Єдиний унікальний номер справи 755/13525/14-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/6823/2021
15 квітня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: акціонерне товариство «Альфа-Банк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк»), приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, товариство з обмеженою відповідальністю «Мірата», про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,
У грудні 2020 року заявник звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Обґрунтовуючи свою заяву, заявник посилався на те, що 13 вересня 2007 року між ним та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір про здійснення кредитування №710/076. Даний договір було укладено для задоволення особистих потреб заявника. Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 квітня 2014 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7775447,86 грн. та третейський збір в сумі 25500,00 грн.
В подальшому 10 червня 2014 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив видати виконавчий лист на примусове виконання рішення третейського суду. У вересні 2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. було відкрито виконавче провадження № 57219665. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року замінено стягувача на АТ «Альфа-Банк».
Посилаючись на те, що виконавчий лист було видано на виконання рішення третейського суду у справі, яка на час ухвалення такого рішення не була підвідомча третейським судам, відтак Дніпровський районний суд міста Києва мав відмовити у видачі виконавчого листа, заявник просив суд визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року вищевказану заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник подав апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
07 квітня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мірата» направило відзив на апеляційну скаргу, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду - законним і обґрунтованим. Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
08 квітня 2021 року АТ «Альфа-Банк» також подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовувало свою позицію щодо безпідставності доводів апелянта. Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків:
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам вказане рішення не відповідає.
Звертаючись до суду з даною заявою, заявник вказував на те, що справа, у якій було прийнято рішення Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків, не була підвідомча даному суду відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», а тому Дніпровський районний суд міста Києва повинен був відмовити у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду на підставі ч.1 ст.389-10 ЦПК України (у редакції кодексу 2004 року). Зазначав, що виконавчий лист був виданий помилково, отже на підставі ч. 2 ст. 432 ЦПК України його слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
У вказаних нормах цивільного процесуального законодавства оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду не передбачене. В той же час, відсутність такої можливості не призводить до порушення конституційної засади судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та не має наслідком порушення права особи на судовий захист, так як у такому випадку оскарженню підлягає рішення третейського суду або виконавчий лист.
Нормами ЦПК України стороні третейського спору надано право оскаржити рішення третейського суду (ст. 454 ЦПК України) та/або подати заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (ст. 432 ЦПК України).
Висновок щодо неможливості оскарження ухвали суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2016 року в справі №6-2743цс15 та неодноразово підтвердженою Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 16 квітня 2018 року у справі №910/8253/17, від 17 січня 2019 року у справі №796/186/2018, від 25 січня 2019 року у справі №755/6330/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі №6-258/11.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що ефективним засобом юридичного захисту порушених прав та інтересів заявника в аспекті положень ст.13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» може бути звернення до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за певними винятками. Серед іншого, третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Вказане виключення було внесено згідно із Законом №2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди», який набрав сили 11.03.2011 р.
За змістом ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Колегія суддів критично відноситься до посилань зацікавлених осіб на те, що укладений між сторонами кредитний договір не може вважатися споживчим, оскільки він був укладений між банком та заявником як суб'єктом підприємницької діяльності. Вказані твердження прямо спростовуються змістом самого генерального договору про здійснення кредитування №710/076 від 13 вересня 2007 року. Зокрема, п. 1.1. вказаного договору зазначено, що кредит надається позичальнику на задоволення споживчих потреб. При цьому той факт, що на час укладення кредитного договору позичальник був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, жодним чином не може обмежувати його у можливості виступати у правовідносинах в якості фізичної особи, про що й було зазначено у вступній частині вказаного договору кредиту. За таких умов твердження про те, що кредитний договір не є споживчим, не відповідають дійсності.
Системний аналіз вищезгаданих норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року №2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Незалежно від предмета та підстав позову і незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі №6-856цс15, від 11 листопада 2015 року у справі №6-171цс15, від 18 листопада 2015 року у справі №6-187цс15, від 27 січня 2016 року №6-2712цс15. Також вказана позиція знайшла своє відображення й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15-ц.
Таким чином, рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за споживчим кредитом було прийняте третейським судом поза межами його компетенції.
Згідно з п.2 ч.6 ст.56 Закону України «Про третейські суди» компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.389 -10 ЦПК України (в редакції, яка була чинна на час постановлення ухвали про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 січня 2015 року) суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду .
Аналогічні норми містяться в ст. 486 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції при постановленні ухвали від 30 квітня 2015 року про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 січня 2015 року не звернув увагу на те, що спір про стягнення коштів за невиконання умов договору споживчого кредиту не підвідомчий третейському суду, а тому повинен був відмовити у видачі виконавчого листа на вказане рішення третейського суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Оскільки Дніпровський районний суд міста Києва помилково видав виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 квітня 2014 року про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів, яке було ухвалено у не підвідомчій третейському суду відповідно до закону справі, колегія суддів вважає, що наявні підстави для визнання спірного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому посилання зацікавлених осіб на ряд судових рішень, ухвалених у спорах між сторонами, не можуть мати преюдиційне значення у даній справі, оскільки у жодному з вказаних спорів не були предметом розгляду правовідносини, які розглядаються у даній справі.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення. Відповідним чином також підлягає й вирішенню питання розподілу судових витрат по справі.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірата» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
Виконавчий лист №755/13525/14-ц, виданий 23 червня 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 775 447, 86 грн., третейського збору у розмірі 25 500,00 грн., судових витрат у розмірі 243,60 грн. та 121,80 грн. визнати таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з акціонерного товариства «Альфа - Банк»(ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. - судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько