Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 643/15173/17
провадження № 61-500св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року в складі судді Довготько Т. М. та на постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року в складі колегії суддів Бурлака І. В., Кіся П. В., Пилипчук Н. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та виселення.
Позов мотивований тим, що 15 серпня 2008 року ЗАТ Комерційний Банк «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № ML-702/1100/2008, за умовами якого
банк надав позичальниці кредит у розмірі 59 500 дол. США зі строком повернення до 17 серпня 2020 року.
У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № РML-702/1100/2008, предметом якого є трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить відповідачці на праві приватної власності.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору виникла заборгованість, за стягненням якої кредитор звернувся до суду. Позивач указував, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 серпня 2017 року стягнено з ОСОБА_2 суму боргу за тілом кредиту в розмірі 58 884,80 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 1 558 933,86 грн. Рішення суду не виконано, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором не погашено.
За таких обставин ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд:
- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №ML-702/1100/2008 від 15 серпня 2008 року в розмірі 1 558 933, 86 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 , загальною площею 46,60 м?, шляхом надання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмета іпотеки за іпотечним договором № РML-702/1100/2008 від 15 серпня 2008 року з наданням всіх повноважень продавця (в тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість в органах нотаріату та місцевого самоврядування, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах державної реєстраційної служби України, ВРЖЕУ, нотаріату тощо) за ціною не менше 412 000 грн;
- передати предмет іпотеки в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до її реалізації з наданням права обладнання предмета іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами; - виселити та зняти з реєстрації мешканців, які проживають та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року позов задоволено частково:
- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-702/1100/2008 від 15 серпня 2008 року в розмірі 1 558 933,86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 шляхом надання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмета іпотеки з наданням усіх повноважень продавця (в тому числі: отримання дубліката правовстановлюючих документів на нерухомість в органах нотаріату та місцевого самоврядування, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах державної реєстраційної служби України, ВРЖЕУ, нотаріату тощо) за ціною не меншою 412 000 грн;
- відстрочено виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати процентів не виконує, розмір загальної суми заборгованості за кредитним договором значно перевищує суму іпотеки, а тому вважав за можливе задовольнити позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. З урахуванням того, що кредит був наданий ОСОБА_2 на споживчі цілі в іноземній валюті, а загальна площа квартири, наданої як забезпечення кредиту, становить 46,60 м?, суд застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»та відстрочив виконання судового рішення до закінчення дії мораторію.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про передачу предмета іпотеки в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до його реалізації, суд уважав, що задоволенням такої вимоги порушуватимуться права та законні інтереси власника квартири на користування нею.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про виселення та зняття з реєстрації мешканців, які проживають та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 , суд виходив із неможливості виселення невідомих осіб, до яких вимоги позивачем не пред'являлися та які судом в якості співвідповідачів до участі в справі не залучались.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково, заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року в частині відстрочення виконання рішення до закінчення дії мораторію скасовано.
Не погодившись із поширенням на спірні правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять достатніх доказів того, що предмет іпотеки є єдиним місцем проживання відповідача.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя апеляційний суд визнав законним і обґрунтованим.
У частині задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення й зняття з реєстрації рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося та не переглядалося.
Аргументи учасників справи
26 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року й просила їх скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Посилається на те, що оскільки предмет іпотеки був придбаний не за кредитні кошти, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки мало містити посилання про надання ОСОБА_1 та членам її сім'ї іншого постійного житлового приміщення.
Зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання до закінчення дії мораторію.
Аналіз змісту та доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя відповідачем не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються.
З урахуванням змісту ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року та аргументів касаційної скарги заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року й постанова Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року переглядається Верховним Судом лише в частині вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, зупинено дію заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року до завершення розгляду касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року закрито касаційне провадження в справі № 643/15173/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року в частині задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації; поновлено дію заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року в зазначеній частині.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 серпня 2008 року ЗАТ КБ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № ML-702/1100/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 500 дол. США зі строком повернення до 17 серпня 2020 року та сплатою процентів у порядку та розмірах, установлених у договорі.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором 15 серпня 2008 року позивач та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № РML-702/1100/2008, за умовами якого відповідачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно з договором про відступлення права вимоги від 27 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., та витягу з додатку до цього договору права вимоги за кредитним договором № ML-702/1100/2008 та договором іпотеки № РML 702/1100/2008 від 15 серпня 2008 року перейшли від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором ML-702/1100/2008 від 15 серпня 2008 року в розмірі 58 884,80 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 1 558 933,86 грн.
Матеріали справи не містять доказів того, що зазначене рішення боржником виконано.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, прийняв до уваги, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому відстрочив виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії відповідного мораторію.
У підпункті 1 пункту 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м? для квартири та 250 м? для житлового будинку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відстрочення виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять достатніх доказів того, що предмет іпотеки є єдиним місцем проживання відповідача.
Зазначений висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, зробленим цим судом у цій же справі при вирішенні позовних вимог про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя, а саме відносно того, що неотримання судових повісток за адресою розташування спірної квартири, а також акт огляду, складений представниками позивача, та показання сусідів не є належними й допустимими доказами того, що квартира, яка є предметом іпотеки, не використовується як місце проживання відповідачки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року в справі № 643/7723/16-ц (провадження № 61-15211св18) зазначено: «усправі, що переглядається суди встановили, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 48,4 кв. м, є предметом іпотеки і забезпечує виконання зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом, наданим кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, використовується відповідачем ОСОБА_1 як постійне місце проживання, а наявність у ОСОБА_1 на праві власності іншого нерухомого житлового майна позивачем не доведено».
Не встановивши, що у власності ОСОБА_1 перебуває інше нерухоме житлове майно, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про непоширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Разом з тим, заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року в частині відстрочення виконання судового рішення не може залишатися в силі з наступних мотивів.
Порядок відстрочення виконання судового рішення встановлений у статті 435 ЦПК України, за змістом частини першої якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що сторони не зверталися до суду з заявою про відстрочення виконання судового рішення в порядку, передбаченому статтею 435 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19) вказано, що «мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню».
З огляду на викладене суд першої інстанції помилково вважав, що відстрочення виконання зобов'язання, яким є мораторій, передбачає відстрочення виконання судового рішення, передбачене положеннями статті 435 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-345цс15 зроблено висновок, що «судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки з установленням порядку виконання такого рішення - з моменту припинення дії мораторію не свідчать про неправильне застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
За таких обставин резолютивна частина рішення суду першої інстанції в частині відстрочення виконання судового рішення підлягає зміні з викладенням її в наступній редакції: «Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відстрочення виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, постанова Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року в указаній частині підлягає скасуванню на підставі статті 412 ЦПК України. Резолютивна частина заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року у вказаній частині підлягає зміні з викладенням її в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року в частині скасування відстрочення виконання заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.
Резолютивну частину заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2018 року змінити, виклавши її абзац третій в такій редакції: «Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Із прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук