ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2021Справа № 910/1914/21
За позовом Державного підприємства «Торецьквугілля»
до Державного підприємства «Національна вугільна компанія»
про стягнення 100 000, 00 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Державне підприємство «Торецьквугілля» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Національна вугільна компанія» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 100 000, 00 грн.
Позовні вимоги з посиланням на ст. 11, 14, 509, 526, 530, 599, 610 - 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 179, 180, 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором №01/15-02-19 від 15.02.2019, в частині своєчасного повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
22.02.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1914/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
30.03.2021 від позивача надійшла заява про долучення виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 15.02.2019 по 22.03.2021 та письмове підтвердження того, що ціна позову не змінилася та відповідачем заборгованість не погашена.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького будинок 4.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 направлялись судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Інших адрес позивач суду не повідомив, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/1914/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
15.02.2019 між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) був укладений договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 01/15-02-19 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, позикодавець надає в порядку та на умовах визначених цим договором позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу (надалі - фінансова допомога), а останній зобов'язується повернути її позикодавцю в обумовлений термін.
Відповідно до п. 2.1. договору сума фінансової допомоги становить 100 000,00 грн.
Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. договору передбачено що, позикодавець зобов'язаний надати фінансову допомогу протягом п'яти днів з моменту підписання сторонами цього договору. Фінансова допомога надається позичальнику без нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами; шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника.
Згідно із пунктом 4.1. договору строк повернення фінансової допомоги позичальником становить до 31 грудня 2019 року.
Строк, вказаний у п. 4.1. цього договору, може бути продовжений за взаємною згодою сторін (п. 4.2. договору).
Сторонами у пункті 5.1. договору узгоджено, що у строк, вказаний у п. 4.1. цього договору, позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги, зазначену в п. 2.1. цього договору в повному обсязі.
Фінансова допомога повертається позичальником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця (п. 5.2. договору).
Відповідно до пункту 7.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно із пунктом 7.3. договору, зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписні уповноваженими на те представниками сторін.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученнями № 166 від 18.02.2019.
Додатковою угодою № 1 від 02.01.2020 до договору №01/15-02-19 сторонами продовжено строк повернення до 30 червня 2020 року.
Однак, за твердженням позивача, відповідачем не було вчинено жодних дій на виконання договору, щодо своєчасного повернення фінансової допомоги.
19.08.2020 та 21.10.2020 позивачем на адресу відповідача направлено претензії № 1-14/1513 та № 1.14/1888 з вимогою повернути позивачу фінансову допомогу в сумі 100 000, 00 грн.
Як зазначає позивач, відповідач на претензії відповіді не надав, проте 01.12.2020 сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що відповідачем у визначений договором строк, суму грошових коштів повернуто не було, в зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду з даними позовом про стягнення суми грошових коштів у розмірі 100 000, 00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із п. 14.1.257 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт перерахування позивачем на рахунок відповідача поворотної фінансової допомоги (відповідно до призначення платежу наявного в матеріалах справи платіжного доручення) на загальну суму 100 000, 00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Розкриваючи зміст засад свободи договору в статтях 6 і 627 Цивільного кодексу України, положення вказаних статей визначають, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.
Відповідно до пункту 4.1. договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 02.01.2020 відповідач мав повернути позивачу отримані грошові кошти за договором до 30.06.2020.
Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Отже, суд розцінює акт звірки власних розрахунків між позивачем та відповідачем, який підписаний сторонами як визнання відповідачем боргу.
Оскільки судом встановлено факт перерахування позивачем відповідачу поворотної фінансової допомоги в розмірі 100 000,00 грн та неповернення її останнім всупереч умов укладеного між сторонами договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 100 000, 00 грн боргу.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-242, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Національна вугільна компанія» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького будинок 4, ідентифікаційний код 42164388) на користь Державного підприємства «Торецьквугілля» (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 19, ідентифікаційний код 33839013) 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. боргу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань