30 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3459/20 пров. № А/857/2674/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій,
суддя у І інстанції Боршовський Т.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 29 грудня 2020 року,
26 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ) від 05 липня 2020 року за № 1263 про відмову у призначенні позивачу пенсії та зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 з 05 липня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 300/3459/20 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 має страховий стаж 31 роки 9 місяців(що є більше обов'язкових 20 років), з яких 15 років 10 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Згідно із копією паспорта ОСОБА_1 , вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявою від 07 травня 2020 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 досягла 50-річного віку. Враховуючи чинну на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії редакцію статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідач був зобов'язаний прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке у своїй скарзі просило скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що стаття 114 цього Закону на даний час є чинною та неконституційною не визнавалась. Тому підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 2 немає.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася 07 травня 2020 року до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. До заяви долучено згідно розписки-повідомлення: паспорт громадянина України НОМЕР_1 ; свідоцтво про народження НОМЕР_2 ; трудову книжку НОМЕР_3 ; копії: довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; довідки № 130 від 28 квітня 2020 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; наказу № 752 від 26 листопада 1993 року про затвердження Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення; наказу № 625 від 31 грудня 1998 року про затвердження Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення; листа № 585 від 28 квітня 2020 року про відсутність висновків державної експертизи умов праці в архіві АТ “Оріана”; довідки № 587 від 28 квітня 2020 року про перейменування підприємства АТ “Оріана”; архівних довідок № 586 від 28 квітня 2020 року, № 01.7-01/475 від 30 березня 2020 року, № 01.7-01/471 від 30 березня 2020 року, № 01.7-01/472 від 30 березня 2020 року, № 01.7-01/474 від 30 березня 2020 року, № 01.7-01/476 від 30 березня 2020 року, № 01.7-01/477 від 30 березня 2020 року, № 01.7-01/478 від 30 березня 2020 року; наказу № 6 від 07 лютого 2001 року, наказу № 597 від 29 грудня 2003 року про затвердження Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення; висновку № 1240 від 24 лютого 2004 року експертизи якості проведеної у грудні 2003 року атестації за умовами праці робочих місць управління з нейтралізації і очищення промислових стічних вод ЗАТ “Лукор”; наказу № 477 від 30 грудня 2008 року “За результатами атестації робочих місць”; висновку № 4529 від 12 лютого 2009 року експертизи якості проведеної у грудні 2008 року атестації за умовами праці робочих місць за умовами праці ЗАТ “Лукор” Цеху нейтралізації і очищення промислових стічних вод.
05 липня 2020 року ГУ ПФУ прийняло рішення № 1263 про відмову позивачу в призначенні пенсії. Своє рішення мотивувало тим, що згідно з вимогами статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки, які народилися в період з 01 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року після досягнення віку 53 років і при стажі роботи в період звернення з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Окрім цього, відповідач повідомив про необхідність документального підтвердження зайнятості працівника повний робочий день (не менше ніж 80%, встановленого для даного виробництва) за відповідною професією та подання матеріалів про результати атестації робочих місць, та подання уточнюючої довідки підприємства, в підтвердження праці на умовах повного робочого дня. Щодо рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), то пенсійним органом зазначено, що вказаним рішенням не внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та немає порядку виконання даного рішення. Таким чином, пенсійний орган вважає, що ОСОБА_1 немає права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.
Вважаючи таку відмову ГУ ПФУ протиправною, позивачка звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Так, статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня1969 року.
Апеляційний суд звертає увагу, що до внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року набували право на пенсію по досягненню 54 років.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2148-VIII), Закон № 1058-ІV, доповнено розділом XIV1 «ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН».
Так, зокрема, згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону 1058-IV (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Конституційним Судом України прийнято рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII».
Так, Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213.
Відтак, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Проаналізувавши наведене рішення Конституційного Суду України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 23 січня 2020 року (моменту прийняття цього рішення Конституційним Судом України) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком № 2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, та - 53 років 6 місяців за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
При вирішенні цього спору, суд апеляційної інстанції враховує, принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого, згідно із частиною 1 статті 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши наведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, зокрема пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Тобто, у розглядуваній справі, до спірних правовідносин, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент звернення до пенсійного органу (05 березня 2020 року) про призначення пенсії, позивачка досягнула віку у 50 років, має стаж роботи за Списком № 2 - 15 років 10 місяці, загальний страховий стаж - 31 рік 9 місяців, що відповідачем не заперечується. Тобто, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії ГУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії є протиправними, а отже необхідно зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, починаючи з 05 липня 2020 року.
Окрім того, суд апеляційної інстанції в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховує під час вирішення цього спору правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3611/20.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 300/3459/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко