Справа № 240/18460/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
28 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Драчук Т. О. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
18 лютого 2021 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 340/1916/20.
Дослідивши вказане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки 03 березня 2021 року Верховним Судом було прийнято постанову у вказаній вище справі, а тому станом на час прийняття рішення у даній справі відпали обставини, для зупинення провадження у справі.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 квітня 2021 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Указом Президента України № 32/2004 від 12.01.2004 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Малинського районного суду Житомирської області.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.07.2020 року за № 2290/0/15-20 та наказу Голови Малинського районного суду від 07.08.2020 року за №13-к/р ОСОБА_1 , відраховано зі штату суду у зв'язку з виходом у відставку.
Судом встановлено та визнається сторонами, що відповідно до копій розрахункового листа позивача за період з квітня по серпень 2020 року встановлено, що суддівська винагорода нараховувалась у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с.15).
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період квітень - серпень 2020 року із застуванням ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, суб'єкт владних повноважень порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів) від 24 червня 1999 року № 6-рп/1999, Конституційний Суд України зазначив :
"Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.
(абзац третій пункту 2 мотивувальної частини)
Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні витрати з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватися до рівня, який не забезпечує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів.
Отже, видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом."
(абзаци шостий, сьомий пункту 2 мотивувальної частини)
Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
(абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002)
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів"№ 1402-VIII.
За змістом ч. 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"№ 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключено цим законом встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною 3 ст.148 цього Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Частиною 1 ст. 151 цього Закону передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Частиною 4 ст.148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Згідно з п. 1 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, затвердженого головою Державної судової адміністрації України 25.09.2015, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується. Основним завданням ТУ ДСА України в Житомирській області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Житомирської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Житомирської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
Відповідно до п. 4.1 зазначеного Положення до повноважень Територіального управління ДСА України в Житомирській області належить забезпечення належних умови діяльності місцевих судів Житомирської області в межах повноважень, визначених законом.
Згідно п.4.3 цього Положення територіальне управління здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ТУ ДСА України в Житомирській області та місцевих загальних судів Житомирської області.
З урахуванням наведеного, суд дійшов правильного висновку, що Територіальне управління ДСА України в Житомирській області є належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 , як розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення загальних судів Житомирської області.
Так, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Законом України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтями 28-32.
Статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Таке обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
При цьому зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013, Конституційний Суд України занотував, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Також колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 вказано на необхідність компенсування відповідними виплатами встановлені обмеження суддівської винагороди.
Верховний Суд, у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, ухвалені за позовом судді Кропивницького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про застосування обмежень у виплаті суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, зазначив:
"Колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним".
Підсумовуючи, суд враховує доводи відповідача, що Територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
При цьому суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду (за умови відсутності змін до кошторисів судів та паспорту бюджетної програми) не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.
Як вже зазначалось вище, за період з 18 квітня 2020 року по 07 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеженням її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести виплату суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відтак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Драчук Т. О. Курко О. П.