Справа № 947/12184/21
Провадження № 1-кс/947/5241/21
26.04.2021 року
Слідчий суддя Київського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю представника потерпілої - адвоката ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , розглянувши в судовому засіданні клопотання слідчогоСВ Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Київської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_6 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160380001066 від 21.06.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, слідчим відділом Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області встановлено проводиться досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження за №12019160380001066 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
3 матеріалів вбачається, що з 2014 по 2018 рік ОСОБА_7 проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_8 за адресою : АДРЕСА_1 .
Рішенням Малиновського районного суду в м. Одесі від 18.12.2018 було розірвано шлюб між ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.02.2021 року встановлено, що транспортний засіб - автомобіль марки «ФОРД ФОКУС» 2016 р/в, д/н НОМЕР_1 ,VIN-код НОМЕР_2 , гр. ОСОБА_7 придбала за запозичені кошти у брата і його дружини, про що свідчить наявна розписка, як доказ отримання коштів, і яке є майном, яке не підлягає поділу, і належить гр. ОСОБА_7 .
Разом з тим, незважаючи на відсутність дозволу ОСОБА_7 на користування автомобілем, ОСОБА_8 незаконно, всупереч волі потерпілої, заволодів автомобілем марки «ФОРД ФОКУС» 2016 р/в, д/н НОМЕР_1 ,VIN-код НОМЕР_2 , що підтверджується поясненнями і заявами потерпілої ОСОБА_7 , та досі користується автомобілем на свій розсуд.
Автомобіль марки «ФОРД ФОКУС» 2016 р/в, д/н НОМЕР_1 належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 18.01.2018.
Вказаний автомобіль, ключ від автомобіля і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_7 є речовим доказам у кримінальному провадженні, зв'язку з цим на нього необхідно накласти арешт та зберігати при кримінальному провадженні.
Слідчий зазначає, що на вищезазначене майно виникла необхідність накласти арешт, так, як існують безспірні підстави та підозри що воно є доказом злочину, було об'єктом кримінально протиправних дій та набуте кримінально-протиправним шляхом, зберігає на собі інформацію, що має важливе доказове значення, містить відомості які можуть бути використані як докази факту та обставин що встановлюються під час кримінального провадження. У зв'язку з тим що особи, причетні до вчинення вказаного злочину, обізнані про те, що за викладеними фактами здійснюється досудове розслідування та розуміючи важливість збереження теперішнього стану автомобіль марки «ФОРД ФОКУС» 2016 р/в, д/н НОМЕР_1 ,VIN-код НОМЕР_2 для досудового розслідування можуть спотворити, метою накладання арешту є запобігання можливості його приховування, пошкодження, перетворення, відчуження.
Слідчий в судовому засіданні підтримала клопотання та просила його задовольнити.
Представник власника майна підтримала клопотання слідчого, зазначивши, що
Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників провадження, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 року) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 року), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 року) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Так, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
При цьому, у відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
З поданого клопотання вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України.
В даному клопотанні слідчий зазначає, що вищезазначене майно є доказом злочину, було об'єктом кримінально протиправних дій та набуте кримінально-протиправним шляхом, зберігає на собі інформацію, що має важливе доказове значення, містить відомості які можуть бути використані як докази факту та обставин що встановлюються під час кримінального провадження, тому з метою збереження речового доказу, проведення необхідних слідчих (розшукових) дій, проведення експертних досліджень запобіганню спробам пошкодження, перетворення, відчуження необхідно накласти арешт на вищезазначене майно.
Однак, ні в клопотанні, ні в доданих до клопотання матеріалах, слідчим жодним чином не обґрунтовується можливість досягнення завдань застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
З матеріалів, долучених до клопотання встановлено, що кримінальне провадження за ознаками ч.1 ст.289 КК України зареєстровано 12.06.2019 року. До матеріалів клопотання слідчим долучені рішення у цивільних справах щодо цивільно-правових відносин власника майна ОСОБА_7 та їх колишнім чоловіком щодо розірвання шлюбу та поділу майна подружжя.
Однак, в матеріалах клопотання відсутні відомості про проведення з 21.06.2019 року до моменту звернення слідчого до суду 21.04.2021 року з клопотанням про накладення арешту на майно, будь-яких слідчих (розшукових) дій та винесення процесуальних рішень у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що місцезнаходження автомобіля та користувач автомобіля встановлений.
Крім того, зазначене у клопотанні майно не визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Також, у даному кримінальному провадженню жодній особі не повідомлено про підозру, та не заявлено цивільний позов.
В судовому засіданні також не доведено, що на теперішній час існує загроза можливості пошкодження, перетворення, відчуження.
На підставі викладеного, враховуючи, що слідчим не обґрунтовано необхідність в застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, тому з урахуванням норм національного законодавства та практики ЄСПЛ, слідчий суддя приходить до переконання, що слідчим у клопотанні не доведено необхідність в накладенні арешту на зазначене майно, у зв'язку із чим клопотання слідчого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
В задоволенні клопотання слідчогоСВ Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Київської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_6 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160380001066 від 21.06.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1