30.03.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи № 510/2048/19
Апеляційне провадження № 22-ц/813/2557/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Сороколет Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 26 грудня 2019 року, постановлене під головуванням судді Бошкова І.Д.,
Короткий зміст позовних вимог та позиції відповідача
У жовтні 2019 року Ренійська районна державна адміністрація (далі - РДА, райдержадміністрація) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав (а.с.1-2).
Позов обґрунтований тим, що відповідачка ОСОБА_1 є матір'ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини записаний відповідно до ч.1 ст.135 СК України, за вказівкою матері. Відповідачка веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, не працює, коштів для існування не має, не приділяє належної уваги дитині. З боку матері відсутня елементарна турбота про дитину. Дитина під час проживання з матір'ю була голодна, брудна, часто не відвідувала школу. ОСОБА_1 неодноразово надавався час для виправлення. З березня 2019 року дитина тимчасово влаштована до родини ОСОБА_3 за наказом начальника служби у справах дітей Ренійської РДА від 26 березня 2019 р. № 61. Мати жодного разу не виявила наміру повернути дитину в сім'ю, не звернулась до служби у справах дітей із бажанням відвідати сина за місцем тимчасового влаштування, не цікавилась його долею. ОСОБА_4 самостійно звернувся до служби у справах дітей з проханням позбавити його матір батьківських прав, має бажання проживати в прийомній сім'ї. Відповідачка ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
На підставі наведеного, позивач просив суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.1-2).
Відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги визнала у повному обсязі та просила розглянути справу у її відсутності (а.с.27).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 26 грудня 2019 року позов задоволено. ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав щодо її малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31-32).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відповідачка визнала позовні вимоги та в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, покладених на неї ст.150 СК України, відносно малолітнього сина.
Доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі, залишивши малолітнього сина на її вихованні та утриманні (а.с.36-39).
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час винесення рішення судом першої інстанції не враховано, що:
- позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері, так і для дитини;
-наявні в матеріалах справи документи не є належними доказами її (відповідачки) усунення від виконання батьківських обов'язків;
- позивачем не надано суду характеристики на неї та на дитину, медичного висновку про стан здоров'я дитини, висновків спеціалістів-психологів про емоційний і психологічний стан дитини. Крім того матеріали справи не містять доказів на підтвердження зловживання нею (відповідачкою) алкогольними напоями, ведення аморального способу життя. Отже позов не доведений;
- дитина не допитувалась у судового засіданні. Не досліджене ставлення її (відповідачки) до дитини та дитини до неї;
- син влаштований в сім'ю знайомої ОСОБА_3 за її проханням з метою надати дитині можливість відвідувати спортивні секції в м.Рені, оскільки за місцем проживання відповідачки у селі не має спортивних секцій;
-заява про визнання позову була написана нею під тиском працівників служби у справах дітей Ренійської РДА, а суд не з'ясував її думку з цього питання в судовому засіданні
Отже, доводи скарги зводяться до того, що рішення суду ухвалено не в інтересах дитини.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник Ренійської районної державної адміністрації в судове засідання, призначене на 30 березня 2021 рік, не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи без залучення представника адміністрації. З огляду на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України перешкод для розгляду справи за відсутністю представника позивача немає.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, покладених на нею ст.150 СК України, відносно малолітнього сина.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Встановлені судом фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини записаний відповідно до ст.135 Сімейного кодексу України, за вказівкою матері (а.с.9,11-12).
У виконання наказу начальника служби у справах дітей Ренійської районної державної адміністрації від 26 березня 2019 р. № 61 ОСОБА_2 , який залишився без батьківського піклування, було тимчасово влаштовано до родини ОСОБА_3 , яка є знайомою дитини та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на період з 26 березня 2019 року до прийняття розпорядження голови райдержадміністрації про подальше влаштування дитини (а.с.18).
10 червня 2019 року голова Нагірненської сільської ради надав начальнику служби у справах дітей райдержадміністрації подання, в якому просив надати допомогу у вирішенні питання щодо дитини ОСОБА_2 . Зазначено, що ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , не належним чином виконує свої батьківські обов'язки по відношенню до свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 протягом тривалого часу проживає у м.Рені. За цей час мати його не відвідувала, веде аморальний образ життя, не працює офіційно, зловживає спиртними напоями (а.с.17).
Актом обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_1 від 18 червня 2019 року зафіксовано, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 складається з 3-х кімнат. В будинку є газопостачання, яке за борги відключено, світло та водопостачання. Умови проживання незадовільні, не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Відсутні умови для виховання та розвитку дитини; не облаштований куток для навчання та ігор; в кімнатах не прибрано, антисанітарія. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Проведено профілактичну бесіду зі ОСОБА_1 щодо виконання батьківських обов'язків, але позитивного результату не досягнуто (а.с.16).
З листа Ренійського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі -РРЦСССДМ, центр) від 14 серпня 2019 р. № 350 вбачається, що сім'я ОСОБА_1 перебуває у них на обліку як така, що знаходиться у складних життєвих обставинах з приводу неналежного виконання батьківських обов'язків матір'ю. Мати не працює, зловживає алкогольними напоями. ОСОБА_1 повідомила про те, що вона не має бажання співпрацювати із РРЦСССДМ. Станом на 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 до центру не зверталась та не виявила бажання повернути дитину (а.с.13).
Матеріали справи містять копії заяв ОСОБА_2 від 28 серпня 2019 року та ОСОБА_1 від 23 серпня 2019 року. ОСОБА_2 просив позбавити батьківських прав його мати ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 - позбавити її батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 (а.с.14,15).
За висновком органу опіки та піклування від 28 серпня 2019 року комісією визнано доцільним позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_2 (а.с.3,4-5).
За довідкою служби у справах дітей Ренійської райдержадміністрації від 16 жовтня 2019 року № 01-37/613 ОСОБА_2 дійсно є дитиною, що перебуває у складних життєвих обставинах та перебуває на обліку у службі у справах дітей Ренійської РДА відповідно наказу № 46 від 18 березня 2019 року (а.с.6).
Суду апеляційної інстанції надані нові докази:
-копія акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї без зазначення дати обстеження, згідно якого будинок, за адресою АДРЕСА_2 , складається з 4 кімнат. В будинку наявні є газопостачання, електроенергія та водопостачання. Створені умови для проживання і виховання дитини. Окрема кімната з ліжком, письмовим столом, шафою для одягу. Санітарно-гігієнічні умови задовільні, відповідають нормам, прибрано (а.с.43);
-копія довідки від 21 січня 2020 року №1, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працює в АТЗТ «РЕЛУКІ» на посаді прибиральника службових приміщень з 11 травня 2019 року (наказ №1-ОС від 10 травня 2019 року) по день видачі довідки (а.с.44);
-копія довідки про склад сім'ї від 22 січня 2020 року, з якої вбачається, що до складу сім'ї ОСОБА_1 входять: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.45).
09 січня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Ренійської районної державної адміністрації із проханням зняти з неї відповідальність в тому числі за ОСОБА_2 , у зв'язку з чим останній був влаштований до лікарні (а.с.107-108)
14 січня 2020 року дитина ОСОБА_4 був переданий повнолітньому брату ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено відповідний акт (а.с.111,114).
15 січня 2020 року ОСОБА_6 звернувся до директора Ренійської благодійної організації «Новий Дім» із заявою про надання йому соціальної послуги у зв'язку з важкими життєвими обставинами у вигляді влаштування дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.115).
На час розгляду справи в апеляційній інстанції ОСОБА_4 перебуває в Ренійській районній благодійній організації «Новий Дім» за адресою: Одеська область, м.Рені, провулок Комарова,8 (а.с.107-108,118-120).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
За національним законодавством регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (ч.8 ст.7 СК України).
Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За частинами 1 та 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п.2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При цьому, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виконання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною.
Частиною 1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
З огляду на встановлені фактичні обставини, колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи доведено.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норма матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що нехтування батьківськими обов'язками з боку відповідачки, яка суто формально є матір'ю малолітньої дитини, але фактично залишається їй чужою людиною, тим самим негативно впливає на дитину, перешкоджає її нормальному психічному розвитку. При цьому, судом враховано, що на час винесення рішення дитина влаштована в іншу сім'ю - ОСОБА_3 , тобто проживає окремо від матері.
Отже, ОСОБА_1 у порушення положень ст.150 СК України належним чином не виконує обов'язки щодо виховання та розвитку дитини - ОСОБА_2 .
Також враховано, що відповідачкаведе асоціальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, неодноразово залишала свій будинок без нагляду, в будинку незадовільні умови проживання, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, відсутні умови для виховання та розвитку дитини, не облаштований куток для навчання та ігор, дитина перебуває на обліку у справах дітей як така, що перебуває у складних життєвих умовах, та тривалий час проживає окремо від матері, яка не виявляла бажання повернути дитину та не цікавилась його долею (а.с.6,13,16,17).
В матеріалах справи наявна власноруч написана заява від дитини ОСОБА_2 від 28 серпня 2019 року, в якій останній просив службу у справах дітей позбавити його мати батьківських прав, у зв'язку з тим, що вона не може створити належні умови для його проживання. Зазначав, що три рази на день він не їв, у нього не було одягу, оскільки мама пила спиртні напої, а на нього коштів не вистачало; наразі проживає у сім'ї ОСОБА_3 , де в нього є все необхідне для життя (а.с.14).
Більш того, відповідачка також просила Ренійську службу у справах дітей позбавити її батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , посилаючись на неможливість створити умови для його проживання та виконувати батьківські обов'язки, про що власноруч написала заяву 23 серпня 2019 року (а.с.15).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 надала суду заяву, в якій визнала позовні вимоги в повному обсязі та просила справу слухати в її відсутність (а.с.27).
Доводи апеляційної скарги відносно того, що зазначена заява про визнання позову була написана нею під тиском працівників служби у справах дітей Ренійської РДА, а суд не з'ясував її думку з цього питання в судовому засіданні є необґрунтованими, оскільки, по-перше, суду не надані докази тиска, а, по-друге, 26 грудня 2019 року в судове засідання відповідачка не з'явилась, тому суд позбавлений був можливості з'ясувати думку відповідача, яка особисто надала суду власноруч написану заяву про розгляд справи за її відсутністю та визнання позову.
Достеменно знаючи місце знаходження дитини після її відібрання, ОСОБА_1 не відвідувала дитину, що свідчить про її свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Вищезазначені обставини в сукупності належить розцінювати як ухилення відповідачки від виховання дитини, яка свідомо нехтувала своїми обов'язками, що носить систематичний та постійних характер.
Судом апеляційної інстанції також враховано той факт, що після повернення дитини від сім'ї ОСОБА_3 на початку січня 2020 року, дитина спочатку була влаштована до лікарні, а 14 січня 2020 року передана його повнолітньому брату ОСОБА_6 , який наступного же дня (15 січня 2020 року) передав дитину до Ренійської районної благодійної організації «Новий Дім» (а.с.111,114,115).
За обставин, що склались, ОСОБА_4 залишився без батьківського піклування, мати дитини самоусунулась від участі в його вихованні та утриманні, а тому без позбавлення її батьківських прав неможливо встановлення над ним опіки.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем доведено обставини свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які є підставою позбавлення останньої батьківських прав.
Відповідачка же, в свою чергу, не заперечувала в суді першої інстанції проти позову, а навпаки визнала позовні вимоги у повному обсязі.
За нормами ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Тому за наявності власноруч написаної заяви відповідачки про визнання позову у повному обсязі, яку вона здала до канцелярії суду 10 грудня 2019 року, у суду першої інстанції не було обґрунтованих сумнівів щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, з огляду на наявні в матеріалах справи докази.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги долучені відповідачкою до апеляційної скарги акт обстеження матеріально-побутових умов без дати, довідку АТЗТ «Релуки» від 21 січня 2020 року про працевлаштування та довідку про склад сім'ї від 22 січня 2020 року, оскільки в порушення вимог ч.3 ст.367 ЦПК України відповідачкою не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї. Надані суду апеляційної інстанції довідки датовані датою після винесення оскаржуваного судового рішення.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання таких доказів (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19).
Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.
Колегія суддів, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, врахувала як вимоги ч.1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для того, щоб зробити обґрунтований висновок про ухилення ОСОБА_1 від виховання дитини та свідчать про свідоме, умисне нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Разом з тим, звернення відповідачки до суду з апеляційною скаргою слід розцінити як її бажання відновити спілкування з сином, тому колегія суддів роз'яснює ОСОБА_1 положення ст.169 СК України, згідно з якою мати, позбавлена батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, за умови зміни її поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 26 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення за правилами ст.389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року.
Головуючий:
Судді :