номер провадження справи 5/34/21
27.04.2021 Справа № 908/518/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової О.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібороб” (42506, Сумська область, Липоводолинський район, с. Суха Грунь, вул. Першотравнева, буд. 1; код ЄДРПОУ 05490701)
До відповідача: Селянського (фермерського) господарства “Транзит” (71600, Запорізька область, м. Василівка, пров. Кам'янський, буд. 10; код ЄДРПОУ 30952282)
про стягнення 63 916,53 грн.,
Без участі представників сторін
01.03.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібороб” до Селянського (фермерського) господарства “Транзит” про стягнення заборгованості за договором поставки № 41/20 від 10.03.2020 у розмірі 63 916,53 грн.
01.03.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.03.2021 прийнято до розгляду позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібороб” до Селянського (фермерського) господарства “Транзит” про стягнення 63 916,53 грн. та відкрите провадження у справі № 908/518/21 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30.03.2021.
Документи запропоновані ухвалою від 03.03.2021 від відповідача до суду не надійшли.
Ухвалою суду від 30.03.2021 № 908/518/21 в судовому засіданні оголошено перерву до 27.04.2021 без виклику (повідомлення) сторін.
05.04.2021 на адресу суду повернулась ухвала про відкриття провадження у справі від 03.03.2021 № 908/518/21, яка направлена на адресу Селянського (фермерського) господарства “Транзит”, яка зазначена у Витягу з ЄДРПОУ: 71600, Запорізька область, м. Василівка, пров. Кам'янський, буд. 10, з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
27.04.2021 судом прийнято рішення.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 10.03.2020 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (позивач, постачальник) та Селянським фермерським господарством "ТРАНЗИТ" (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 41/20 (договір), на виконання умов якого 02.04.2020 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 72 799,92 грн., що підтверджується видатковою накладною № 235 від 02.04.2020. Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у вищевказаній видатковій накладній. Зауважень та претензій по якості та кількості товару від відповідача не надходило. В порушення умов договору, відповідач оплату за отриманий товар у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого станом на 17.02.2021 сума основної заборгованості відповідача складає 58 239,94 грн. У зв'язку з порушенням строків здійснення оплати за отриманий товар, позивачем нараховано відповідачу 3% відсотки річних за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 у розмірі 603,14 грн., інфляційні втрати за період з жовтня 2020 по січень 2021 включно на суму 2 664, 97 грн. та пеню за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 у розмірі 2 408,48 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на договір поставки № 41/20 від 10.03.2020, ст. ст. 509, 525, 526, 610, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 20, 193, ГК України. Просить суд позов задовольнити.
Відповідач письмовий відзив на позовну заяву запропонований надати ухвалами суду від 03.03.2021 та 30.03.2021 до суду не направив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Згідно положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2020 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (позивач, постачальник) та Селянським фермерським господарством "ТРАНЗИТ" (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 41/20 (договір).
Відповідно п. 1.1. договору, постачальник зобов'язаний передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Товаром, що постачається за договором є насіння сільськогосподарських культур (п. 1.2. договору).
Згідно пункту 3.1. договору, поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість товару в кожній партії вказується у видаткових накладних або специфікаціях.
Пунктом 3.2. договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити товар до в термін до 30.04.2020.
Загальна вартість товару, що поставляється за договором складає еквівалент 2 910,83 доларів США (в тому числі ПДВ 20%), що на дату підписання цього договору за курсом згідно п. 4.5. Договору становить 72 800,00 (сімдесят дві тисячі вісімсот 00) грн., в тому числі ПДВ (20%) - 12 133,33 грн. Загальна вартість товару підлягає перерахуванню в строки та в порядку, передбаченому п. 4.6. договору (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 4.2. договору, оплата товару здійснюється в два етапи:
4.2.1. 20 % загальної вартості товару, що складає еквівалент 582,17 доларів США (в тому числі ПДВ 20%), що становить 14 560,00 (чотирнадцять тисяч п'ятсот шістдесят грн. 00) грн., в тому числі ПДВ (20%) 2 426,67 грн., сплачується покупцем за курсом, передбаченим п. 4.5. Договору, в строк до 20.03.2020;
4.2.2. остаточний розрахунок у розмірі 80 % загальної вартості товару, що складає еквівалент 2 328,66 долара США, в тому числі ПДВ (20%), що на дату підписання цього договору за курсом згідно п. 4.5. договору становить 58 240,00 (п'ятдесят вісім тисяч двісті сорок грн. 00) грн., в тому числі ПДВ (20%) 9 706,66 грн., перераховується та сплачується покупцем в порядку, передбаченому п. 4.6. договору, в строк до 15.10.2020.
Згідно п. 6.1. договору, у разі порушення взятих на себе зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 6.2.1. договору у разі прострочення здійснення оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.
20.03.2020 на виконання вимог п. 4.2.1. договору відповідачем проведено часткову оплату товару у розмірі 14 559,98 грн.
02.04.2020 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 72 799,92 грн., що підтверджується видатковою накладною № 235 від 02.04.2020.
Товар був прийнятим відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у вищевказаній видаткові накладній. Зауважень та претензій по якості та кількості товару від відповідача не надходило.
Сума заборгованості відповідача по оплаті поставленого позивачем товару становить 58 239,94 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, оцінивши представлені докази, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або ін. подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.
За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар по договору поставки № 41/20 від 10.03.2020 на суму 58 239,94 грн. у визначені договором строки та розмірі не здійснив, отже, відповідач порушив умови договору.
На підставі викладеного, заборгованість відповідача за договором поставки № 41/20 від 10.03.2020 у розмірі 58 239,94 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.
Також, позивачем заявлена до стягнення пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 у розмірі 2408,48 грн., 3 % річних за вказаний період на суму 603,14 грн. та інфляційні витрати за період з жовтня 2020 по січень 2021 включно у розмірі 2 664,97 грн.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язань, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою програми “Законодавство” суд зазначає, що вказані розрахунки позивача є вірними та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 включно на суму 2 408,48 грн., 3 % річних за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 включно у розмірі 603,14 грн. та інфляційних витрат за період з жовтня 2020 по січень 2021 включно на суму 2 664,97 грн. Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі суду не надав.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства “Транзит” (71600, Запорізька область, м. Василівка, пров. Кам'янський, буд. 10; код ЄДРПОУ 30952282) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібороб” (42506, Сумська область, Липоводолинський район, с. Суха Грунь, вул. Першотравнева, буд. 1; код ЄДРПОУ 05490701) основну заборгованість за договором поставки № 41/20 від 10.03.2020 у розмірі 58 239 (п'ятдесят вісім тисяч двісті тридцять дев'ять) грн. 94 коп., пеню за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 включно на суму 2 408 (дві тисячі чотириста вісім) грн. 48 коп., 3 % річних за період з 15.10.2020 по 17.02.2021 включно у розмірі 603 (шістсот три) грн. 14 коп., інфляційні витрати за період з жовтня 2020 по січень 2021 включно на суму 2 664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 97 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.