вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" квітня 2021 р. Справа№ 910/12357/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Алданової С.О.
Зубець Л.П.
при секретарі ГуцалО.В.
за участю представників зазначених в протоколі від 21.04.2021р.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 р.
у справі № 910/12357/20 (суддя - Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн"
до Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-
Страхування"
про стягнення 853 493,21 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування" про стягнення страхового відшкодування та штрафних санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за договором страхування від 02.08.2019 р. № 1901247 з виплати страхового відшкодування позивачу в розмірі 807 500,00 грн, у зв'язку з настанням страхового випадку - викраденням застрахованого автомобіля "Nissan X-Trail", державний номерний знак НОМЕР_1 . Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 14 777,25 грн пені, 16 150,00 грн інфляційних втрат, 15 065,96 грн трьох процентів річних, нарахованих за несвоєчасне здійснення вказаної виплати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 р. в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 р. у справі № 910/12357/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не було з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Владимиренко С.В., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 р. по справі № 910/12357/20. Розгляд справи призначено на 01.04.2021 р.
31.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу та заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на те, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2021 р. є законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства, суд першої інстанції в повному обсязі з'ясував усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, об'єктивно та в повному обсязі дослідив надані сторонами докази, вірно застосував норми матеріального та процесуального права та виніс рішення, яке в повній мірі відповідає обставинам справи, апеляційна скарга ж є необґрунтованою та такою, що підлягає відхиленню.
Розпорядженням № 09.1-08/1281/21 Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 р., у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12357/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 р. апеляційну скаргу у справі №910/12357/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Зубець Л.П., Алданової С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 р. прийнято справу №910/12357/20 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Алданової С.О. Клопотання представника Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-Страхування" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судове засідання 01.04.2021 р., що було проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з'явились уповноважені представники обох сторін та надали пояснення по справі. У судовому засіданні 01.04.2021 р. було оголошено перерву до 21.04.2021 р.
15.04.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли пояснення щодо питань, які виникли під час судового засідання 01.04.2021 р. У поясненнях представник позивача зазначає, що право власності на застрахований автомобіль перейшло від лізингодавця до позивача 24.07.2019 р., поведінка відповідача суперечить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), порушення позивачем п. 2.11.2.7 договору страхування не перешкодило відповідачу з'ясувати, чи є заявлена подія страховим випадком.
20.04.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшл письмові пояснення по справі.
Представники позивача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 р. у справі № 910/12357/20 - скасувати.
Представник відповідача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було своєчасно повідомлено відповідача про зміну реєстраційних документів та реєстраційних номерних знаків, чим порушено вимоги 2.11.2 договору страхування.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 31.07.2018 р. між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу № 180731-1/ФЛ-Ю-А, за умовами якого останнє передало позивачу в лізинг на 12 місяців автомобіль - "Nissan X-Trail", 2018 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 , вартість якого з ПДВ складала 977 975,00 грн.
Актом прийому-передачі предмета лізингу в користування за вищевказаним договором фінансового лізингу від 31.07.2018 р. лізингодавець передав позивачу зазначений транспортний засіб в користування. Крім того, актом прийому-передачі за договором фінансового лізингу від 01.08.2018 р. лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв свідоцтво про державну реєстрацію СХК 947333 від 01.08.2018 р., видане на предмет лізингу, а також комплект державних реєстраційних номерних знаків - НОМЕР_3 .
Тоді ж автомобіль був застрахований лізингодавцем у ПАТ "Страхова компанія "Універсальна" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 31.07.2018 р. № 3003/390/000001, згідно з яким страхувальником і вигодонабувачем було товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", лізингоотримувачем - позивач. Строк дії даного договору з 31.07.2018 р. по 30.07.2019 р.
Судом першої інстанції також встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за період часу з 31.07.2018 р. по 30.07.2019 р. позивач виконав свої зобов'язання за договором лізингу в повному обсязі. Останній лізинговий платіж був здійснений позивачем 24.07.2019 р.
02.08.2019 р. позивач як страхувальник та відповідач як страховик уклали договір страхування "Просто-Каско Плюс" серії PKS № 1901247 автомобіля "Nissan X-Trail", державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_4 , строком дії з 03.08.2019 р. по 02.08.2020 р.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору, страхувальником та вигодонабувачем за договором є позивач. Власником автомобіля є позивач (пункт 1.4 договору).
02.08.2019 р. позивач здійснив перший страховий платіж у розмірі 13 158,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 02.08.2019 р. № 1785.
13.11.2019 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, та повідомив, що 12.11.2019 р. застрахований автомобіль було викрадено. За вказаним фактом було зареєстровано кримінальне провадження, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2019 р. під номером 12019100020008310 за частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України.
12.12.2019 р. відповідач прийняв рішення про відмову у визнанні страхового випадку та виплаті страхового відшкодування, в якому вказав, що: 1) позивачем при укладенні договору не було надано всю інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, зокрема, що він не є власником транспортного засобу "Nissan X-Trail", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_4 , який перебуває у лізингу, і надалі не було письмово інформовано про зміну в характері використання та збереженні застрахованого ТЗ та ступеню страхового ризику та положень Договору в установлені строки; 2) до настання події 12.11.2019 р. у порушення умов Договору позивач не повідомив про відчуження транспортного засобу та про зміну власника транспортного засобу, перереєстрацію транспортного засобу та заміну реєстраційних документів та номерних знаків, не ініціював внесення змін у договір страхування; 3) відповідно до п. 2.11.3.10 "16" договору, страховик має право відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування, зокрема з наступних підстав: якщо подія, яка призвела до збитків, або збитки підпадають під "Виключення із страхових випадків і обмеження страхування" згідно розділу 2.3 цього договору та інших положень цього договору; 4) згідно з п. 2.6.1.8 договору, якщо застрахований транспортний засіб відчужується і власник не подав заяву про припинення цього договору страхування, в такому разі цей договір припиняється з дня відчуження такого транспортного засобу (тобто з 19.09.2019).
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування. При цьому, суд виходив з порушення позивачем передбаченого договором страхування обов'язку повідомити відповідача про зміну реєстраційних документів та реєстраційних номерних знаків та права страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі порушення страхувальником умов договору.
Колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду, вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення справи, натомість судом неповно з'ясовано обставини, на які позивач і відповідач посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, не досліджено усіх наявних у справі доказів та не надано оцінки усім аргументам позивача і відповідача.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про страхування", рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
З огляду на це, вирішуючи спір щодо відмови страховика у виплаті страхового відшкодування суд повинен дати оцінку щодо правомірності такої відмови страховика з урахування підстав такої відмови (причин, з яких було відмовлено у виплаті страхового відшкодування), зазначених у рішенні про відмову.
З приводу аргументів відповідача щодо правомірності його відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 2.11.3.10 "16" договору та у зв'язку з тим, що позивачем при укладенні договору не було надано усієї інформації про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, зокрема, що позивач не є власником транспортного засобу "Nissan X-Trail", д.р.н. НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_4 , який перебуває у лізингу, і що позивачем не було письмово проінформовано відповідача про зміну в характері використання та збереженні застрахованого ТЗ та ступеню страхового ризику в установлені строки, колегія суддів зазначає таке.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що положенням договору, на підставі якого відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, є п. 2.11.3.10 "16". Цей же пункт зазначений страховиком і в рішенні про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Проте, відповідачем не вказано в рішенні про відмову у виплаті страхового відшкодування, під яке саме виключення зі страхових випадків чи обмеження страхування, зазначене у розділі 2.3 чи будь-якому іншому положенні договору, підпадає подія, яка мала місце у спірних правовідносинах (незаконне заволодіння автомобілем), чи збитки, спричинені цією подією.
Згідно з п. 2.11.3.10 "16" договору страхування, страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо подія, яка призвела до збитків, або збитки підпадають під "Виключення із страхових випадків і обмеження страхування" згідно розділу 2.3 договору та інших положень договору.
Виключення з страхових випадків і обмеження страхування передбачені у розділі 2.3 договору страхування. Згідно з вказаним розділом 2.3 договору, виключеннями зі страхових випадків і обмеженнями страхування є, зокрема, навмисні дії страхувальника (вигодонабувача), членів його сім'ї, його повноважних працівників, власника, довіреної особи або особи, за дії якої страхувальник несе відповідальність, водія, застрахованої особи, спрямованих на настання страхового випадку; вчинення або спроби вчинення страхувальником (водієм, вигодонабувачем, застрахованою особою) дій, за які передбачена кримінальна відповідальність; використання транспортного засобу в спортивних змаганнях та інші (загалом перелік вказаних виключень та обмежень займає близько двох аркушів договору).
Інших виключень зі страхових випадків чи обмежень страхування, окрім тих, що передбачені у розділі 2.3 договору, договір страхування не містить.
В той же час, будь-яких доказів того, що подія, яка мала місце у спірних правовідносинах (незаконне заволодіння транспортним засобом), підпадає під будь-яке виключення зі страхових випадків чи обмеження страхування - відповідачем суду не надано, матеріали справи - не містять.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено правомірності його відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 2.11.3.10 "16" договору.
Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи й інші зазначені відповідачем підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Так, відповідач стверджує, що станом на день укладення договору страхування позивач не був власником автомобіля, який страхувався, що, на думку представника відповідача, підтверджується видачею позивачу 19.09.2019 р. свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , про що позивач, за твердженням відповідача, не повідомив йому в момент укладення договору, у зв'язку з чим в рішенні про відмову у виплаті страхового відшкодування відповідач зазначив, що позивач при укладенні договору страхування не надав всю інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, зокрема, що позивач не є власником автомобіля, який перебуває в лізингу, і надалі не було письмово інформовано про зміну в характері використання та збереження застрахованого автомобіля.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Наявними у справі договором фінансового лізингу № 180731-1/ФЛ-Ю-А від 31.07.2018 р. і додатками до нього підтверджується, сторонами не заперечується і ними визнається, що позивач набув автомобіль у власність на підставі договору фінансового лізингу № 180731-1/ФЛ-Ю-А від 31.07.2018 р., укладеного з ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (перейменоване в ТОВ "Бест Лізинг").
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг", право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.
Згідно з договором фінансового лізингу № 180731-1/ФЛ-Ю-А від 31.08.2018 р. та додатків до нього, загальний лізинговий платіж, який включав в себе як відшкодування (компенсацію) вартості предмета лізингу, так і винагороду (комісію) лізингодавця, становив 1 184 807,87 грн. Будь-яких положень щодо моменту переходу права власності на предмет лізингу договір не містить.
Водночас, наявними у справі платіжними дорученнями та актом звіряння (т. 1, а. с. 27-43) підтверджується, що повна сплата визначеної договором фінансового лізингу № 180731-1/ФЛ-Ю-А від 31.07.2018 р. ціни, а також усіх інших передбачених цим договором платежів, здійснена у період з 31.07.2018 по 24.07.2019.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що останній лізинговий платіж за договором фінансового лізингу № 180731-1/ФЛ-Ю-А від 31.07.2018 р. здійснений позивачем 24.07.2019.
Таким чином, право власності на автомобіль, який був застрахований у відповідача, перейшло від лізингової компанії до позивача 24.07.2019, а отже, на дату укладення договору страхування з відповідачем (02.08.2019), позивач уже набув право власності на автомобіль, тобто був власником автомобіля.
Суд відхиляє посилання представника відповідача на Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений Постановою КМУ № 1388 від 07.09.1998 р., оскільки, відповідно до позиції Верховного Суду (постанови від 21.05.2019 у справі № 912/1426/18 та від 13.02.2018 у справі № 910/11266/17), перехід права власності на автомобіль не пов'язується із його реєстрацією у відповідних реєстраційних органах.
Також суд враховує наступне.
У п.1.1. договору страхування зазначено, що страхувальником автомобіля є позивач, у п. 1.4. - що автомобіль перебуває у власності позивача, та в п. 1.2. - що вигодонабувачем за договором є позивач. Також в заяві на страхування транспортного засобу (т. 1, а. с. 61) вказано, що власником автомобіля є позивач, він же - страхувальник і вигодонабувач. Крім того, в п. 8 заяви на страхування вказано, що "Відомості, що зазначені в Заяві на страхування та акті огляду, перевірено та ідентифіковано, фотографування ТЗ здійснено", а нижче є підпис працівника страховика, який оглянув транспортний засіб.
Таким чином, своїм підписом на заяві на страхування транспортного засобу працівник відповідача підтвердив, що він перевірив відомості, зазначені в заяві на страхування, а отже, й те, що позивач є власником автомобіля.
Зазначене спростовує твердження представника відповідача, зроблене ним в судовому засіданні 01.04.2021 р., про те, що відповідач уклав договір страхування виключно на основі слів позивача, без будь-якої перевірки наданої позивачем інформації щодо автомобіля, який страхується.
Таким чином, наявною у справі заявою на страхування транспортного засобу (відомостями, що зазначені в заяві на страхування) підтверджується, що при укладенні договору страхування відповідач погодився з тим, що позивач є власником автомобіля, тоді як після настання страхового випадку відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування на тій підставі, що позивачем при укладенні договору не було надано усієї інформації про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, зокрема, що позивач не є власником транспортного засобу, помилково вважаючи, що позивач не був власником автомобіля на час укладення договору страхування.
На переконання колегії суддів, така поведінка відповідача суперечить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18).
Крім цього, відповідачем не доведено, що під час дії договору страхування мали місце якісь зміни в характері використання та збереження застрахованого автомобіля. Жодних доказів цього матеріали справи не містять.
Що стосується доводів відповідача щодо правомірності його відмови у виплаті страхового відшкодування на тій підставі, що до настання події 12.11.2019 р. у порушення умов договору позивач не повідомив відповідача про відчуження транспортного засобу та про зміну власника транспортного засобу, перереєстрацію транспортного засобу та заміну реєстраційних документів та номерних знаків, не ініціював внесення змін у договір страхування, то з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.11.2.7 договору страхування, страхувальник зобов'язаний протягом двох робочих днів письмово повідомити страховика про зняття ТЗ з обліку або реєстрацію/перереєстрацію ТЗ в сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України, заміну реєстраційних документів, реєстраційних (номерних) знаків, накладення арешту на застрахований ТЗ для дострокового припинення дії цього договору або внесення змін у цей договір.
Судом першої інстанції встановлено, сторонами визнається і не заперечується, що 19.09.2019 відбулася заміна реєстраційних документів та реєстраційних (номерних) знаків, про що позивач, всупереч п. 2.11.2.7 договору, протягом двох робочих днів не повідомив відповідача.
Позивач не заперечує того, що ним допущено порушення п. 2.11.2.7 договору. Разом з тим, позивач зазначає, що вказане порушення не позбавило відповідача можливості з'ясувати, чи є заявлена подія страховим випадком, та не могло бути підставою для відмови у виплаті йому страхового відшкодування.
Відповідно до п.п. 1.9, 2.2, 2.2.1 договору страхування, одним зі страхових ризиків, які підлягають страхуванню за цим договором, є незаконне заволодіння транспортним засобом, тобто вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення застрахованого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі виключно шляхом крадіжки, грабежу чи розбою.
Згідно з п. 2.2.7 договору страхування, страховий випадок - це подія/події, зазначена в п. 1.9. цього договору, яка відбулась, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування (страхову виплату).
Матеріалами справи підтверджується, що 13.11.2019 р. позивач заявив про настання страхового випадку - незаконне заволодіння автомобілем. Також з рішення відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування вбачається, що відповідач не ставив під сумнів сам факт настання страхового випадку (незаконного заволодіння автомобілем), не зазначав про наявність у нього будь-яких труднощів чи перешкод у з'ясуванні того, чи мала місце заявлена подія в дійсності, і чи є заявлена подія страховим випадком.
Водночас, виходячи змісту статті 979 ЦК України та статті 16 Закону України "Про страхування" та суті страхування, у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкоджало страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом в кожному конкретному випадку. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 29.07.2020 р. у справі № 500/1286/17, від 21.08.2018 р. у справі № 227/3573/16 ц, від 13.11.2018 р. у справі № 910/922/18. При цьому колегія суддів відхиляє аргумент відповідача про те, що наведений правовий висновок поширюється виключно на правовідносини з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки зазначений правовий висновок зроблений Верховним Судом щодо застосування ст. 16 Закону України "Про страхування" та ст. 979 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 29.07.2020 у справі № 500/1286/17), які поширюються на усі без винятку види страхування.
Колегія суддів враховує й те, що відповідач у рішенні про відмову у виплаті страхового відшкодування не зазначав про те, що те, що позивач до настання події 12.11.2019 р. у порушення умов договору не повідомив відповідача про перереєстрацію транспортного засобу та заміну реєстраційних документів та номерних знаків, якимось чином перешкодило йому переконатися в тому, що заявлена позивачем подія мала місце і є страховим випадком. Більше того, відповідач не зазначав про це, і не доводив цього в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Натомість, в матеріалах справи наявні докази того, що застрахований автомобіль було викрадено (за вказаним фактом зареєстровано кримінальне провадження, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2019 р. за № 12019100020008310 за частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України) та відсутні будь-які докази, які б підтверджували невизнання чи оспорювання відповідачем факту незаконного заволодіння транспортним засобом або вказували на причинно-наслідковий зв'язок між порушенням договору та настанням страхового випадку.
З огляду на це, колегія суддів погоджується з позивачем, що допущене ним порушення п. 2.11.2.7 договору страхування не перешкодило відповідачу переконатись в тому, що заявлена подія є страховим випадком, а тому - не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Безпідставним також є посилання відповідача у рішенні про відмову у виплаті страхового відшкодування на п. 2.6.1.8 договору страхування, згідно з яким якщо застрахований транспортний засіб відчужується і власник не подав заяву про припинення цього договору, то в такому разі цей договір припиняється з дня відчуження такого транспортного засобу, оскільки суду не надано жодних доказів того, що після набуття позивачем права власності на автомобіль та укладення договору з відповідачем (під час дії договору) він відчужувався, а наявним у матеріалах справи листом Головного сервісного центру МВС у м. Києві № 31/26-135аз,136аз від 14.08.2020 р. (т. 1, а. с. 45) підтверджується, що в період з 02.08.2019 р. по 13.11.2019 р. автомобіль не відчужувався.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов неправомірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки порушення позивачем п. 2.11.2.7 договору не перешкодило відповідачу переконатись, що ця подія є страховим випадком, а наявність інших порушень договору страхування, виключень зі страхових випадків чи обмежень страхування відповідачем не доведено.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату). Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно з п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Згідно з п. 13.7. Правил № 2063 Добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Рішенням Правління ЗАТ "Просто-Страхування" від 05.10.2009 р., у випадку викрадення застрахованого транспортного засобу розмір страхового відшкодування визначається виходячи із страхової суми по ризику «Незаконне заволодіння».
Відповідно до п.п. 2.8.7, 2.8.6.1 договору страхування, страхове відшкодування виплачується з вирахуванням безумовної франшизи, а розмір страхового відшкодування у випадку викрадення застрахованого транспортного засобу обмежується розміром страхової суми за ризиком "Незаконне заволодіння". Згідно з п.п. 1.10, 1.13 договору страхування, страхова сума за страховим ризиком "Незаконне заволодіння" становить 850 000,00 грн, а безумовна франшиза - 5 % від страхової суми.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано визначено суму страхового відшкодування у розмірі 807 500,00 грн.
Статтею 992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
У п. 12.3.1. договору страхування передбачено, що за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування страховик сплачує страхувальнику пеню в розмірі 0,01 % від суми простроченої виплати страхового відшкодування за кожен день прострочення. Згідно з п. 2.8.2.1. договору страхування, виплата страхового відшкодування за ризиком "Незаконне заволодіння" здійснюється протягом 30 календарних днів, починаючи з дня надання страхувальником страховику останнього зі всіх необхідних документів.
З матеріалів страхової справи № 1063 (т. 1, а. с. 91-154) вбачається, що необхідні документи були надані позивачем відповідачеві 13.11.2019, а отже виплата страхового відшкодування мала бути здійснена до 13.12.2019 р. (включно). Як встановлено судом, станом на дату винесення цієї постанови виплату страхового відшкодування не здійснено.
Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тому колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно здійснено нарахування пені у розмірі 14 777,25 грн.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Частиною другою цієї статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
У постанові ВСУ від 01.06.2016 р. у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, який підтримала Велика Палата ВС у справі № 910/10156/17, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду (постанова від 07.03.2018 р. у справі № 910/3855/17), ч. 2 статті 625 ЦК України застосовується у спорах, які виникають з договорів страхування.
З огляду на це, позивачем правомірно заявлено до стягнення 3 % річних від простроченої суми страхового відшкодування у розмірі 15 065,96 грн та розмір інфляційних втрат у розмірі 16 150 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник довів обґрунтованість апеляційної скарги, отже рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2021 р. у справі № 910/12357/20 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України суд,-
1. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2020 року у справі № 910/12357/20 скасувати та прийняти нове рішення.
3. Позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-Страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 10, ідентифікаційний код 24745673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" (08520, Київська область, Фастівський район, селище міського типу Борова, вул. Нововокзальна, буд. 13, ідентифікаційний код 37672349) 807 500,00 грн. страхового відшкодування, 14 777,25 пені, 16 150,00 інфляційних нарахувань, 15 065,96 грн. 3% річних.
5. Стягнути з Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-Страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 10, ідентифікаційний код 24745673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" (08520, Київська область, Фастівський район, селище міського типу Борова, вул. Нововокзальна, буд. 13, ідентифікаційний код 37672349) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 12 802,40 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 19 203,60 грн.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 30.04.2021р.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді С.О. Алданова
Л.П. Зубець