ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2021Справа № 910/2953/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ПРАЙМ ТРАСТ»
про 148 454,29 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ПРАЙМ ТРАСТ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 148 454, 49 грн, з яких: 138 387, 60 грн основний борг, 1 096, 17 грн 3% річних, 4 898, 90 грн інфляційні втрати та 4 071, 82 грн пеня.
Позовні вимоги з посиланням на ст. 509, 525, 526, 610, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. 173-175, 193, 198, 224-226, 265 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за договором поставки №26/10/20 від 26.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/2953/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.04.2021 від позивача надійшло клопотання долучення доказів до матеріалів справи та письмове підтвердження того, що ціна позову не змінилася та відповідачем заборгованість не погашена.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 39-Г.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 направлялись судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "за закінченим терміном зберігання".
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі невручення рекомендованого листа з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.
Із залученого до матеріалів справи листа, у якому відповідачу направлялась копія ухвали, вбачається, що даний лист, направлений за офіційною адресою місцезнаходження відповідача згідно ЄДР, був повернутий суду поштою.
Інших адрес відповідач суду не повідомляв та в ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/2953/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
26.10.2020 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки товару №26/10/20 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність у зумовлені строки покупцеві будівельні матеріали, а саме: залізобетонні вироби (ФБС, ПК, труби, перемички, вентиляційні блоки, лотки, дорожні плити, палі), стінові матеріали (цеглу, газоблок, шлакоблок), сипучі матеріали (пісок, керамзит, щебінь), бетон, розчин ( надалі - товар), покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 1.2. договору, найменування, одиниці виміру, ціна товару та інші необхідні дані про товар, що підлягають поставці за цим договором, зазначаються у рахунку-фактурі та видатковій накладній.
Пунктами 2.1.1., 2.2.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у строк та на умовах, що визначені цим договором. Постачальник має право отримати від покупця кошти за товар на умовах та в строк, що визначені цим договором.
Згідно із пунктом 2.3.1. договору покупець зобов'язується здійснювати оплату за товар як визначено у п.п. 5.5. цього договору.
Покупець на підставі рахунку-фактури постачальника та/або видаткової накладної перераховує на поточний рахунок постачальника кошти в розмірі 100 % вартості поставленої партії товару не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання товару (п. 5.5. договору).
Пунктами 5.2., 5.3., 5.4. договору визначено, що при здійсненні платежу покупець обов'язково повинен зазначити в платіжному дорученні номер та дату даного договору та/або номер і дату видаткової накладної, та/або номер і дату рахунку-фактури. Загальна сума цього договору визначається загальною вартістю поставленого протягом строку дії цього договору товару відповідно до видаткових накладних. Розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. За домовленістю сторін розрахунки можуть бути здійснені у будь-якій іншій формі, не забороненій чинними законодавством України.
Згідно із пунктом 9.2. договору у разі невиконання умови по оплаті, більше ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною з сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 11.1. договору).
Відповідно до пункту 11.4. договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що залишились невиконаними та від відповідальності за ті порушення, які мали місце під час дії цього договору.
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 138 387, 60 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-2810-4 від 28.10.2020 на суму 39 387, 60 грн, № РН-3010-1 від 30.10.2020 на суму 49 500, 00 грн та № РН-0311-3 від 03.11.2020 на суму 49 500, 00 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.
Позивачем на підставі видаткових накладних виставлено відповідачу наступні рахунки-фактури: № СФ-28/10-02 від 28.10.2020, № СФ-28/10-06 від 28.10.2020 та № СФ-02/11-04 від 02.11.2020 на оплату товару в загальному розмірі 138 387, 60 грн.
23.12.2020 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1-23/12/20 про сплату заборгованості в розмірі 138 387, 60 грн основного боргу, 466, 64 грн 3 % річних і 1 866, 57 грн пені, що підтверджується копією опису вкладення та фіскального чеку АТ «Укрпошта», проте як зазначає позивач відповідач на претензію не відповів.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 138 387, 60 грн суму основного боргу, 1 096, 17 грн 3% річних, 4 898, 90 грн інфляційних втрат та 4 071, 82 грн пені.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Матеріалами справи підтверджено, що за договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними на загальну суму 138 387, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами в пункті п. 5.5. договору погоджено, що покупець на підставі рахунку-фактури постачальника та/або видаткової накладної перераховує на поточний рахунок постачальника кошти в розмірі 100 % вартості поставленої партії товару не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання товару.
Доказів оплати відповідачем суми 138 387, 00 грн, у тому числі у встановлені договором строки, суду не надано, в зв'язку з чим позов у частині стягнення суми основної заборгованості підлягає задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за періоди з 08.11.2020 по 12.02.2021, з 10.11.2020 по 12.02.2021, з 14.11.2020 по 12.01.2021 3% річних у загальній сумі 1 096, 17 грн та 4 898, 90 грн інфляційних втрат за період з листопада 2020 року по січень 2021 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, судом встановлено, що він виконаний невірно, оскільки за видатковою накладеною № РН-2810-4 від 28.10.2020 останній день оплати товару - 07.11.2020 (субота) припадає на вихідний день, тому останній день оплати товару переноситься на перший за ним робочий день - 09.11.2020, отже період нарахування 3% річних за цією видатковою накладною починається - 10.11.2020, також позивачем невірно визначено кількість днів прострочення за період з 14.11.2020 по 12.01.2021.
Тому судом здійснено власний перерахунок 3 % річних за видатковими накладеними № РН-2810-4 від 28.10.2020 за період з 10.11.2020 по 12.02.2021, № РН-3010-1 від 30.10.2020 за період з 10.11.2020 по 12.02.2021, № РН-0311-3 від 03.11.2020 за період з 14.11.2020 по 12.01.2021, з урахуванням існуючої заборгованості та розмір 3 % річних за розрахунком суду становить за періоди: з 10.11.2020 по 12.02.2021 - 307, 55 грн, з 10.11.2020 по 12.02.2021- 386, 51 грн, з 14.11.2020 по 12.01.2021 - 244, 11 грн, що в загальній сумі складає 938, 17 грн.
Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 938, 17 грн.
Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 4 898, 90 грн за період листопад 2020 року по січень 2021 року, суд встановив, що він є арифметично вірним, розрахованим відповідно до умов договору та вимог законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за періоди з 13.11.2020 по 12.02.2021 в розмірі 1 191, 32 грн, з 15.11.2020 по 12.02.2021 в розмірі 1 464, 66 та з 18.11.2020 по 12.02.2021 в розмірі 1 415, 84 грн, що в загальному складає 4 071, 82 грн.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до пункту 9.2. договору у разі невиконання умови по оплаті, більше ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 4 415, 84 грн за наступними видатковими накладними: № РН-2810-4 від 28.10.2020 на суму 39 387, 60 грн (1 191, 32 грн - нарахована пеня), № РН-3010-1 від 30.10.2020 на суму 49 500, 00 грн (1 464, 66 грн - нарахована пеня) та № РН-0311-3 від 03.11.2020 на суму 49 500, 00 грн (1 415, 84 грн - нарахована пеня), судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування заборгованості за видатковими накладними № РН-2810-4 від 28.10.2020 та № РН-0311-3 від 03.11.2020, тому судом був здійснений власний розрахунок пені.
Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку пені, враховуючи п. 9.2. договору суд зазначає, що за видатковою накладною № РН-2810-4 від 28.10.2020, так як останній день оплати товару - 09.11.2020 то період нарахування пені почався 15.11.2020, за видатковою накладною № РН-0311-3 від 03.11.2020 останній день оплати товару - 13.11.2020 то період нарахування пені почався 19.11.2020, тому за розрахунком суду, розмір пені за періоди з 15.11.2020 по 12.02.2020 становить 1 165, 42 грн та з 19.11.2020 по 12.02.2021 становить 1 399, 56 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 4 029, 64 грн (1 165, 42 грн + 1 464, 66 грн + 1 399, 56 грн), тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в розмірі визначеному судом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 138 387, 60 грн основного боргу, 4 029, 64 грн пені, 938, 17 грн 3 % річних та 4 898, 90 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 20 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 в справі № 910/3442/18.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, представником позивачача долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 30/12 від 18.12.2020, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність серії КВ № 000014 від 10.04.2017, копію ордеру серії АА № 1080965, проміжний звіт про надання послуги № 1 від 23.02.2020 за договором про надання правової допомоги № 30/12 від 18.12.2020.
Досліджуючи підстави для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, суд встановив, що сторони узгодили в п. 4.1. договору про надання правової допомоги № 30/12 від 18.12.2020, що розмір гонорару за надання правової допомоги становить 20 000, 00 грн.
Також, представником позивача долучено копії платіжних доручень № 1440 від 21.12.2020 про сплату за послуги з правничої допомоги на підставі рахунку № 88 від 18.12.2020 на суму 5 000, 00 грн та № 1506 від 11.02.2021 про сплату за послуги з правничої допомоги на підставі договору про надання правової допомоги № 30/12 від 18.12.2020 на суму 15 000, 00 грн, що в загальній сумі складає 20 000, 00 грн.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги.
Таким чином, беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку щодо обґрунтовані вимог на відшкодування витрат на правову допомогу. Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог судові витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ПРАЙМ ТРАСТ» (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 39-Г, ідентифікаційний код 43415185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕС» (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Центральна, будинок 6-А, ідентифікаційний код 40350581) 138 387 (сто тридцять всім тисяч триста вісімдесят сім) грн 60 коп. основного боргу, 4 029 (чотири тисячі двадцять дев'ять) грн 64 коп. пені, 4 898, (чотири тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн 90 коп. інфляційних втрат, 938 (дев'ятсот тридцять вісім) грн 17 коп. 3 % річних, 2 266 (дві тисячі двісті шістдесят шість) грн 94 коп. судового збору та 19 973 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн 06 коп. витрат на правову допомогу.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань