Справа № 2А- 186/2010 р.
18 травня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого - судді Савіна О.І.
при секретарі - Прокопенко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006-2008 роки,
02 березня 2010 року ОСОБА_1, в порядку передбаченому КАС України, звернулася до суду із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006-2008 роки.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни. Згідно ст. 6 зазначеного Закону з 01 січня 2006 року їй повинно було виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, підвищення до пенсії не отримувала в супереч того, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 р. від 09.07.2007 р. та рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 р. від 22.05.2008 р. положення, які призупиняли дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнськ відмовляє їй в її праві, гарантованому Конституцією України та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Вважає, таку відмову відповідача незаконною. Вказує, що сума невиплаченої соціальної допомоги становить 4 471, 20 гривень. Просить визнати відмову відповідача про сплату їй щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком протиправною, зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Южноукраїнськ провести нарахування соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки в сумі 4 471, 20 гривень.
В судове засідання позивач не з?явилася, однак надіслала до суду письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглядати справу без її участі (а. с. № 3).
Представник УПФ України в м. Южноукраїнськ в судове засідання не з?явився, але від відповідача надійшло письмове заперечення, в якому просить розглядати справу без участі його представника. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що хоча ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й передбачає підвищення пенсії позивача на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але протягом 2006-2007 років, щомісячне підвищення до пенсії дітям війни, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнськ не нараховувалась і не виплачувалась, на підставі Законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, а з 01.01.2008 р. відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VI від 28.12.2007 р. та ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-12 від 22.10.1993 р. підвищення виплачувалося у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсія за віком виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, які використовувати на інші цілі забороняється цим же Законом. В той же час, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачається фінансування встановлених ним державних соціальних гарантій за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються. Крім цього вважає, що не має під собою підґрунтя застосовувати Закон України N 1058-IV від 9 липня 2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” при визначенні цього підвищення, оскільки ч. 3 ст. 28 вказаного Закону встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Вважає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом своїх прав та просить відмовити в задоволенні його позову. Також зазначає, що позовні вимоги про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008 рік позивачем ставляться в адміністративній справі 2А- 185/2010 р. за її позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2008-2009 роки.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню на підставі наступного.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, ОСОБА_1 відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни» (а.с. № 7), має право на пільги та соціальні гарантії встановлені законодавством України, що визнається сторонами, а тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України, ця обставина може не доказуватись перед судом.
Ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
Пунктом 17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, який набрав чинності 01 січня 2006 року, зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності з 02 квітня 2006 року, п.17 ст.77 виключений, а ст. 110 Закону викладена у новій редакції, згідно якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України з питань бюджету. У 2006 році Кабінет Міністрів України не визначив порядок виплати 30% надбавки до пенсії дітям війни, тобто ці пільги фактично запроваджені не були, а тому вимоги позивача щодо нарахування у 2006 році недоплаченої надбавки до пенсії як дитині війни задоволенню не підлягають.
Дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» ( з урахуванням положень п. 12 ст. 71 цього закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам, які є інвалідами (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 р. № 6-рп/2007 визнано неконституційним положення п.12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, щодо такого зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». на 2007 рік.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тому, правових підстав для зобов'язання відповідача здійснювати нарахування підвищення до пенсії позивачу цілком за весь 2007 рік не має.
А тому, ОСОБА_1 має право на виплату підвищення до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-У1 від 09.07.2003 року, відповідно до якого за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Доводи відповідача про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, суд вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Суд вважає доводи відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», безпідставними, оскільки пенсію позивачу вже призначено згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а ст. 6 передбачає не призначення нової, а підвищення раніше призначеної пенсії. З викладеного слідує, що абз. 1 ч. 1 ст. 28 та ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не конкурують між собою і для визначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має застосовуватися абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції “Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”. Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як “майнові права” і, таким чином, як “власність”.
Виходячи з цього, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлено надбавки з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Також, суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення суду).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, а саме за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Позовні вимоги в частині зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Южноукраїнськ провести нарахування соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2008 рік задоволенню не підлягають, оскільки постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18.05.2010 р. це питання вирішено.
Відповідно до статей 99 та 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В своїй позовній заяві ОСОБА_1 не ставить питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, тому суд виходячи з вимог ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та поновити їй строк звернення до суду, оскільки вищезазначені виплати є соціальними.
Керуючись ст.ст. 9-12, 15, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов?язаних із соціальними виплатами» № 1691-VІ від 18.02.2010 р., суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006-2008 роки - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до Адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнськ Миколаївської області нарахувати та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р., за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк, з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: О.І.Савін