„R„Ѓ„‚„p„r„p ‡‚ 2-101/10
25 травня 2010 року Згурівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді ДЕНИСЕНКО Н.О.
при секретарі ЖЕЛАЗІ Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в смт.Згурівка справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 3 березня 2010 року (за поштовим штемпелем) звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, посилаючись не те, що 10 грудня 2008 року сторони уклали шлюб, з липня 2009 року проживають нарізно, за час проживання у шлюбі подружжя придбало автомобіль ВАЗ-21063, державний номерний знак НОМЕР_1, бежевого кольору, 1983 року випуску, який станом на 8 лютого 2010 року зареєстрований на відповідача, ринкова вартість якого не встановлена, в добровільному порядку відповідач відмовився виплатити позивачці ? частини вартості автомобіля, тому, враховуючи те, що з нею проживає син, на утримання якого відповідач не сплачує аліменти, просить поділити майно, набуте під час шлюбу сторонами, залишити за відповідачем право власності на 1/3 частини зазначеного автомобіля, за нею - на 2/3 частини автомобіля, стягнути із відповідача на її користь сплачені судові витрати та витрати, пов”язані з оплатою правової допомоги адвоката в розмірі 500 грн.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала повністю, відповідач та його позов не визнав повністю.
В судовому засіданні позивачка пояснила, що сторони з серпня 2008 року проживали разом, з 10 грудня 2008 року перебувають у шлюбі, від якого мають сина. Під час шлюбу за спільні кошти, які їм подарували на весілля, в тому числі її батьки, придбали автомобіль ВАЗ-21063, державний номерний знак НОМЕР_1, бежевого кольору, 1983 року випуску, вартість якого складає 3000 доларів США та яким разом користувалися. Автомобіль оформили на відповідача, оскільки він має права водія та досвід керування. Приблизно з липня 2009 року вони не проживають разом, син проживає разом з нею, тому її частка на даний автомобіль повинна складати 2/3. Згодна, щоб відповідач сплатив їй грошову компенсацію за її частку у спільному майні, яке є неподільним.
В судовому засіданні відповідач, заперечуючи проти позову, пояснив, що сторони дійсно з серпня 2008 року жили разом, вели спільне господарство та спільний бюджет, перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10 грудня 2008 року. На весіллі їм подарували гроші, в тому числі, батьки позивачки - 8,5 тис. грн., які вони витратили на поїздки, придбання меблів, шпалер тощо. Спірний автомобіль оформлений на його ім”я на пропозицію чоловіка його рідної сестри ОСОБА_3 25 грудня 2008 року на підставі біржової угоди, так як у останнього закінчувався термін дії такого доручення, при умові пізніше переоформити даний автомобіль знову на того на першу вимогу, при невиконанні такого зобов'язання він зобов'язався виплати ОСОБА_3 три тисячі доларів США. Автомобіль зареєстрований на нього як на власника, грошей за який він не платив. Вважає автомобіль таким, що не є спільною сумісною власністю подружжя. Враховуючи, що дана річ є неподільною, не згоден також на виплату компенсації позивачці.
Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні доказів, наявних у справі, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено факти, які визнаються кожною стороною і не підлягають доказуванню, а саме: перебування сторін у шлюбі, зареєстрованому 10 грудня 2008 року відділом запису актів цивільного стану Конаківського району Тверської області; придбання ОСОБА_2 за біржовою угодою від 25 грудня 2008 року автомобіля марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1983 року випуску, бежевого кольору, який був зареєстрований 28 липня 2009 року Баришівським РЕВ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області; спільне користування сторонами автомобілем ВАЗ-21063 до 15 липня 2009 року; вартість автомобіля марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 3000 доларів США станом на 14 квітня 2010 року.
Судом встановлено, що автомобіль марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1983 року випуску, бежевого кольору, кузов ‡‚ НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3, який був придбаний ОСОБА_2 за біржовою угодою від 25 грудня 2008 року, на підставі якої був зареєстрований за ним 28 липня 2009 року Баришівським РЕВ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області (а.с.23 - лист УДАІ ГУ МВС України в Київській області від 19 лютого 2010 року, а.с.62 - копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, вартість якого на час розгляду справи в суді становить 23776,50 грн., оскільки курс 1 української гривні до долара США становить 7,9255 коп. (7,9255 коп. х 3000 дол.) (а.с.66 - довідка Згурівського відділення Київського ГРУ ПриватБанку від 25 травня 2010 року). Свідок ОСОБА_4 підтвердив, що йому стало відомо від відповідача, що останній при придбанні автомобіля платив за нього гроші. Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір в доход держави в розмірі 51 грн. та кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи в розмірі 120 грн. (а.с.2, 3 - квитанції).
Суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та відкидає як належний доказ копію розписки відповідача від 25 грудня 2008 року (а.с.64) стосовно того, що автомобіль ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, не є спільною сумісною власністю сторін як подружжя, які спростовуються фактами, які визнані кожною стороною і не підлягають доказуванню, а саме, тими, що автомобіль був придбаний відповідачем за час шлюбу та сторони спільно його використовували, а також тим, що сторони на час придбання автомобіля мали спільні кошти, що визнали в судовому засіданні сторони.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
2
Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, так як в судовому засіданні доведено, що автомобіль, набутий подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, що підтверджено документально. Суд виходить із рівності часток майна подружжя. Вартість автомобіля сторонами визначена, однак враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, сторони не досягли обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду .
Суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивачки сплачений судовий збір в розмірі 51 грн. та кошти на оплату витрат на ІТЗ розгляду судової справи в розмірі 120 грн. та в доход держави судовий збір в розмірі 67 грн. 88 коп. (ціна позову пропорційно до розміру задоволених позовних вимог складає вартість ? частини автомобіля - 11888,25 грн. (23776,50 грн. х ? х 1% = 118,88 грн. - 51 грн. = 67,88 грн.)).
Решту позовних вимог вбачається за необхідне залишити без задоволення, оскільки в судовому засіданні не доведено та позивачкою не надано на підтвердження того доказів, що мають істотне значення для справи, що її частка у спільному майні подружжя має бути більшою.
Суд також не вбачає підстав для відшкодування позивачці витрат, пов”язаних з оплатою правової допомоги адвоката, оскільки він не приймав участі у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60, 61, 65, 69, 70 Сімейного кодексу України, постановами Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та Кабінету Міністрів України від 27.04.2007 року ‡‚ 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України ,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2, жителем АДРЕСА_1, право власності на ? частини легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, бежевого кольору, 1983 року випуску, кузов ‡‚ НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3.
Визнати за ОСОБА_1, жителькою АДРЕСА_2, зареєстрованою в АДРЕСА_3, право власності на ? частини легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, бежевого кольору, 1983 року випуску, кузов ‡‚ НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3.
Стягнути із ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, на користь ОСОБА_1, жительки АДРЕСА_2, зареєстрованої в АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер не одержувала, сплачений судовий збір в розмірі 51 (п'ятдесят одна) грн. 00 коп. та кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи в розмірі 120 (сто двадцять) грн., а всього стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 171 (сто сімдесят одна) грн.
Стягнути із ОСОБА_2 в доход держави судовий збір в розмірі 67 (шістдесят сім) грн. 88 коп.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили згідно зі ст.223 ЦПК України.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Згурівський районний суд Київської області протягом 10 (десяти) днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Згурівський районний суд Київської області протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
ГОЛОВУЮЧИЙ Н.О.ДЕНИСЕНКО