Справа № 22Ц-2513/2010 Головуючий в суді І інстанції Приймаченко В.О.
Категорія 01, 57 Доповідач у суді 2 інстанції Сліпченко О.І.
11 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Лащенка В.Д.,
суддів Волохова Л.А., Сліпченка О.І.,
при секретарі Бистрій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни ,-
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
25.12.2009 року позивач звернувся до суду із вищеназваним позовом до відповідача, який обґрунтовував тим, що він є дитиною війни, а тому згідно із ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» йому щомісячно, починаючи з 01.01.2006 року, повинна була виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Оскільки відповідачем соціальна допомога не виплачувалась, а з розміром допомоги він не погоджується, а тому, просив визнати неправомірними дії та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь недоплачену йому щомісячну соціальну допомогу за 2008 рік з послідуючим перерахунком та виплатою.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2010 року позов задоволено частково. Визнано відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати позивачу щомісячної доплати до пенсії, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», неправомірною.
Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату недоотриманої щомісячної доплати до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 22.05.2008 року. В решті позову відмовлено.
У апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позові, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни і посилаючись на ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вважав, що відповідачем порушено діюче законодавство оскільки йому щомісячно, починаючи з 01.01.2006 року, повинна була виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позивач таке підвищення не отримував, а тому звернуся з позовом до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Щодо підвищення пенсії дітям війни за 2006 рік, то суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Зокрема, пунктом 17 статті 77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .
Однак Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про внесенням змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 02 квітня 2006 року.
Тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Такі умови не настали, а тому позивач не має права на таке підвищення у 2006 році.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про державний бюджет України на 2007 рік" , зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ) у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рн/2007 визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" . Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин право на таке підвищення у позивача відновилось з 09.07.2007 року.
З 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», де визначено що « дітям війни» виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність.
В зв'язку з цим, відповідачем позивачу з 01.01.2008 року проводилася щомісячна доплата в розмірі 47 грн. на підставі постанови КМУ від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.
Статтею 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», встановлений розмір прожиткового мінімуму на рівні грудня 2008 року, відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року № 1646-УІ, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01 листопада 2009 року - 573 грн..
Доводи відповідача про правомірність застосування постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року для визначення розміру доплати до пенсії позивача є необґрунтованими та суперечать ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З таким висновком погоджується і судова колегія.
Також, колегія суддів вважає, що оскільки позивач звернувся з адміністративним позовом - 03 лютого 2010 року, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що підвищення до пенсії які дитині війни слід проводити в межах річного строку та з урахуванням позовних вимог, з 03.02.2009 року по 26.02.2010 року(день ухвалення судового рішення).
Крім того, відповідно до вимог ст. 6 вищезазначеного Закону вбачається, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" . Іншого нормативно - правового акту, який би визначав цей розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, розповсюджується також і на ці спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .
Інших доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.
При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - відхилити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий:
Судді:
11 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Лащенка В.Д.,
суддів Волохова Л.А., Сліпченка О.І.,
при секретарі Бистрій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни ,-
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Оскільки для виготовлення повного тексту судового рішення необхідних значний час, колегія суддів вважає за доцільне оголосити вступну та резолютивну частину.
На підставі наведеного та керуючись ст. 209 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - відхилити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий:
Судді: