Номер провадження: 22-ц/813/1833/21
Номер справи місцевого суду: 509/3120/19
Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.
Доповідач Драгомерецький М. М.
21.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника Міністерства оборони України - Дідуха С.П.,
прокурора Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері
Південного регіону Кришталевич В.М.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року по справі за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
20 червня 2019 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої на сьогодні є КЕВ м. Одеса, і в 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано на постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 30,1891 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Наказом начальника Одеського гарнізону від 18.06.2012р. №32 земельна ділянка загальною площею 30,1891 га військового містечка Іллічівськ 1(2) з розташованими на ній будівлями, спорудами, інженерними мережами, огорожею та елементами благоустрою закріплена за командиром військової частини НОМЕР_1 .
Перевіркою дотримання вимог земельного законодавства, проведеною у жовтні 2018 року уповноваженими особами ГУ Держгеокадастру України в Одеській області, встановлено факт самовільного зайняття першим заступником командира військової частини НОМЕР_2 , полковником ОСОБА_1 , частини земельної ділянки зазначеного військового містечка площею 0,0945 га навколо будівлі № НОМЕР_3 . Зокрема встановлено, що на вказаній земельній ділянці розташовані двоповерховий будинок з навісом, господарські будівлі, двір, город. Територія домоволодіння огороджена парканом з воротами та хвірткою, доступ на ділянку обмежений. Вказаний факт також встановлено Одеським окружним адміністративним судом під час розгляду справи №420/127/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру в Одеській області в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель про визнання незаконними та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (рішення суду набрало законної сили 28.08.2019р.).
Згідно з листом КЕВ м. Одеса зазначений паркан не перебуває на оперативному обліку відділу та дозвіл на його встановлення навколо вказаної будівлі будь-яким особам не надавався. Також дозвіл на зведення паркану не надавався і військовою частиною НОМЕР_1 , згідно листа від 17.04.2019р. №350/303/2/721.
Отже, внаслідок самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0945 га на території військового містечка Іллічівськ 1(2), вказане державне військове майно, використовують не за його цільовим призначенням, чим порушено оборонний потенціал Збройних Сил України та вимоги ст. ст. 2, 42 Закону України «Про використання земель оборони».
У зв'язку із вищевикладеним заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0945 га, яка розташована на території військового містечка Іллічівськ 1(2) за адресою: у нежитловому приміщенні будинку АДРЕСА_2 ) та прибрати самовільно збудований паркан на зазначеній земельній ділянці, також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору на користь Військової прокуратури Південного регіону України.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року в задоволенні позову заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник військового прокурора Південного регіону України, який діє в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі та стягнути із відповідача судовий збір, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса не з'явився, про розгляд справи сповіщався належним чином та завчасно, крім того 20 квітня 2021 року від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника, також зазначено, що позов заступника військового прокурора Південного регіону України підтримують в повному обсязі.
Тому, згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтями 13-14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави
Статтею 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використання та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.
Відповідно до ст. 13 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління.
Згідно зі ст. 77 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.
Відповідно до вимог ст. ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, інженерне майно, всі види озброєння, тощо.
Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Статтями 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони» встановлено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.
Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, соціального та доступного житла.
Статтями 263-264 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим , тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права , на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, та на їх підтвердження не надано належних та достатніх доказів.
Проте, колегія судів апеляційного суду не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи, наданим доказам та не ґрунтується на нормах матеріального права, з огляду на наступне.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Разом з тим, на підставі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344, в 1986 році виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеса) на постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 30,1891 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-13).
Наказом начальника Одеського гарнізону від 18.06.2012р. №32 земельна ділянка загальною площею 30,1891 га військового містечка Іллічівськ 1(2) з розташованими на ній будівлями, спорудами, інженерними мережами, огорожею та елементами благоустрою закріплена за командиром військової частини НОМЕР_1 (а.с. 15-18).
Відповідно до Спеціального дозволу начальника КЕВ м. Одеса №66 від 26.10.2017р., ОСОБА_1 із сім'єю, надано право зайняти приміщення (для тимчасового проживання) АДРЕСА_3 ) (а.с. 125-126).
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області «Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» №751-ДК від 03.08.2018р. було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 19).
За наслідками вказаної перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 02.10.2018р. №751-ДК/761/АП/09/01/-18, відповідно до висновків якого встановлено, що частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,1026 га, щодо якої проводилась перевірка, знаходиться на території колишньої військової частини НОМЕР_4 , за адресою: АДРЕСА_5 , та на якій розташовано двоповерховий будинок з навісом та двором, огородом, доріжками та під'їздами, господарські будівлі, територія домоволодіння огороджена парканом з воротами та хвірткою, доступ на ділянку обмежений.
Відповідно до пояснень ОСОБА_1 огорожа навколо будівлі №116 була встановлена з метою захисту членів родини від бродячих собак.
Таким чином перевіркою встановлено факт самовільного зайняття ОСОБА_1 частини земельної ділянки військового містечка НОМЕР_2 , площею 0,0945 га навколо будівлі №116 (а.с. 20-22).
Згідно зі листа КЕВ м. Одеса №5766 від 07.12.2018р., спірний паркан, не перебуває в них на оперативному обліку відділу та дозвіл на його встановлення навколо будівлі №116 будь-яким особам не надавався. Також дозвіл на зведення паркану не надавався і військовою частиною НОМЕР_1 , що підтверджується листом від 17.04.2019р. №350/303/2/721 (а.с. 23-24).
Таким чином, дослідивши вищевказані докази, колегія суддів апеляційного суду, приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами достовірно підтверджений факт самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0945 га на території військового містечка Іллічівське 1 (2), навколо будівлі № НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_4 .
Вищезазначений факт також встановлений рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року по адміністративній справі №420/127/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру в Одеській області в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель про визнання незаконними та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до вимог ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, зроблено висновок, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року (рішення набрало законної сили 28.08.2019р.) по справі №420/127/19 встановлений факт самовільного зайняття ОСОБА_1 частини земельної ділянки навколо будівлі №116, площа якої складає 81 кв.м., що підтверджується технічним паспортом на садибний житловий будинок, колишня військова частина НОМЕР_4 вул. Дукова, виданий 16.08.2017р. КП «БТІ» Чорноморської ради Одеської області, площа самовільно зайнятої земельної ділянки складає 0,0945 га, у зв'язку з чим у діях ОСОБА_1 вбачається порушення законодавства України, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КУпАП самовільне зайняття земельної ділянки.
Крім того, адміністративний судом встановлено, що посадові особи ГУ Держгеокадстру в Одеській області, під час проведення перевірки з дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , та оформленні її результатів, а саме Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 02.10.2018р. №751-ДК/761/АП/09/01/-18, діяли на підставі та в межах наданих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, та не прийняв до уваги факти, які встановлені рішенням в адміністративній справі №420/127/19, що набрало законної сили.
Апеляційний суд також погоджується з доводами апеляційної скарги, відносно того, що суд першої інстанції хибно послався на п. 6 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. (далі Перелік) №406, як на законну підставу відсутності в ОСОБА_1 дозволу, документів та прийняття в експлуатацію паркану, оскільки пункт 6 Переліку застосовується лише щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків.
Як уже було встановлено матеріалами справи, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії Б №032344, в 1986 році виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеса) на постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 30,1891 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Спеціального дозволу начальника КЕВ м. Одеса №66 від 26.10.2017р., ОСОБА_1 із сім'єю, надано право зайняти приміщення (для тимчасового проживання) АДРЕСА_6 НОМЕР_5 ).
Таким чином, приміщення №1 будівлі № НОМЕР_3 та спірна земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , не перебувають у власності чи в користуванні ОСОБА_1 , йому лише надано право тимчасово зайняти приміщення для проживання, а зазначена земельна ділянка за цільовим призначенням є землями оборони та перебуває в державній власності.
Тому оскільки, зазначений Перелік застосовуються лише до тих правовідносин, у яких власник (законний користувач) земельної ділянки, цільове призначення якої відповідає проведеному на цій ділянці будівництву, проводить такі будівельні роботи, а в даному випадку відповідач провів будівельні роботи, зокрема зі встановлення огорожі у вигляді паркану, на самовільно захопленій земельній ділянці, яка йому не належить, має інше цільове призначення (землі оборони), то спірна земельна ділянка повинна використовуватись лише відповідно до вимог Закону України «Про використання земель оборони».
Згідно вимог ст. 1, 4-6 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
На землях оборони встановлюються природоохоронні та інші обмеження щодо використання земель відповідно до закону.
Особи, винні в порушенні законодавства про використання земель оборони, несуть відповідальність згідно із законом.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 321, ст. 391 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В постанові від 27.05.2020р. у справі №910/1310/19 Верховний Суд зазначив, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушеннями законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Таким чином, оскільки матеріалами справи встановлений факт самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0945 га на території військового містечка Іллічівське 1 (2), навколо будівлі №116, за адресою: АДРЕСА_4 , та те, що Одеським окружним адміністративним судом по справі №420/127/19 підтверджено правомірність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення ст. 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки), апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач користується спірною земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства, що є підставою для захисту прав позивача в судовому порядку.
Отже, вимоги позивача заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Крім того, відповідно до вимог ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути документально підтвердженні судові витрати понесені позивачем в розмірі 4 802,50 гривень, а саме: 1 921 грн. - судовий збір сплачений за подання позовної заяви та 2 881,50грн. - судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2020 року скасувати, й ухвалити нове рішення, яким позов заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_4 , м. Чорноморськ, Одеська обл., усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0945 га, яка розташована на території військового містечка Іллічівськ 1(2) за адресою: АДРЕСА_4 , та прибрати самовільно збудований паркан на зазначеній земельній ділянці.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь Військової прокуратури Південного регіону України (вул. Пироговська, 11 , м. Одеса, код ЄДРПОУ 38296363, МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р НОМЕР_7 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 802,50 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено: 29 квітня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік