29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"28" квітня 2021 р. Справа № 924/18/17
Господарський суд Хмельницької області у складі колегії суддів: Муха М.Є. (головуючий), Гладюк Ю.В., Субботіна Л.О., за участю секретаря судового засідання Білявської Н.О. розглянувши матеріали заяви про заміну сторони виконавчого провадження у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К", м. Хмельницький
про стягнення 1 602 028,00 грн. заборгованості по відсоткам
Представники сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: Сарбей В.В. адвокат
заявника: Мельник О.Д. адвокат
В судовому засіданні відповідно до ст.233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Рішенням суду від 25.07.2017р. позов ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ріелтер 7К" 1 598 379,51 грн. заборгованості по відсоткам, 23 975,69 грн. витрат по оплаті судового збору. У позові в частині стягнення 3 648,49 грн. заборгованості по відсотках відмовлено.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018р. залишено без змін рішення суду області від 25.07.2017р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017р.
16.04.2021р. до суду від ТОВ "ТОРРНО" надійшла заява про заміну стягувача у виконавчому провадженні з виконання наказу господарського суду Хмельницької області від 17.08.2017р. з ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на його правонаступника ТОВ "ТОРРНО".
Ухвалою від 22.04.2021р. заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.04.2021р.
Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Представник заявника у судове засіданні з'явився та наполягав на задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення заяви не заперечив.
Розглядом матеріалів заяви встановлено таке.
11.09.2019р. головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шматлай О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60015040 по наказу №924/18/17 виданого 17.08.2017р. Господарським судом Хмельницької області про стягнення 1598379,51грн. заборгованості по відсоткам, 23975,69грн. судового збору.
09.09.2020р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 2304/К/1, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, фізичних осіб, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та за дебіторською заборгованістю, які зазначені у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави, договорами або контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, іншими договорами, згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначених цим договором.
Відповідно до п.1922 додатку №1 уступається право вимоги до ТОВ "Ріелтер 7К" за договором № НКЛ/595/6 в загальній в сумі 20529437,82грн.
Надалі, 06.11.2020р. між ТОВ "ТОРРНО" (новий кредитор) та ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (первісний кредитор) укладено договір №1120/1 про відступлення права вимоги, згідно умов якого первісний кредитор передає у власність, а новий кредитор приймає у власність майнові права - права вимоги до боржника, які включають набуті первісним кредитором відповідні права від АТ "Дельта Банк" за договором №2304/К/1 про відступлення прав вимоги, укладеного між АТ "Дельта Банк" та первісним кредитором 09.09.2020р., перелік яких визначено в додатку №1 до цього договору. Сторони домовились, що відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за договорами забезпечення (іпотеки), що були укладені в забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором, в т.ч. тими, які були посвідчені нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами не пізніше п'яти робочих днів після укладення цього договору та отримання первісним кредитором на свій рахунок ціни договору в повному об'ємі згідно розділу 4 цього договору, в т.ч., які підлягають нотаріальному посвідченню. (п.2 договору).
Згідно п.3.1 договору, новий кредитор зобов'язується перерахувати первісному кредитору грошові кошти в розмірі та у строки згідно розділу 4 "Ціна договору і порядок розрахунків" цього договору, а первісний кредитор зобов'язується прийняти сплачені грошові кошти та підписати Акт приймання - передачі прав вимог та документів, який визначає зміст прав, з одночасною передачею вказаних в такому Акті документів (в обсязі, в якому первісний кредитор одержав їх від банку).
Відповідно до п.3.2 договору, новий кредитор набуває майнові права з моменту укладення цього договору та сплати грошових коштів згідно Розділу 4 цього договору.
У відповідності до п.3.3 договору, новий кредитор підписанням цього договору підтверджує, що він розуміє (усвідомлює) характер, зміст та якість майнових прав, що переходять до нього за цим договором та ознайомлений зі всіма наявними документами, повідомлений про всі права третіх осіб, які виникають з майнових прав, усвідомлює, погоджується та приймає усі ризики, пов'язані із таким переходом, у тому числі ризики того, що новий кредитор у майбутньому не зможе отримати жодних коштів або майна за майновими правами, в тому числі за правами вимоги.
Згідно п.3.5 договору, протягом десяти робочих днів з дня підписання цього договору, новий кредитор зобов'язаний надіслати (листом з повідомленням про вручення) повідомлення боржнику про здійснення первісним кредитором новому кредитору відступлення права вимоги за кредитним договором.
Відповідно до п.4.1 договору, ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України в розмірі 9 000 000,00грн., без ПДВ.
Також, сторони обумовили, що новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти безготівковим платежем за банківськими реквізитами, вказаними в розділі 12 цього договору "Реквізити сторін" до 09.11.2020р. включно (п.4.2 договору).
Згідно п.4.3 договору, сторони домовились, що для виконання вимог цього договору щодо строків платежів, вважається дата фактичного зарахування грошових коштів в повному обсязі на рахунок Первісного кредитора. Новий кредитор розуміє необхідність завчасного внесення платежів для належного виконання вимог договору щодо строку (дати) платежу у зв'язку із існуючим порядком здійснення розрахунків (проведення платежів) банківськими установами обох сторін.
У відповідності до п.5.1 договору, у разі належного виконання новим кредитором умов щодо оплати ціни договору, первісний кредитор вчиняє всі необхідні дії для набуття новим кредитором майнових прав, у т.ч. прав вимоги за кредитним договором і договорами забезпечення.
Пунктом 5.2 договору сторони встановили, що первісний кредитор зобов'язаний передати за актом-приймання передачі наявні документи щодо майнових прав (прав вимоги). Передача документів здійснюється у тому ж обсязі, в якому вони фактично одержані від банку первісним кредитором.
Відповідно до п.10.1 договору, цей договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Договір від 06.11.2020р. №1120/1 про відступлення права вимоги підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.
Також, 06.11.2020р. сторонами підписано додаток №1 до договору №1120/1 про відступлення прав вимоги щодо переліку майнових прав ТОВ "Ріелтер 7К" на суму 20529437,82грн. які виникли на підставі кредитного договору № НКЛ/595/6 від 03.04.2009р. (п.4 додатку).
Вказаний додаток підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.
06.11.2020р. на виконання умов договору № 1120/1 від 06.11.2020р. між сторонами складено акт приймання-передачі прав вимоги та документів, за яким ТОВ "ТОРРНО" отримало від ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" право вимоги до боржника - ТОВ "Ріелтер К" в розмірі 20529437,82грн. яке виникли на підставі кредитного договору № НКЛ/595/6.
Зазначений акт підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.
За вказаних обставин, ТОВ "ТОРРНО" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі №924/18/17, якою просить замінити стягувача у виконавчому провадженні №60015040 з примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 17.08.2017р. №924/18/17 - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРРНО".
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.07.2017р. у справі № 924/18/17 задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. до ТОВ "Ріелтер 7К" та стягнуто з відповідача 1598379,51грн. заборгованості по відсоткам за кредитним договором № НКЛ-595/6 від 03.04.2009р.
Надалі, 09.09.2020р., між ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В. В. та ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення прав вимоги №2304/К/1, за умовами якого банк відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі і за кредитним договором № НКЛ-595/6 від 03.04.2009р..
В подальшому, 06.11.2020р. між ТОВ "ТОРРНО" (новий кредитор) та ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (первісний кредитор) укладено договір №1120/1 про відступлення права вимоги, згідно якого до нового кредитора перейшло в тому числі і права вимоги до ТОВ "Ріелтер 7К", які виникли з кредитного договору № НКЛ-595/6 від 03.04.2009р. (п.4 додатку).
На підставі укладеного договору про відступлення прав вимоги №1120/1 від 06.11.2020р. ТОВ "ТОРРНО" звернулося з заявою про заміну сторони, в якій просить замінити стягувача у виконавчому провадженні №60015040 з примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/18/17 від 17.08.2017р., з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В. В. на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРРНО".
Відповідно до ч.1 ст.52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно зі ст.334 ГПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Положенням ч.5 ст.15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договором цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 23.07.2019р. №905/1976/16).
В обґрунтування необхідності здійснення заміни стягувача у виконавчому провадженні №60015040 з примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 17.08.2017р. №924/18/17 у даній справі ТОВ "ТОРРНО" зазначає, що набуло право вимоги до боржника на підставі договору відступлення права вимоги від 06.11.2020р. №1120/1, згідно додатку №1 до якого, одним із договорів, право вимоги за яким набуто ТОВ "ТОРРНО", є кредитний договір №НКЛ-595/6 від 03.04.2009р., сума заборгованості за яким становить 20529437,82грн.
Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено ст.11 ЦК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою ст.1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України, визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №909/968/16, в якій Суд зазначив, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст.515 ЦК України).
Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст.1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч.3 ст.656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з ч.1 ст.1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також, розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено п.3 ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
При цьому Суд резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до ст.203 ЦК України зумовлює його недійсність.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2020р. у справі №916/2286/16, в якій суд відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.10.2018р. у справі №923/151/17 з посиланням на позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 909/968/16.
Також, приймаючи постанову від 17.01.2020р. у справі №916/2286/16, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду серед іншого дійшла висновку, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74 - 79, 86 ГПК України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст.204 ЦК України.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі №916/2286/16.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Ураховуючи викладене, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (ст.204 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У матеріалах даної справи відсутні відомості про наявність судових рішень про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги № 1120/1 від 06.11.2020р., укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" і ТОВ "ТОРРНО", договору про відступлення прав вимоги №2304/К/1 від 09.09.2020р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (новий кредитор).
Крім того, судом не встановлено, що договір про відступлення вимоги оспорюється або визнається у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилаються учасники справи та заявник.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом, пунктом 4.1 договору про відступлення прав вимоги №1120/1 від 06.11.2020р. передбачено, що ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України в розмірі 9 000 000,00грн., без ПДВ.
В той же час, ТОВ "ТОРРНО" до матеріалів заяви додано докази виконання ним зобов'язань за договором №1120/1 від 06.11.2020р., зокрема, перерахування ТОВ "ТОРРНО" коштів на рахунок ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс", а саме: платіжне доручення №1 від 06.11.2020р. на суму 1800000,00грн., платіжне доручення №2 від 06.11.2020р. на суму 3600000,00грн. та платіжне доручення №3 від 06.11,2020р. на суму 3600000,00грн.
Отже, вказані докази свідчать про підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором про відступлення прав вимоги №1120/1 від 06.11.2020р., тобто підтверджується належність виконання заявником своїх зобов'язань за таким договором.
Також судом встановлено, що п.4 договору про відступлення права вимоги №2304/К/1 від 09.09.2020р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (новий кредитор) передбачено, що загальна сума, яка підлягає сплаті новим кредитором банку складає 46067676,39грн.
Водночас, в матеріалах заяви, наявні докази виконання ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" зобов'язань за договором про відступлення права вимоги №2304/К/1 від 09.09.2020р., про що свідчить засвідчена копія платіжного доручення №131 від 03.09.2020р. на суму 46067676,39грн..
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної заяви у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Керуючись статтями 233, 234, 235, 334 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Замінити стягувача у виконавчому провадженні №60015040 з примусового виконання наказу господарського суду Хмельницької області від 17.08.2017р. №924/18/17 - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРРНО" (м. Хмельницький, вул. Пілотська, 10А, код ЄДРПОУ 43893339).
Ухвала набирає чинності 28.04.2021р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначений ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 30.04.2021р.
Головуючий суддя М.Є. Муха
Суддя Ю.В. Гладюк
Суддя Л.О. Субботіна
Віддруковано 4 примірники: 1 - до справи, 2 - заявнику (ТОВ "ТОРРНО" м. Хмельницький, вул. Пілотська, 10А), позивачу (01014, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б), 4 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88). Всім з повідомленням про вручення.