26.04.21
22-ц/812/891/21
Єдиний унікальний номер справи № 473/462/20
Провадження № 22-ц/812/891/21 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.
іменем України
26 квітня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів - Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,
за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною ОСОБА_1 ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, яку постановлено 23 березня 2021 року о 16 годині 05 хвилин, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Лузан Л.В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кирилова Юрія Сергійовича, зобов'язання вчинити певні дії,
03 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаною скаргою, яку обґрунтовувала наступним.
На примусовому виконанні у відділі ДВС Вознесенського міськрайонного управління юстиції перебував виконавчий лист № АЕ-62, виданий 16 липня 1999 року Вознесенським міським судом Миколаївської області, щодо стягнення на її користь з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ј частини від усіх видів доходів.
29 березня 2016 року постановою головного державного виконавця Бутковського І.В. вищевказане виконавче провадження було закінчено в зв'язку з досягненням дитиною, на утримання якої стягувалися аліменти, повноліття.
Водночас, на час закінчення виконавчого провадження, за ОСОБА_2 існувала заборгованість за аліментами в розмірі 33 216 гривень 17 копійок, яка останнім у добровільному порядку не сплачена.
В зв'язку з чим, ОСОБА_1 в липні 2020 року вищевказаний виконавчий лист повторно пред'явила до виконання до відділу ДВС.
Згідно повідомлення головного державного виконавця Кирилова Ю.С. від 13 липня 2020 року, виконавчий документ був повернутий стягувачу без прийняття до виконання, в зв'язку з закінченням строку пред'явлення такого документа до виконання.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати протиправною відмову головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кирилова Ю.С. щодо відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь заявника заборгованості за аліментами, а також зобов'язати державного виконавця відкрити обумовлене виконавче провадження.
Одночасно нею була подана заява про поновлення строку звернення з зазначеною скаргою до суду, внаслідок його пропущення з поважних причини, якими є спричинені карантином обмеження (обмежений рух транспорту, ускладнений пошук фахівця для отримання правової допомоги, необхідність періодичної самоізоляції внаслідок появи ознак погіршення самопочуття).
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року строк на звернення до суду зі скаргою поновлено, а в задоволені скарги - відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити її скаргу в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволені скарги ОСОБА_1 , суд І інстанції виходив з того, що стягнення аліментів було присуджено на період до досягнення дитиною повноліття (дитина досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_1 ), заявник звернулася до державної виконавчої служби з заявою щодо примусового виконання виконавчого листа № АЕ-62, виданого 16.07.1999 року Вознесенським міським судом Миколаївської області, в липні 2020 року, тобто після закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні скарги.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не у повній мірі погоджується з встановленими судом І інстанції обставинами та правовідносинами, в частині відмови в задоволені скарги на дії ДВС, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає не вірними, не обґрунтованими й не законними.
Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення
Частинами першою та третьою вказаної статті визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 1 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця) передбачено, що виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні в відділі ДВС Вознесенського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ј частини від усіх видів доходів останнього (виконавчий лист № АЕ-62, виданий 16.07.1999 року Вознесенським міським судом Миколаївської області) (а.с. 41-42).
Постановою головного державного виконавця Бутковського І.В. від 29 березня 2016 року вищевказане виконавче провадження було закінчено в зв'язку з досягненням дитини, на утримання якої стягувалися аліменти, повноліття (а.с. 39).
Станом на дату винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, у ОСОБА_2 була заборгованість за аліментами в розмірі 33 216 гривень 17 копійок, яка ним у добровільному порядку не сплачена.
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами в розмірі 33 216 гривень 17 копійок (а.с. 1).
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі (а.с. 16).
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2020 року вищевказане рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що за відсутності спору між сторонами щодо розміру заборгованості, заборгованість по аліментам визначена державним виконавцем, має стягуватися на підставі Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 33-34).
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2020 року було відмовлено.
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою щодо примусового виконання виконавчого листа № АЕ-62, виданого 16.07.1999 року Вознесенським міським судом Миколаївської області про стягнення на її користь з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно повідомлення головного державного виконавця Кирилова Ю.С. від 13 липня 2020 року виконавчий документ був повернутий стягувачу без прийняття до виконання, в зв'язку з закінченням строку пред'явлення такого документа до виконання (а.с. 43).
Суд І інстанції вважав, що оскаржувані дії вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено.
Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду 1 інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги на дії ДВС, з огляду на таке.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до частини 8 цієї статті питання заборгованості вирішується судом лише у разі спору про її розмір (чинний на час закінчення виконавчого провадження).
Таким чином законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Такі висновки викладені у постановах ВС від 6 червня 2018 року в справі №756/13754/14-ц і від 7 жовтня 2019 року у справі №760/22598/15ц, та постанові ВП ВС від 25 квітня 2018 року при розгляді справи №572/1762/15ц.
Пунктом 7 частиною 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначається, що виконавче провадження може бути закінчено за закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
Відтак, наявність заборгованості за аліментами виключає можливість закінчення виконавчого провадження у зв'язку із досягненням дитиною повноліття та стягнення щомісячних платежів на її утримання.
Оскільки суд 1 інстанції вказаних положень Закону не врахував та відмовив у задоволені скарги ОСОБА_1 , оскаржувана ухвала в частині відмови в задоволені скарги підлягає скасуванню, з прийняттям по справі постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Таким чином, головний державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кирилов Ю.С.при примусовому виконанні рішення суду, діяв не у відповідності з нормами чинного законодавства, а тому його дії слід визнати протиправними та зобов'язати відкрити виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості по аліментам.
В іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, у разі скасування судового рішення, суд зобов'язаний розподілити судові витрати.
Враховуючи, що ОСОБА_1 відповідно до З акону звільнена від сплати судового збору, та при подачі апеляційної скарги судовий збір не сплачувався, з Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь держави підлягає стягненню на відшкодування витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 454 гривні.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року, в частині відмови в задоволені скарги на дії головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кирилова Юрія Сергійовича, щодо покладення зобов'язання вчинити певні виконавчі дії - скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кирилова Юрія Сергійовича, щодо відмови у відкритті виконавчого провадження по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів.
Зобов'язати головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кирилова Юрія Сергійовича відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №АЕ-62 від 16 липня 1999 року по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за аліментами у розмірі 33 216 гривень 17 копійок.
В іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Стягнути з Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь держави на відшкодування витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції, у розмірі 454 гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: П.П.Лисенко
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В.Серебрякова
Повний текст постанови складено 30 квітня 2021 року.