Справа № 938/231/21
Провадження № 11-кп/4808/211/21
Категорія ст. 197 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
26 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в м. Івано-Франківську матеріали за апеляційною скаргою (далі АС) захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , на ухвалу Верховинського районного суду від 14 квітня 2021 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного зхаходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою Верховинського районного суду від 14 квітня 2021 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 14.04.2021 року до 12.06.2021 року включно щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 304 КК, з визначенням застави в розмірі 136200 грн.
Своє рішення суд мотивував тим, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, є недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде співмірним та доцільним задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження і виключно такий запобіжний захід здатен забезпечити запобігання зазначених ризиків.
Не погодившись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 , подала АС, в якій зазначила, що висновки суду є недостатніми для тримання її підзахисного під вартою, оскільки вони не відповідають матеріалам кримінального провадження. Судом констатовано лише особливу тяжкість злочину, продовження існування ризиків і висновок, що жоден інший більш м'який запобіжний захід ризикам запобігти не зможе, що, на думку апелянта, не виправдовує таке тривале тримання обвинуваченого під вартою. Орган державного обвинувачення не надав суду будь-яких ґрунтовних доказів спроб обвинуваченого переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню.
Також вказує, що суд взяв до уваги недопустимі докази в супереч ст. 88 КПК. Також слідчий суддя покликається на відомості, які стосуються інших кримінальних проваджень, рішення про яким ще не прийнято. Більше того, такі відомості, як перебування підозрюваного в розшуку у 2016 році вже неодноразово було предметом судового розгляду та були прийняті відповідні рішення. Однак, суд обґрунтовує ризик переховування від органу досудового розслідування саме постановою про оголошення останнього в розшук по іншому кримінальному провадженні, також суд безпідставно взяв до уваги і обвинувальний акт з іншого кримінального провадження.
Просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою обрати щодо її підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Також просить виключити з мотивувальної частини посилання на всі відомості з інших кримінальних проваджень, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді ОСОБА_3 , пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 , які підтримали подану АС, просять ухвалу суду скасувати та задовольнити апеляційні вимоги; пояснення прокурора ОСОБА_7 , який вважає АС необгрунтваною, просить залишити її без задволення, а ухвалу суду - без зміни; перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження, обговоривши доводи і мотиви АС, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
У відповідності до ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону суд в повній мірі дотримався.
Покликання захисника обвинуваченого в АС на те, що суд безпідставно продовжив її підзахисному строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є необґрунтованими, виходячи із наступного.
Згідно положень ст. 197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідуванням, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, відповідно до ст. 178 КПК, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність обрання (продовження) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування щодо ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В подальшому судом вирішувалось питання щодо продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується, зокрема, з огляду на те, що ОСОБА_8 будучи раніше засудженим за кримінальні правопорушення, судимість за які не знята та не погашена, а також по декількох кримінальних правопорушеннях кримінальні провадження щодо нього перебувають на розгляді в суді, обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжкого умисних злочинів, а саме передбачених ч.2 ст. 185 КК, який за законом карається позбавленням волі на строк до п'яти років, та ч.1 ст.304 цього ж Кодексу, який за законом карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років та відповідно до ст. 12 названого Кодексу відноситься до тяжких злочинів, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою на максимальний термін.
Суд першої інстанції вірно вказав, про те, що обвинувачений ОСОБА_8 неодружений, ніде не працює, дітей на утриманні не має, будь-яких обставин, які б виключали можливість тримання обвинуваченого під вартою за станом здоров'я чи віком не встановлено.
Колегія суддів погоджується із тим, що при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , прокурором доведено наявність ризиків, передбачених у п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що для запобігання вищевказаним ризикам, враховується суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року.
Під час апеляційного розгляду прокурором були в повній мірі доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК.
Окрім цього, слід звернути увагу також і на те, що, як правильно зазначено прокурором в поданому клопотанні, обставини у вказаному кримінальному провадженні з часу обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не змінилися, а встановлені ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК, не зменшились.
Також, при вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження. Зокрема, на стадії судового розгляду кримінального провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання. Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
Ризики, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, з моменту застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу.
Більш того, захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_9 в поданій АС не наведено, як змінилися обставини, які були взяті до уваги при обранні запобіжного заходу, які нові обставини виникли після прийняття рішень про застосування щодо нього запобіжного заходу.
Таким чином, доводи АС захисника про те, що висновки суду є недостатніми для тримання її підзахисного під вартою, та те, що орган державного обвинувачення не надав суду будь-яких ґрунтовних доказів спроб його переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, є безпідставними та необґрунтованими.
Покликання апелянта про те, що суд взяв до уваги недопустимі докази, зокрема які стосуються судимостей її підзахисного, є безпідставними, оскільки, слідчий суддя на цьому етапі провадження не вирішував ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не оцінював докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише може врахувати про існування ризиків, зазначених в ч.1 ст. 177 КПК.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК , відповідно до вимог кримінального процесуального закону, суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 .
Більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Враховуючи вищевикладені обставини, ухвала Верховинського районного суду від 14 квітня 2021 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 постановлена з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин, АС захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , залишити без задоволення, а ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2021 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала оскраженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5