Номер провадження: 22-ц/813/5513/21
Номер справи місцевого суду: 522/14857/16-ц
Головуючий у першій інстанції Бойчук А.Ю.
Доповідач Ващенко Л. Г.
25.03.2021 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючої - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.,
з участю: позивача ОСОБА_1 і його представника
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2018 року (одноособово суддя Бойчук Ю.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)
11.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, а саме, стягнення боргу за договором позики № КІ-0916 від 01.02.2015 року в розмірі 70 000 доларів США, еквівалент станом на 09.08.2016 року 1 737 372 гривень.
Позов обґрунтовано наступним.
01.02.2015 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики № КІ-0916, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти у розмірі 70 000 доларів США. Відповідно до договору позики від 01.02.2015 року, позивач передав відповідачу грошові кошти у момент підписання договору - 01.02.2015 року. 05.07.2016 року позивач повідомив відповідача про реквізити рахунку, на який слід повернути грошові кошти за договором позики, з 05.07.2016 року зобов'язання відповідача із повернення позики є простроченими.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив про задоволення позову.
У судовому засіданні 20.09.2018 року представник позивача позов підтримав і просив про його задоволення, представник відповідача позов не визнав.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.09.2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 70 000 доларів США, еквівалент по курсу НБУ на 09.08.2016 року 1 737 372 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 890 гривень.
(короткий зміст вимог апеляційної скарги)
Відповідач ОСОБА_2 не погодився із рішенням суду від 20.09.2018 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)
Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 зазначає:
Відповідно до п.3.1,3.2 договору позики № КІ-0916 від 01.02.2015 року, позика у повному обсязі підлягає поверненню на рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику не пізніше 01.02.2016 року (дата погашення). Несвоєчасне повідомлення позичальником про рахунок позикодавця призвело до неможливості вчасного повернення позики. Згідно умов договору позики, повернення позики повинно відбуватися шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позикодавця. Несвоєчасне повідомлення позичальника позикодавцем про такий рахунок не призводить до відповідальності позичальника за даним договором та унеможливлює перерахування коштів позичальником. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач (позикодавець) до 01.02.2016 р. (чи пізніше) повідомив позичальника про банківський рахунок і позичальник отримав таке повідомлення. Тобто, згідно останнього речення п.3.1. договору позики, таке неповідомлення з боку позикодавця не призводить до відповідальності позичальника за несвоєчасне повернення позики.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Отже неповідомлення позичальником позикодавцеві реквізитів рахунку для повернення коштів є невиконанням з боку кредитора своїх зобов'язань, без яких позичальник не мав змоги здійснити повернення коштів в порядку, визначеному договором. Згідно ч. 1 ст.614 ЦК України, особа несе відповідальність лише за наявності вини, відсутність вини з боку позичальника (через неповідомлення рахунку) є обставиною, яка звільняє позичальника від відповідальності.
В рішенні суду вказано, що 05.07.2016 року позивач повідомив відповідача про реквізити рахунку, на який повинні були бути повернуті грошові кошти за договором позики. В обґрунтування своєчасності повідомлення про банківський рахунок для повернення коштів за договором позики № КІ-0916 від 01.02.2015 р., позивач надав роздруківку електронної переписки, єдиний «доказ», на якому ґрунтувалося його твердження про надання позичальнику рахунку для повернення коштів. Саме цей єдиний «доказ», не дивлячись на заперечення представника відповідача, покладено в основу рішення про задоволення позову. Роздруківка є неналежним доказом і не повинна братися до уваги, оскільки позивач не довів жодними доказами, що така переписка велася з відповідачем, у договорі позики № КІ-0916 від 01.02.2015 р. або в інших документах не вказана електронна адреса, на яку позивач направив реквізити для оплати, відповідач користується іншою електронною адресою. Суд, всупереч вимогам п.2. ч.4. ст.265 ЦПК України, не взяв його доводи до уваги і не зазначив про це у мотивувальній частині рішення.
Пунктами 5.1, 5.2. договору позики № КІ-0916 від 01.02.2016 р. вказано, що спори між сторонами вирішуються шляхом переговорів. В разі недосягнення згоди зацікавлена сторона передає спір на розгляд компетентного судового органу в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Всупереч цьому позивач не надав доказів того, що до подання позову між сторонами проводилися переговори і в результаті таких переговорів не було досягнуто згоди.
(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)
Позивач ОСОБА_1 не скористався правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу.
Колегія суддів звертає увагу на наступне.
25.10.2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення суду від 20.09.2018 року, яка на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 21.11.2018 року прийнята до провадження апеляційного суду (а.с.185-197 т.1). З огляду на викладене, відповідачу і апелянту ОСОБА_2 беззаперечно відомо про знаходження справи №522/14857/16-ц у провадженні суду апеляційної інстанції, оскільки він є особою, яка порушила справу в суді апеляційної інстанції.
Протягом грудня 2018 року - березня 2021 року відповідач ОСОБА_2 , як особа, яка подала апеляційну скаргу, не сприяє своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню обставин справи, не цікавиться розглядом його скарги в суді апеляційної інстанції. Судові повістки, які суд надсилав ОСОБА_2 за адресою, визначеною ним в апеляційній скарзі і за якою він зареєстрований ( АДРЕСА_1 , а.с.185), відповідач ОСОБА_2 не отримує з грудня 2018 року (а.с.219,220, 224,225, 232,249,250 т.1). Лише 18.05.2020 року від ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи із посиланням на запровадження карантину на території України (а.с.244,245 т.1).
03.12.2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 призначений на 25.03.2021 року (а.с.5 т.2). Судова повістка відповідачу ОСОБА_2 на 25.03.2021 року надіслана за місцем його реєстрації і повернута без вручення із відміткою у рекомендованому повідомленні від 15.02.2021 року, що: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.10,11 т.2).
Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ст. 128 ч.8 п.п.1-4 ЦПК України).
Зважаючи на викладене, у розумінні ст. 128 ч.8 ЦПК України, ОСОБА_2 15.02.2021 року належним чином сповіщений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції на 25.03.2021 року.
Учасники справи зобов'язані, у тому числі, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи (ст. 43 ч.2 п.2 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (ст. 44 ч.ч.1,2 ЦПК України).
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи (п.66 постанови Верховного Суду від 04.08.2020 року по справі № 183/6913/16 (2-а/183/43/17). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦПК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2019 року по справі № 337/474/14-ц).
Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України", п. 28, № 16652/04, від 02.12.2010 року). Запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення ЄСПЛ у справі "Мусієнко проти України", п.24, № 26976/06, від 20.01.2011 року). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі «Красношапка проти України»).
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що поведінка відповідача і апелянта ОСОБА_2 містить ознаки недобросовісності, створює перепони для руху справи і є зловживанням ним процесуальними правами на участь в суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 128 ч.8 ЦПК України, ОСОБА_2 15.02.2021 року належним чином сповіщений про розгляд справи на 25.03.2021 року, тому колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи по суті 25.03.2021 року.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)
Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.
01.02.2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики № КІ-0916, за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в розмірі 70 000 доларів США, еквівалент 1 619 100 гривень (п.1.1. договору). Згідно із п.2.1 договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця (уповноваженої ним особи) повної суми позики, вказаної у п.1.1 договору, а саме 70 000 доларів США, що є еквівалентом 1 619 100 гривень. Позика у повному обсязі підлягає поверненню на рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику не пізніше 01.02.2016 року (дата погашення). Несвоєчасне повідомлення позичальника про реквізити рахунку позикодавця, що призвело до неможливості вчасного повернення позики позичальником, не вважається простроченням зі сторони позичальника та не призводить до відповідальності позичальника за несвоєчасне повернення суми позики (п.3.1 договору). Позика вважається повернутою у повному обсязі при зарахуванні одним або кількома платежами не пізніше дати погашення всієї суми, вказаної у п. 3.1 цього договору, на банківський рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику (п. 3.2 договору). Позичальник повертає позикодавцеві суму позики у гривневому еквіваленті 70 000 доларів США, зазначених у п.2.1 цього договору. Гривневий еквівалент позики (її частини) розраховується на підставі офіційного обмінного курсу долара США до гривні, встановленого НБУ на дату погашення (або дату фактичного повернення позики чи її частини у разі дострокового виконання (п.3.3 договору, а.с.7, 7 зворот т.1).
Зі змісту договору позики від 01.02.2015 року вбачається, що 70 000 доларів США відповідач отримав до підписання договору (п.2.1 договору), позика у повному обсязі підлягала поверненню не пізніше 01.02.2016 року (п.3.1 договору). Станом на серпень 2016 року відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які отримав за договором позики від 01.02.2015 року.
11.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 1 737 372 гривень еквівалент 70 00 доларів США станом на 09.08.2016 року (а.с.3-5 т.1).
Згідно із висновком судово-почеркознавчої експертизи № 17-5239 від 14.02.2018 року, підпис в оригіналі договору позики КІ-0916 від 01.02.2015 року у графі «Позичальник: ОСОБА_3 », виконаний ОСОБА_2 . Питання: «Чи виконано підпис в оригіналі договору позики КІ-0916 від 01.02.2015 року з наслідуванням підпису ОСОБА_2 не вирішувалося, оскільки цей підпис виконаний самим ОСОБА_2 (а.с.117-121 т.1).
Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались.
Між сторонами виникли правовідносини із позики, які регулюються нормами ЦК України.
(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив із доведеності позовних вимог (а.с.177-179 т.1).
Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині зважаючи на наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ст. ст. 11 ч.1 п.1, 13 ч.1, 14 ч.1 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) . Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. ст. 526 ч.1, 530 ч.1, 599 ч.1, 610 ч.1 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики № КІ-0916, за умовами якого: позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в розмірі 70 000 доларів США, еквівалент 1 619 100 гривень; підписанням цього договору позичальник підтверджує отримання від позикодавця (уповноваженої ним особи) повної суми позики, а саме 70 000 доларів США, еквівалент 1 619 100 гривень; позика у повному обсязі підлягає поверненню на рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику не пізніше 01.02.2016 року (дата погашення).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ч.1 ЦК України).
Отже між сторонами існує зобов'язання з договору позики від 01.02.2015 року, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику на строк до 01.02.2016 року, разом з тим, станом на 01.02.2016 року відповідач зобов'язання за договором від 01.02.2015 року не виконав і грошові кошти у повному обсязі не повернув.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України).
Всупереч ч.1 ст. 81 ЦПК України, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов'язання за договором від 01.02.2015 року про повернення ним позивачу позики у строк до 01.02.2016 року.
Зважаючи на те, що відповідно до п. 3.1 договору від 01.02.2015 року, грошові кошти, еквівалент 70 000 доларів США, відповідач був повинен повернути позивачу не пізніше 01.02.2016 року (а.с.7), станом на серпень 2016 року (час звернення позивача із позовом) відповідач свої зобов'язання за договором позики від 01.02.2015 року не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)
Доводи відповідача у скарзі, що: відповідно до п.3.1.,3.2. договору позики № КІ-0916 від 01.02.2015 року, позика у повному обсязі підлягає поверненню на рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику не пізніше 01.02.2016 року (дата погашення); несвоєчасне повідомлення позичальником про рахунок позикодавця призвело до неможливості вчасного повернення позики, оскільки повернення позики повинно відбуватися лише шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позикодавця; в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач (позикодавець) до 01.02.2016 р. (чи пізніше) повідомив позичальника про банківський рахунок (для перерахування коштів) і позичальник отримав таке повідомлення; пунктами 5.1, 5.2. договору позики № КІ-0916 від 01.02.2016 р. вказано, що спори між сторонами вирішуються шляхом переговорів і в разі недосягнення згоди, зацікавлена сторона передає спір на розгляд компетентного судового органу, позивач не надав жодних доказів того, що до подання позову між сторонами проводилися переговори і в результаті таких переговорів не було досягнуто згоди, - до уваги не приймаються.
Між сторонами з 01.02.2015 року існує зобов'язання з договору позики. За умовами договору позики, позика у повному обсязі підлягає поверненню на рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику не пізніше 01.02.2016 року (дата погашення, п.3.1 договору).
Позика вважається повернутою у повному обсязі при зарахуванні одним або кількома платежами не пізніше дати погашення всієї суми, вказаної у п. 3.1 цього договору, на банківський рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику (п. 3.2 договору)
Станом на 01.02.2016 року відповідач не виконав зобов'язання за договором позики й не повернув грошові кошти позивачу.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ч.1 ЦК України).
Пункт 3.1 договору позики від 01.02.2015 року визначає, як строк виконання зобов'язання (не пізніше 01.02.2016 року), так і порядок виконання зобов'язання (позика у повному обсязі підлягає поверненню на рахунок позикодавця, який буде додатково повідомлений позикодавцем позичальнику), а також наслідки для кредитора, внаслідок прострочення ним повідомлення боржнику про реквізити банківського рахунку (несвоєчасне повідомлення позичальника про реквізити рахунку позикодавця, що призвело до неможливості вчасного повернення позики позичальником, не вважається простроченням зі сторони позичальника та не призводить до відповідальності позичальника за несвоєчасне повернення суми позики).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ст. 612 ЦК України).
Неповідомлення кредитором (позивачем ОСОБА_1 ) боржнику (відповідачу ОСОБА_3 ) банківського рахунку кредитора, є простроченням кредитора і не є підставою для звільнення боржника від обов'язку повернути грошові кошти за договором позики від 01.02.2015 року, відповідно до вимог ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених ч.4 ст. 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (ст. 613 ЦК України).
З огляду на те, що сторони договору позики від 01.02.2015 року передбачили наслідки прострочення кредитора, а саме, що несвоєчасне повідомлення позичальника про реквізити рахунку позикодавця, що призвело до неможливості вчасного повернення позики позичальником, не вважається простроченням зі сторони позичальника та не призводить до відповідальності позичальника за несвоєчасне повернення суми позики, і, у розумінні ст. ст. 612, 613 ЦК України, означає лише те, що позичальник (кредитор) не має права вимагати відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора (боржника), а також сплати процентів за час прострочення кредитора (боржника).
Разом з тим, прострочення кредитора, який не повідомив боржнику банківські рахунки для перерахування грошових коштів на виконання договору позики від 01.02.2015 року, не є підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості за договором позики.
Передбачена п.п.5.1, 5.2. договору позики № КІ-0916 від 01.02.2016 р. можливість вирішення сторонами спору шляхом переговорів, не є перешкодою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стю. 4 ч.1 ЦПК України).
Доводи відповідача у скарзі, що електронна переписка від 05.07.2016 року із повідомленням реквізитів рахунку є неналежним доказом, - заслуговує на увагу.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З приєднаної до матеріалів справи роздруківки (а.с.75 т.1) вбачається, що повідомлення надійшло 05.06.2016 року від ОСОБА_4 , стосувалося повернення кредиту за договором №5218439 і не містить інформації щодо предмета доказування.
(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)
Відповідач порушив право позивача, оскільки не виконав зобов'язання, тому порушене право позивача захищено судом шляхом задоволення позову.
(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України).
Колегія суддів залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, тому відповідач не має права на відшкодування судових витрат.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови суду.
Повний текст постанови суду складено 30.04.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Г.Я. Колесніков
Л.М. Вадовська