Справа № 240/9456/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
29 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України щодо невчасної виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 11036,96 грн (з урахуванням стягнутих податків, зборів);
- стягнути з Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невчасної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 11036,96 грн (з урахуванням стягнутих податків, зборів) за період з 06.04.2020 до 14.05.2020 в сумі 8978,64 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 позов задоволено частково, ухвалено:
- визнати протиправною бездіяльність Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України, щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2016 по 14.05.2020;
- стягнути з Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2016 по 14.05.2020 у розмірі 11036,96 грн;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати. Також зауважив, що згідно позовних вимог позивач просив стягнути 8978,64 грн, а не 11036,96 грн.
Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу відповідача.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу із наказу начальника Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України від 31.08.2016 №164 полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України від 29 липня 2016 року №706 у відставку за пунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 31 серпня 2016 року виключено із списків особового складу Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.
Відповідачем при звільненні не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року в справі №240/11607/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано Центр оперативних стандартів і методики підготовки Збройних сил України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2015 - 2016 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2016.
Вказана компенсація позивачу перерахована на банківський рахунок лише 14.05.2020, що підтверджується випискою АТ "Ощадбанк" по картковому рахунку від 15.06.2020.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8978,64 грн грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 по 14.05.2020, а не з 06.04.2020 до 14.05.2020 як просить позивач.
Разом з цим, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 по 14.05.2020 не відповідає вимозі пропорційності, у зв'язку із чим необхідно стягнути з відповідача на користь позивача середнй заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 по 14.05.2020 у розмірі 11036,96 грн.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
З урахуванням наведеного судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що позивачеві не виплачена належна йому компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 11036,96 грн, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є обґрунтованими.
Згідно розрахунку середнього заробітку, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 236,28 грн ((7206,48+7206,48)/61).
Разом з цим, відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 міститься висновок про те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 зазначає, що частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи те, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України з 01.09.2016 по 14.05.2020, а не з 06.04.2020 до 14.05.2020 як зазначено у позовній заяві.
Таким чином, строк затримки розрахунку складає - 1351 день, а середній заробіток за весь час затримки розрахунку складає 319 214,28 грн.
Щодо належної до стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за період затримки розрахунку, апеляційний суд враховує наступне.
Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
У постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 Верховний Суд зауважив, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (Провадження № 14-623цс18).
Необхідно зауважити, що розмір невиплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки складає 11036,96 грн, а середній заробіток позивача за час затримки розрахунку в розмірі 319 214,28 грн, що набагато перевищує розмір невиплаченої суму, а тому до даних правовідносин необхідно застосувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Оскільки, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 11036,96 грн/319 214,28 грн = 0,034575. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 236,28 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,03458 х 1351 (дні затримки розрахунку) = 11036,96 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №806/345/16, у постанову Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі більшому ніж заявлено у позові свідчить про повний та належний захист прав позивача, порушених вказаними діями позивача, а тому вихід за межі позовних вимог у даному випадку обґрунтований.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центру оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.