене без виконання.
Правовими підставами позову зазначає ст. 1, 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 19, 144 Конституції України.
Короткий зміст судових рішень при первинному розгляді справи.
Постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 16.10.2019 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.08.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2019 у справі №914/2181/18 про задоволення позову, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на норми частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, виходив із доведеності факту самочинного встановлення тимчасової споруди на земельній ділянці, яка належить Львівській міській раді. При цьому, суди не звернули уваги на те, що встановлена відповідачем тимчасова споруда не є нерухомим майном, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 376 ЦК України.
Окрім того, при вирішенні даного спору суди мали перш за все дослідити чи облаштування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності здійснено без дотримання зазначених вище правових норм, тобто самовільно, без відповідного дозволу, з порушенням наведеного законодавства та рішень міської ради з урахуванням ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 та повноважень органу місцевого самоврядування вносити зміни до своїх попередніх рішень, якщо на підставі таких рішень виникли правовідносини користування і розміщення тимчасової споруди на спірній ділянці і відповідно здійснення підприємницької діяльності; з'ясувати наявність доказів, які підтверджують виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою або припинення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції за результатами нового розгляду.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2020 позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано ФОП Демчука О.М. здійснити демонтаж тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: вул. Стрийська, 107 у м. Львові. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції встановивши факт відсутності будь-яких дозвільних документів для розміщення тимчасової спору, які визначені чинним законодавством, дійшов до висновку, що спірна тимчасова будівля є самовільно встановленою і підлягає демонтажу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги ФОП Демчук О.М. зазначає, що:
1)суд першої інстанції не врахував, що рішення Львівської міської ради, яким надавався відповідачу дозвіл на встановлення тимчасової споруди носить індивідуальний характер, а тому вказане рішення вичерпало свою дію фактом виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання;
2)вказівки Верховного Суду не є вичерпними з точки зору розгляду заперечень відповідача, наданих ще при першому розгляді справи;
3)Сихівська районна адміністрація не уповноважена представляти Львівську міську раду в суді чи бути позивачем у справах.
Позивач не скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
01.02.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 226 ГПК України, у зв'язку з тим, що позивач не надав доказів або пояснень щодо наявності в нього права бути позивачем у даній справі.
Разом з тим, вказане клопотання відкликане заявником на підставі заяви від 03.02.2021 (вх.№01-04/728/21 від 03.02.2021) (а.с.219,т.2).
02.02.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
15.02.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі. У цих заперечення зазначає, що доводи відповідача про відсутність у Сихівської районної адміністрації достатнього обсягу прав на звернення до суду з позовом спростовується п. 1.1, 4.24 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, яке затверджене рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №977 від 01.11.2016, та Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженим ухвалою Львівської міської ради №4526 від 23.04.2015.
В судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача, які надали пояснення щодо поданої апеляційної скарги.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового про закриття провадження у справі.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності загальною площею 54 кв. м. у місті Львів по вул. Стрийській, 107.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд попередньої інстанції виходив з наступного.
01.03.2011 між Львівською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Демчуком Олегом Михайловичем було укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач отримав в оренду земельну ділянку площею 0,0056 га, кадастровий № 4610136800:08:004:0011, яка знаходиться у м. Львові на вул. Стрийській. 107, для обслуговування малої архітектурної форми. Відповідно до п. 8 вказаного договору, з врахуванням змін внесених додатковими угодами від 11.09.2014 та від 15.09.2015, договір було укладено терміном до 30.12.2016.
Ухвалою Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» (п.1), був продовжений термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м. Львова до 31.05.2018 згідно з додатком 1. Під порядковим номером № 105 у додатку № 1 до вказаної ухвали зазначено відповідача.
Ухвалою Львівської міської ради від 17.05.2018 № 3417 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 № 1568, від 27.04.2017 № 1888 та від 26.10.2017 № 2526», подальший строк розміщення тимчасової споруди відповідачу продовжено не було.
Актом комісійного обстеження від 27.07.2018, складеним представниками позивача та КП «Адміністративно-технічне управління» встановлено, що на вул. Стрийській, 107 у м. Львові розміщена тимчасова споруда, яка належить ФОП Демчук О. М., однак, згідно ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 № 3417 термін здійснення підприємницької діяльності у вказаній тимчасовій споруді не продовжено.
Позивач листом від 01.08.2018 № 34-вих-6603 повідомив відповідача про виявлення факту самочинно встановленої тимчасової споруди за адресою: вул. Стрийська, 107 у м. Львові, з огляду на не продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у вказаній споруді та її вилучення з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності відповідно до ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 № 3417.
27.08.2018 інженером КП «Адміністративно-технічне управління» було складено протокол № 1-081б про адміністративне правопорушення, у якому зазначено про самочинне встановлення відповідачем тимчасової споруди за адресою: вул. Стрийська, 107 у м. Львові, чим вчинено адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 152 КпАП України.
Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Сокільницької сільської ради від 19.09.2018, відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за самочинне встановлення тимчасової споруди на вул. Стрийській, 107 у м. Львові, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн, який відповідач оплатив 19.09.2018 (що підтверджується копією квитанції яка міститься в матеріалах справи).
Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 18.09.2018 року № 543 «Про демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 107» відповідачу було надано можливість в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди в термін до 14.10.2018. Вказане розпорядження було скеровано відповідачу разом із супровідним листом від 19.09.2018 № 34-вих-8021, що підтверджується копією поштової квитанції від 06.10.2018, долученою до позовної заяви.
16.10.2018 комісією у складі представників позивача та КП «Адміністративно-технічне управління» було проведено повторне обстеження на вул. Стрийській, 107 у м. Львові, в результаті якого встановлено, що розпорядження від 18.09.2018 року № 543 відповідачем не виконано, а спірна тимчасова споруда не демонтована, про що було складено відповідний акт комісійного обстеження.
Управління комунальної власності ЛМР листом від 02.11.2018 № 4-2302-2107, повідомило Сихівську РА, що звернень від відповідача для продовження терміну дії договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасової споруди на вул. Стрийській, 107 у м. Львові не надходило. Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР у відповідь на звернення позивача листом від 13.11.2018 за вих. №4-2401-1475 повідомило, що паспорт прив'язки розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 107 відповідачу не видавався.
Оскільки відповідач добровільно не виконав розпорядження Сихівської районної адміністрації ЛМР від 18.09.2018 року № 543 «Про демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 107», позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача здійснити демонтаж тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 107.
Станом на дату винесення рішення у матеріалах справи відсутні докази демонтажу спірної тимчасової споруди.
Перевіривши на підставі встановлених обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою та порушено норми процесуального права щодо дотримання правил юрисдикції господарських судів, з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб'єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.
Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
У силу статті 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів» суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
У відповідності до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.
У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об'єкту благоустрою території).
З огляду на викладене вище, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради наділена контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.
Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб'єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
У свою чергу, відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсним актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Рішення суб'єкта владних повноважень щодо демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога щодо демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами вчинення відповідних дій у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про здійснення демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про здійснення демонтажу тимчасових споруд є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень щодо такого демонтажу.
Предметом спору у цій справі є зобов'язання демонтувати самочинно встановлені стаціонарні тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності, оскільки спірні споруди встановлені відповідачем без діючого дозволу на їх розміщення.
Така вимога стосується здійснення контролю за станом благоустрою території Сихівського району міста Львова, забезпечення в ньому чистоти і порядку, усунення порушень, допущених. Земельна ділянка при цьому не є предметом спору у справі; вимога про захист права власності на землю позивачем не заявлялась. Зазначений спір не є спором про право власності відповідача на тимчасову споруду, оскільки не позбавляє його права володіння, користування та розпорядження останньою, і позивачем не заявлено вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту права власності.
З наведеного вбачається, що вирішення спору стосовно демонтажу самочинно встановлених споруд, що розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача, не впливає на обсяг прав і обов'язків ні позивача, ні відповідача щодо відповідної земельної ділянки, оскільки предмет такого спору не стосується ані правомірності набуття цими особами відповідної земельної ділянки, ані правомірності її використання.
Звідси, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста, оскільки відповідач не демонтував спірні тимчасові споруди в добровільному порядку.
З огляду на вказане у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування здійснює владні управлінські функції, а отже, суд першої інстанцій дійшов до помилкового висновку, що цей спір належить до юрисдикції господарського суду.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з тим, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2021 у справі № 914/1092/18 та у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №923/652/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 278 ГПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Разом з тим, в межах даного провадження позивачем такої заяви не заявлено, а тому суд направляє справу до господарського суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі відповідач просив рішення суду скасувати та в позові відмовити. Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження по справі, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Апелянтом спростовано висновки суду першої інстанції в частині підсудності даної справи господарським судам, що тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення. Тому апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Демчука Олега Михайловича б/н від 08.09.2020 підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню з прийняттям нового про закриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, а також те, що даний спір виник через неправильні дії позивача в даній справі, то суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача (апелянта) 50% від судового збору, який ним сплачено за подання апеляційної скарги, а саме - 2643,00 грн.
Керуючись ст. ст. 231, 236, 269, 270, 275, 278, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Демчука Олега Михайловича б/н від 08.09.2020 - задоволити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2020 у справі №914/2181/18 - скасувати.
Закрити провадження у справі №914/2181/18.
Справу направити №914/2181/18 до Господарського суду Львівської області.
Стягнути з Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (пр. Червоної калини, 66, м. Львів, 79066, код - 25258931) на користь фізичної особи - підприємця Демчука Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) 2643,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Бонк Т.Б.
Матущак О.І.
Повний текст постанови складено 30.04.2021.