Головуючий І інстанції: Панов М.М.
28 квітня 2021 р. Справа № 520/14040/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/14040/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599), щодо невиплати на користь ОСОБА_1 1983 р.н. (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення у розмірі 41815,68 грн, за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.05.2020 по 28.08.2020 - протиправною;
- зобов'язати Головне управління НП в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599) виплатити на користь ОСОБА_1 1983 р.н. (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток у розмірі 41815,68 грн за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.05.2020 по 28.08.2020;
- стягнути з ГУНП в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 1983 р.н. (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 (три тисячі п'ятисот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599) щодо невиплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.05.2020 по 28.08.2020.
Зобов'язано Головне управління НП в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599) виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.05.2020 по 28.08.2020.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп. та судові витрати пов'язані з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 1750 (одна тисяча сімсот пятдесят) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, апелянт зуважив, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за період з 04.05.2020 по 28.08.2020 є не співмірною зі встановленим розміром заборгованості.
У зв'язку з чим, враховуючи не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні. Такий висновок ґрунтується на правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду України в справі №821/1083/17 від 26.02.2020 року.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до протокольної ухвали від 13.04.2020 у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №50 о/с від 12.02.2019 позивача було звільнено з посади оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 12.02.2019, з виплатою компенсації за невикористану частину оплачуваної чергової відпустки за період з 01.01.2019 по 12.02.2019 у кількості 3 діб.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року по справі №520/4900/2020 визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в день звільнення 12.02.2019. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.11.2015, грудень 2015 р., січень 2016 р., лютий 2016 р., березень 2016 р., квітень 2016 р., травень 2016 р., червень 2016 р., липень 2016 р., серпень 2016 р., вересень 2016 р., жовтень 2016 р., листопад 2016 р., грудень 2016 р., січень 2017 р., лютий 2017 р., березень 2017 р., квітень 2017 р., травень 2017 р., червень 2017 р., липень 2017 р., серпень 2017 р., вересень 2017 р., жовтень 2017 р.
Відповідачем було виконано вищезазначене рішення суду 28.08.2020, а саме перераховано на банківський рахунок позивача грошові кошти у сумі 3324,54 грн.
Вважаючи, що відповідач протиправно, після остаточного розрахунку з позивачем, не виплатив останньому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 15.10.2020.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та правомірності, оскільки обов'язковою умовою, визначеною ст. 117 КЗпП України для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є наявність вини роботодавця, а з матеріалів справи не вбачається будь-яких обставин, що з незалежних від відповідача причин унеможливили своєчасну виплату індексації грошового забезпечення. У зв'язку з чим, враховуючи, що днем остаточного фактичного розрахунку з позивачем є день зарахування на картковий рахунок позивача грошових коштів в сумі 3324,54 грн, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.05.2020 по 28.08.2020.
При цьому, суд першої інстанції вважав позовну заяву такою, що подана з дотриманням строку звернення до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби в поліції індексації грошового забезпечення.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, який, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11.02.2021 по справі № 240/532/20, від 18.03.2021 по справі №820/3313/17, ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 було звільнено з посади оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" 12.02.2019. При цьому, остаточний розрахунок проведено 28.08.2020 року.
Тобто, останнім днем строку звернення до суду з цим позовом є 29.09.2020 (з урахуванням вихідних днів).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, з позовом позивач звернувся лише 15.10.2020, тобто більш як через місяць після отримання належних останньому коштів в рахунок індексації грошового забезпечення.
Отже, враховуючи, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, не наведено обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а судом першої інстанції ці обставини не з'ясовувалася взагалі, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Разом з тим, судом першої інстанції не надано належної оцінки факту пропуску строку звернення до суду, внаслідок чого не застосовано до позовної заяви наслідків пропуску цього строку, передбачених статтею 123 КАС України.
Згідно із ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У свою чергу, згідно з ч.ч.3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З урахуванням викладеного, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 по справі № 520/14040/2020, а позовну заяву - залишити без розгляду.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.02.2021 по справі №240/532/20 та від 18.03.2021 по справі №820/3313/17, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Керуючись ст. ст. 122, 123, ч.4 ст.229, п.8 ч.1 ст.240, ч.4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 по справі № 520/14040/2020 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов