Постанова
Іменем України
23 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 463/5231/16-ц
провадження № 61-17244св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гулієв Анатолій Агаджанович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копнячк С. М., Ніткевича А. В.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гулієв А. А., про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації.
Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є особою похилого віку і під час укладення оспорюваного договору дарування неправильно сприйняла фактичні обставини правочину та його правову природу, оскільки мала на меті укласти
з відповідачем договір довічного утримання, а не договір дарування. Відповідач не є її родичем, а лише сусідом, і оскільки він запропонував їй догляд та матеріальну допомогу, яких вона потребує в силу свого віку та стану здоров'я, вона погодилась передати йому свою квартиру, але після своєї смерті, так як спірна квартира є її єдиним житлом.
У зв'язку з наведеним, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 травня
2015 року між нею, як дарувальником, та відповідачем ОСОБА_2 , як обдаровуваним, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гулієвим А. А., та скасувати державну реєстрацію
у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності відповідача ОСОБА_2 на вказану квартиру, з тієї підстави, що цей договір укладений нею внаслідок помилки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що на момент вчинення оспорюваного правочину обставини, щодо яких помилилася сторона правочину були відсутні. Позивач чітко розуміла правову природу укладеного договору, наслідки укладення такого та перехід права власності на предмет договору дарування до обдарованого, оскільки маючи досвід укладення різного роду правочинів та судових справ у правовідносинах з іншими особами щодо розпорядження належною їй на праві власності квартирою могла відрізнити договір довічного утримання від договору дарування квартири.
Аргументи учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позовних вимог
в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що сам по собі факт прочитання тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом його суті не
є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним. Зазначала, що є особою похилого віку, інвалідом 2 групи, постійно хворіє, спірна квартира є єдиним її житлом, вона продовжую проживати
в квартирі. Пенсії для гідного життя не вистачає, тому вона користувалась допомогою соціальної служби. Відповідач є для неї сторонньою особою. Суд першої інстанції зазначив про такі обставини в своєму рішенні, але не дав оцінку фактичним обставинам.
Суд безпідставно розцінив, як зловживання, систематичність в її діях укладення різного роду договорів щодо спірної квартири та зробив помилковий висновок про її обізнаність про наслідки укладення договорів довічного утримання та дарування. Судами не взято до уваги хронологію її правочинів щодо квартири по відношенню до відповідача. Оскільки відповідач почав надавати активну матеріальну допомогу, нею був складений заповіт на користь відповідача. Цей факт свідчить про відсутність наміру остаточно відчужити квартиру на користь відповідача.
Суд зазначає, що відповідач частково провів ремонт, завіз меблі, оплачує комунальні послуги, має право безперешкодного користування квартирою, але не взяв до уваги те, що ці обставини свідчать про відсутність безоплатності договору. Обставини по справі свідчать про те, що з боку відповідача вчинялись дії, які носять характер виконання зобов'язань по договору довічного утримання, якій вона насправді хотіла укласти, але через свій фізичний та віковий стан припустилася помилки.
Судами не досліджувались докази, що підтверджують стан її здоров'я, хоча до матеріалів справи подані численні виписки із медичних установ, в яких вона регулярно перебуває на лікуванні.
У листопаді 2019 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гулієв А. А. та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржені судові рішення є законними та обґрунтованими.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 , оскільки вимоги про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації особисто пов'язані з особою позивача та не допускають правонаступництва.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі; зупинено касаційне провадження до залучення до участі у справі правонаступників.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні,
а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно листа Личаківського районного у м. Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану в архіві зберігається актовий запис про смерть від
14 квітня 2020 року № 238, складений Личаківським районним у м. Львові відділом ДРАЦС ЗМУ МЮ на ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На запит Верховного Суду у жовтні 2020 року надійшли відповіді від Першої львівської нотаріальної контори та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тулієва А. А. про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_1 не заводилась.
У січні 2021 року надійшла відповідь від Личаківської районної адміністрації про те, що за адресою по АДРЕСА_2 станом на 09 квітня 2020 року зареєстровано двоє осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідач
у справі).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін
у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Разом з цим, у частині третьою статті 414 ЦПК України передбачено, що якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.
ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 після ухвалення оскаржених
у справі судових рішень та набрання ними законної сили, під час касаційного перегляду справи, спірні правовідносини допускають правонаступництво, проте інформація про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 в установлені строки та порядку відсутня, тому немає підстав для залучення правонаступників.
Отже, з урахуванням частини третьої статті 414 ЦПК України суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість оскаржених рішень, від чого залежать процесуальні наслідки смерті фізичної особи - сторони в спірних правовідносинах після ухвалення судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 29 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гулієвим А. А., реєстраційний номер 253, згідно
з яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
29 травня 2015 року право власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 зареєстровано у встановленому законом порядку.
Цей договір не містить жодних положень про обов'язки обдаровуваного по відношенню до дарувальника та/або інших осіб, а також не містить жодних умов на майбутнє та відкладальних обставин.
При укладенні оспорюваного договору нотаріус роз'яснив позивачеві умови договору дарування та його наслідки для сторін, на підтвердження чого позивач додатково написала нотаріусу заяву від 29 травня 2015 року, якою засвідчила, що нотаріус роз'яснив їй зміст ст. 717 ЦК України й те, що договір дарування
є безоплатним і що вона розуміє те, що належна їй квартира перейде у власність ОСОБА_2 і він, в свою чергу, жодних зобов'язань чи майнових обов'язків перед нею не матиме.
Позивач зареєстрована у спірній квартирі.
Після набуття спірної квартири у власність відповідач здійснив частковий ремонт у квартирі, завіз меблі та оплачував комунальні послуги.
ОСОБА_1 є особою похилого віку і на момент вчинення оспорюваного правочину їй виповнилось 77 років.
У грудні 2007 року ОСОБА_1 вже укладала договір довічного утримання, який, в подальшому, розривала в судовому порядку (справа № 1312/2-207/12, рішення Апеляційного суду Львівської області від 30.10.2012 року про задоволення позову).
Крім того, за її позовом оспорювався вчинений від її імені на підставі довіреності договір купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2013 року (справа
№ 463/5127/14-ц, рішення Личаківського районного суду м. Львова від
31 березня 2015 року про задоволення позову).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту
є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів
є недопустимим».
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо; природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі
№ 6-372цс16 зроблено висновок, що «особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних
і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі
№ 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав вважати, що укладаючи договір дарування ОСОБА_1 не розуміла природи вчинюваного нею правочину та помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, тому правильно відмовили у задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення ? без змін.
Оскільки суди ухвалили законні рішення, то відсутні правові підстави для застосування положення частини першої статті 414 ЦПК України та закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 255, 400, 401, 410, 414, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
М. Ю. Тітов