Справа № 308/7591/20
Іменем України
21 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря судового засідання: Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Валентин Вікторович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2020 року, ухвалене головуючою суддею Шумило Н.Б., за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - Банк) подало вказаний позов до суду посилаючись на те, що 20.04.2013 ОСОБА_1 звернувся до нього з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву від цієї ж дати. Ця заява, за твердженням позивача, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», викладеними на банківському сайті https:a-bank.com.ua/terms, складає між Банком і відповідачем Договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Відповідно до умов ст. 207, 634, 638, 639 та 642 Цивільного кодексу України, Банк вважає, що підписанням вказаної заяви доводиться укладення між сторонами договору в письмовій формі та ознайомлення відповідача з його умовами. На підставі вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 отримав кредит за кредитним договором №SAMAB00000001152257 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач зазначив, що відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, а тому з посиланням на умови Договору та статті 509, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 617, 629, 1050, 1054 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_1 виниклу заборгованість станом на 14.07.2020 у сумі 24 514,15 грн. та судові витрати.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №SAMAB00000001152257 від 20.04.2013 у розмірі 19 076,19 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту та судовий збір в розмірі 2 102 грн. У задоволенні решти позовних вимог АТ «Акцент-Банк», відмовлено.
На зазначене рішення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров В.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та судового збору і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові. Зазначає, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором, і стверджуючи про наявність такої заборгованості у ОСОБА_1 , не додав до позовної заяви жодного належного доказу на підтвердження вказаних обставин. Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідач не визнає та вважає такий суб'єктивним і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Вказує, що позивачем також не надано доказів, зокрема первинних бухгалтерських документів (виписки по банківському рахунку), що б підтвердило отримання відповідачем коштів за кредитним договором і користування ними і заборгованість по тілу кредиту станом на 14.07.20 складає саме 19 076,19 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то апеляційний суд, в силу приписів ст. 367 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині в межах доводів апеляційної скарги.
Задовольняючи позов лише частково, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору саме на таких умовах, не доведено всіх істотних умов договору, а отже відсотки та неустойка не можуть бути стягнуті. За цих обставин суд вважав, що з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 076,19 грн.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, позивачем було подано «Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Акцент-Банку», яку 20.04.2013 підписав ОСОБА_1 (а.с. 9). Відповідно до цієї заяви відповідач погодився з тим, що така разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між ним і Банком договір про надання банківських послуг.
Отже, вказаною заявою доводиться факт звернення відповідача до Банку за отриманням банківських послуг.
Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 14.07.2020 складала 24 514,15 грн., з яких: 19 076,19 грн. - заборгованість тілом кредиту, 5 437,96 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом (а.с. 4-8).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати, зокрема, надання послуг кожному, хто до неї звернеться (зокрема, банківське обслуговування); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання полягає у приєднанні другої сторони до запропонованого договору в цілому, а його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ «АКЦЕНТ-БАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За замістом статей 526, 1048, 1054, 1055 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України), відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно анкети-заяви, Пам'ятка клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, є складовими кредитного договору. Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, банком не надано доказів, що саме долучені ним витяг з Умов та Правил діяли на момент укладення кредитного договору, позаяк такі не підписані позичальником. При цьому, у самій анкеті-заяві не зазначено усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо розміру відсоткової ставки.
Отже, надані позивачем до суду першої інстанції докази не дають можливості встановити усі істотні умови кредитного договору.
Крім того, колегія суддів враховує також наступне.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Витяг Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://а-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. А також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку їх нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 фактично отримав та використовував надані позичальником кошти і в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернув, що свідчить про порушення його прав, а тому суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 19 076,19 грн.
Стосовно посилання ОСОБА_1 на те, що Банком не надано жодного належного доказу на підтвердження обставин наявності кредитної заборгованості, колегія суддів зазначає таке.
Звертаючись з позовом у суд Банк як на підставу наявності кредитної заборгованості за ОСОБА_1 посилався в тому числі й на розрахунок заборгованості за кредитним договором №SAMAB00000001152257 від 20.04.2013, а.с. 4-8. Де за період по 14.07.2020 в графі «Сума погашення за кредитним договором» зазначено про погашення ОСОБА_1 значних сум, які в основному рахуються тисячами, що свідчить про досить активне користування кредитними коштами.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Окрім цього, матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед Банком.
Таким чином, розрахунок заборгованості за кредитним договором в якому йдеться про активне користування грошовими коштами на особовому кредитному рахунку, можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України щодо заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту.
Відповідно до змісту ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Але ж пред'являючи позов 04.08.2020 Банк як юридична особа повинен був сплатити 1,5% судового збору від ціни позову (це 367,71 грн.), однак не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму 2102,00 грн. (на 01.01.2020 року).
Зазначене вказує на те, що хоч суд першої інстанції і частково задовольнив позовні вимоги на загальну суму 19 076,19 грн. Але ж при зверненні позивача у суд з позовом на дану суму, позивач все одно як юридична особа зобов'язаний був сплатити судовий збір не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму 2102,00 грн., що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Таким чином з ОСОБА_1 на користь Банку все одно підлягає стягненню судовий збір у сумі 2102,00 грн.
Таким чином, заперечення ОСОБА_1 з приводу стягнення з нього судом першої інстанції всієї суми судового збору не може бути взятим до уваги.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Приймаючи до уваги зазначене та керуючись приписами статей 141, 368, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Валентин Вікторович, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2020 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 27 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: