Справа № 298/360/19
Іменем України
13 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Куштана Б.П., Бисаги Т.Ю.
за участі секретаря - Волощук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Великоберезнянського районного суду від 05 червня 2019 року (головуюча суддя Лютянська М.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання договору недійсним, -
У березні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі Банк) про визнання недійсним кредитно-заставного договору від 28.04.2016.
Позов мотивовано тим, що згідно кредитно-заставного договору № АВHORG81189231 від 28.04.2016 ОСОБА_1 отримала від Банку кредит у розмірі 7681,43 гривень зі сплатою 0,12% річних строком по 27.04.2019 включно.
Такий договір укладено шляхом підписання відповідачем заяви позичальника № АВHORG81189231 від 28.04.2016, в якій зазначено, що ОСОБА_1 згодна, що така заява разом із запропонованими ПАТ «Акцент-Банк» Умовами та правилами, що розміщені на сайті банку www.a-bank.com.ua та Тарифами, складає між нею та Банком кредитно-заставний договір. Невід'ємною частиною цієї заяви № АВHORG81189231 є довідка про умови кредитування та Графік платежів (п.12 заяви).
Вказувала, що Банк ніколи не ознайомлював позивача з Умовами та правилами, що розміщені на сайті банку www.a-bank.com.ua та Тарифами. У цій заяві не передбачено надання банком коштів у власність ОСОБА_1 . Банк не надав позивачу жодні послуги на суму 295,44 грн, а тому вважає встановлення у п. 4 цієї заяви одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в сумі 295,44 грн такою, що суперечить ст.ст 1048, 1054 ЦК. Несправедливою умовою вважає п. 5 договору, згідно якого, всупереч вищенаведеному п. 4 та без надання позивачу жодних послуг, передбачено водночас, крім одноразової винагороди, також щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 307,26 грн. Несправедливою умовою вважає п. 6 договору, згідно якого, без надання Банком жодних послуг, передбачено, що при здійсненні погашення за кредитом позичальник сплачує Банку за розрахунково-касове обслуговування платню в розмірі, вказаному в Умовах та правилах Банку. Несправедливою умовою вказує п. 15 договору щодо встановлення пені за порушення зобов'язань із погашення кредиту, розмір якої зазначено в Умовах та правилах, оскільки з такими Умовами та правилами ОСОБА_1 не ознайомлена та їх не підписувала. Вказувала, що зазначена у п. 12 заяви сукупна вартість кредиту в розмірі 18757,19 грн є несправедливою, навіть у порівняння з сумою кредиту 7681,43 грн разом із доданими відсотками в розмірі 12% річних.
Посилаючись на норми ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, ч. 2, 5 ст. 11, ч.ч 1, 2, 5, 7, 8 ст. 18, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», вказуючи, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують її права, позивач просила визнати недійсним кредитно-заставний договір № АВHORG81189231 від 28.04.2016.
Рішенням Великоберезнянського районного суду від 05 червня 06.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 . У скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити. Вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви. Також зазначає, що наявний у справі меморіальний ордер не є належним доказом надання позивачу кредиту, оскільки в ньому зазначено платником ОСОБА_1 , а не банк, при цьому вказана в ньому сума коштів не співпадає із сумою кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» просить подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Одночасно вказує, що в разі задоволення позову Банк просить застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути зі ОСОБА_1 на користь Банку 7386,00 грн.
Представник Банку в судове засідання апеляційного суду не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи Банк був повідомлений належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності представника Банку
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 363 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно Заяви позичальника № АВHORG81189231 від 28.04.2016 (далі - Заява) ОСОБА_1 отримала у ПАТ «Акцент-Банк» строковий кредит на споживчі цілі для оплати товару (холодильника), шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця у розмірі 7681,44 грн, строк кредиту 36 місяців з 28.04.2016 по 27.04.2019 включно, зі сплатою 0,12% річних.
У п. 14 Заяви вказано, що своїм підписом позичальник підтверджує факт надання повної інформації про умови кредитування в ПАТ «АКЦЕНТ БАНК»; у п. 16 цієї заяви зазначено, що ця Заява разом із запропонованими ПАТ «Акцент-Банк» Умовами та правилами, що розміщені на сайті банку www/a-bank.com.ua, Тарифами складає між нею та Банком кредитно-заставний договір.
У п. 12 заяви передбачено, що сукупна вартість кредиту з урахуванням вартості усіх супутніх послуг зазначена в Довідці про умови кредитування, яка є невід'ємною частиною цієї Заяви. Платежі з повернення кредиту, сплати відсотків за його використання та інших платежів за цією Заявою здійснюються щомісячно, рівними частинами у сумах, в порядку та на умовах, що зазначені в Заяві та відповідно до Графіку платежів, який є невід'ємним Додатком до цієї Заяви.
Таким чином, складовими кредитно-заставного договору є Заява позичальника № АВHORG81189231 від 28.04.2016, Умови та правила, що розміщені на сайті банку www/a-bank.com.ua, Тарифи, Довідка про умови кредитування, Графік платежів.
Як вбачається з Довідки про умови кредитування та Графіку погашення кредиту, сума платежів за розрахунковий період становить 18757,19, абсолютне значення подорожчання кредиту - 11371,19 грн.
У пункті 4 Заяви вказано, що єдиноразова винагороди за надання фінансового інструменту становить 295,44 грн; у пункті 5 зазначено, що щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту 307,26 грн (а.с.19). Відповідно до графіку погашення кредиту, загальний розмір сплати щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту протягом строку дії договору (з 28.04.2016 до 27.04.2019) становить 11091,27 грн., та разом з єдиноразовою винагородою за надання фінансового інструменту (295,44 грн.) складає 11371,19 грн. - суму, яка вказана як абсолютне подорожчання кредиту.
Пунктом 6 заяви передбачено, що при здійсненні погашення за кредитом позичальник сплачує Банку за розрахунково-касове обслуговування платню в розмірі, вказаному в Умовах та правилах Банку.
У пункті 15 заяви визначено пеню за порушення позичальником зобов'язань із погашення кредиту, розмір якої зазначено в Умовах та правилах.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», згідно положень частин першої, другої та п'ятої статті 18 якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Вважає умови, викладені у п.п. 4, 5, 6 Заяви - несправедливими, всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту , що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року N 168, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Зазначена постанова НБУ була чинною на момент укладення сторонами кредитного договору, а відтак її виконання було обов'язковим для банку.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, вчиняється з метою встановлення правовідносин (укладення кредитного договору), тому така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником.
Колегія суддів вважає, що передбачені кредитним договором однаразова винагорода за надання фінансового інструменту в сумі 295,44 грн (п. 4) та щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту в сумі 307,26 грн (п.5) не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають сплаті позичальником, оскільки наведені пункти не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Як зазначалось вище, відповідно до графіку погашення кредиту загальний розмір платежів, передбачених п. п. 4, 5 Заяви (абсолютне подорожчання кредиту), складає 11371,19 грн., ця сума майже в півтора рази перевищує суму кредиту, отриманого позивачем, а отже, внаслідок таких умов договору існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Колегія суддів вважає, що є підстави визнати такі умови договору несправедливими, а тому пункти 4, 5 Заяви позичальника № АВHORG81189231 від 28.04.2016 (кредитно-заставного договору) слід визнати недійсними.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Підстави визнавати договір недійсним у цілому - відсутні, оскільки можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пункт 7 договору, який визначає необхідність внесення щомісячного платежу та його розмір, та пункт 12 щодо сукупної вартості кредиту та розміру вимоги, що забезпечується предметом застави не можуть бути визнані недійсними у цілому, оскільки стосується чинних умов щодо погашення основної суми за тілом кредиту, відсотками та порядку їх повернення. При цьому слід зазначити що згідно графіку погашення кредиту до розміру щомісячного платежу входять суми єдиноразової та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту, у зв'язку з чим при визначенні розміру боргу позичальника розрахунок заборгованості слід обчислювати без врахування розміру єдиноразової та щомісячної винагород за надання фінавнсового інструменту (пункти 4, 5 договору), що визнаються недійсними з моменту укладення договору.
Стосовно умови договору щодо платні за розрахунково-касове обслуговування (п. 6 Заяви) та щодо встановлення пені (п. 15 Заяви), розмір яких визначено в Умовах та правилах, необхідно зазначити, що розмір вказаних платежів у заяві позичальника № АВHORG81189231 - не вказано, а непідписання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, не є підставою для визнання відповідних умов договору несправедливими, а всього кредитного договору - недійсним.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, що, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог
Керуючись ст.368, п. 2 ч. 1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст. ст.381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Великоберезнянського районного суду від 05 червня 2019 року -скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати недійсними умови пунктів 4, 5 кредитно-заставного договору № АВHORG81189231 від 28 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк».
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2021 року.
Головуюча: Судді: